Фільм ізраїлсько-американського режисера Євгенія Афінєєвського, мабуть, чи не один із найажіотажніших фільмів про українську революцію. Він уже встиг отримати приз глядацьких симпатій як найкращий документальний фільм на міжнародному фестивалі у Торонто, а також потрапив у список номінантів на найпрестижнішу нагороду в кіноіндустрії – Оскар.

“Зиму у вогні” знято в кооперації з 28-ма операторами. Сам режисер на початку листопада 2013 року збирався приїхати в Україну на два тижні, зрештою, затримався на кілька місяців. Фільм вже побачила Америка. Наразі “Зима у вогні” подорожує Європою. Завдяки підтримці фільму популярним відеосервісом Netflix, його можуть переглянути онлайн понад 62 мільйони глядачів по всьому світу.

Кореспондент VIDIA поспілкувалася із режисером про  сприйняття фільму — його особисте та глядацьке, про те, чому перегляд “Зими у вогні” – це хороший урок для кожного, а ще розпитала, що було найскладнішим у роботі над стрічкою.

Evgeny Afineevsky “Winter on fire”

— Ви народилися в Казані, колишньому СРСР, виросли в Ізраїлі, а останні роки проживаєте в США. Чи допомогло це вам зняти історію Майдану відсторонено і об’єктивно, і яке ваше особисте ставлення до української реаолюції? 

— Майдан вразив мене своєю єдністю. Коли я був там, то бачив, як люди незалежно від віку, національності, соціального класу стояли плече до плеча і допомогали одне одному. І це було неймовірне відчуття, яке торкнулося і мене. Я дуже хотів показати цю історію світові. Адже навіть особисто для мене, це був унікальний і перший подібний досвід. Люди з усієї України приїхали на Майдан, щоб показати, що вони – справжня сила. І саме на прикладі Майдану можемо побачити, якою важливою у наші дні є єдність.

Я особисто дуже змінився після Майдану і роботи над фільмом. У мені відбулася переоцінка багатьох цінностей: дружба, сім’я. Мені здається, що Майдан багатьом дав більше толерантності і можливості зрозуміти, що люди з різними соціальними статусами, різного віросповідання можуть співіснувати. Адже гляньте на Майдан: там стояли абсолютно різні прошарки суспільства. Якщо ми пригадаємо, то першими жертвами були вірменин та білорус. І їхня мужність та приклад показують, що не обов’язково народитися в цій країні, щоб бути її патріотом.

— Що саме ви хотіли донести до світу цим фільмом? Адже у “Зима у вогні” є чимало унікальних кадрів і, наскільки мені відомо, деякі з них були передані в СБУ, як докази у розслідуванні Майдану. 

— Так, ми хотіли, щоб винних у розстрілах на Майдані притягнули до відповідальності. Саме тому ми погодилися передати деякі відео слідству.

“Зима у вогні” – це історичне нагадування про те, що люди – реальна влада і що разом вони можуть досягти своїх цілей. Його також можна назвати пам’ятником людям, які були поряд в ті дні і які загинули на Майдані. Варто пам’ятати, що створення фільму стало можливим завдяки всім людям, які працювали над ним. Його реалізації я завдячую неймовірній українській команді. Я свого роду задокументував історію, але це стало можливим через їх очі, лінзи та голоси. Я дуже вражений, як люди реагують на фільм, як він змінив їхнє життя, світосприйняття, погляди на деякі питання. Саме цього я хотів досягти, і така реакція показує, що робота пройшла недарма.

Winter on fire

— Чи було важко запустити фільм на Netflix? 

— Так, це потребувало деякого часу. Однак режисери повірили в мене і в матеріал, саме тому фільм “Зима у вогні” можна дивитися онлайн на Netflix майже у півсотні країнах світу. Я вважаю це неймовірним досягненням команди, адже це означає, що історія Майдану живе і буде жити.

— Про Майдан знято чимало фільмів, відбулося безліч тематичних виставок, виходять друком книжки. Ваш фільм, здається, один із найнашумівших. Як ви думаєте, завдяки чому він став таким успішним та зміг потрапити до списоку номінантів на Оскар? 

— Гадаю, що сукупність різних факторів дозволила фільму триматися на слуху. Це і аудиторія, яка вирішує, чи приймати фільм, чи ні, і відгуки критиків, і сарафанне радіо. Ще з початку я вірив у фільм і дуже хотів, щоб світ побачив цю історію. Оскар – це, звісно, честь. Він допомагає фільму вийти на ширшу аудиторію. Оскарівський комітет – це сотні професіоналів. Якщо вони визнають твій фільм, це ще раз доводить важливість твоєї роботи і, звісно, надає більше можливостей.

— Стрічку «Зима у вогні» уже переглянули в Америці, на черзі – Європа. Що вам доводиться чути від глядачів після фільму? Як його сприймають люди? 

— Ви знаєте, на мою думку, перегляд фільму – це хороший урок для кожного. Чимало американців були шокованими, що подібні кадри – це реальність наших днів. Якось під час одного з показів чоловік вийшов з залу і сказав: «Їхня мужність настільки неймовірна, що породжує у тебе бажання піднятися і стати поряд з ними на Майдані». І я з ним солідарний. Це саме відчуття тримало мене теж на Майдані в ті дні. І те саме відчувають люди, коли подивляться фільм. Вони – солідарні з протестуючими і внутрішньо висловлюють підтримку їм.

Evgeny Afineevsky “Winter on fire”
(c) US-Embassy in Vienna

— Що для вас було найтяжчим у роботі над фільмом? 

— Коли ти знімаєш фільм, ти, звісно, проживаєш ці події. Коли ти його монтуєш, ти переживаєш їх знову. Саме це було, мабуть, найтяжчим. Оскільки емоційно ти дуже прив’язаний до всього, що відбулося. І обдумовувати й переживати це знову – не легко.

Джерело