Записатися на курси | Безкоштовні курси української мови
Історія переходу на українську від Марини Мірзаєвої:

Багатьом моїм знайомим, що перейшли на спілкування українською, важко назвати день, коли се сталося. Я ж пам’ятаю той момент, коли ми з подругою вирушили у мандрівку за кордон, і тоді вперше пролунало моє прохання: “не смійся з мене, я спробую розмовляти українською”. Саме так, я вчилася розмовляти українською за межами України. Проблема була у тому, що усе моє оточення спілкувалося російською і се ускладнювало спроби перейти на рідну мову, а друзі подекуди кепкували, на кшталт: “краще говори російською, бо ти якось смішно говориш українською”. Се дійсно було кумедно, мабуть, якщо зараз мене попросити заговорити російською , то усі будуть твердити: “ні, говори ліпше українською”. Тому уся справа у бажанні та звичці.
За 10 днів у мандрівках іншими країнами я почала впевненіше почувати себе україномовною і, потрапивши у своє звичне оточення, вже не зважала на насміх і поради, як мені говорити. Втім процес усвідомлення власної національної приналежності, методів його прояву стали з’являтися значно раніше. У дитинстві я страждала знайомою мовною проблемою для багатьох дітей Центральної та Східної України — суржиком. Спричинений він був тим, що школи у нас були україномовні, а друзі та батьки спілкувалися російською. У мене сей суржик був загострений, бо серед оточення були діти, які спілкувалися і рідною, на подив того часу, і однозначно впливали на мене. Я намагалася усім відповідати так, як до мене зверталися, але для дитини є важким безліч разів за день переходити на різні мови, не плутаючи часом їх.
У старших класах почала вже замислюватися над тим, хто я є. Звичайно сьому сприяла давня моя любов — історія. Ся наука супроводжує мене по життю. Кожен період нашої історії наповнював мене сповна, але зачепило ХХ століття, з яким працюю і нині. Саме Новітня історія України вивчалася у старших класах і події сього часу не могли лишати мене байдужою. Було дуже багато білих плям: я захоплювалося періодом УНР, але не розуміла його через призму цензури і лише мій викладач при підготовці до ЗНО на додаткових заняттях робила спроби пояснити мені невідомі речі. Але сього було так мало, тому я вирішила вступити на історичний факультет, аби розібратися у всьому самій.

Весна 2013 року, 11 клас і мої шістнадцять: багато друзів, гулянь і уваги раптом набридають. До рук потрапляє література ХХ століття і між рядків там зчитується те, що є набагато важливішим і суттєвішим. Пояснити се осяяння неможливо, адже се треба лише відчути. Згодом до рук потрапляє сучліт. І ти читаєш українською відверті і політичні речі. Ти питаєшся у людей про те чи бачать вони навколо брехню і окупацію нашого внутрішнього простору давнім ворогом, утиски і цензуру нинішньої влади, у відповідь — мовчання. Се ще більше заводило і я розуміла, що потрібно щось змінювати. І перше, що турбувало мене се моя мова спілкування. Російська, яка була рідною для мене з дитинства, була гидкою для самої себе. Вже тоді для мене Росія стала окупантом, а не братньою сусідньою державою. Ніхто сього не розумів, а друзі насміхалися із подібних нецікавих речей. Отже, перше, що мені хотілося се почати говорити українською і бути схожою на Симоненка і Стуса, Хвильового і Підмогильного, Шкляра і Винничука. Згодом з’явилося усвідомлення того, що се абсурдно в Україні говорити російською, коли її справжні носії гнобили і знищували мій народ протягом століть. Я і досі не можу зрозуміти, як живучи в Україні рідною мовою мої земляки вважають російську? Для себе я вивела се як зраду, і досі так вважаю. І третім етапом був протест. Протест говорити російською, навіть коли нею звертаються до тебе. Українцеві я відповідатиму українською і вимагатиму від них се також.

Тоді життя змінилося. Здавалося, що усе пішло шкереберть, але найцікавіше, мені се подобалося. Усе тоді було вперше: підпільні сходини, участь у товариствах захисту мови, перші протести і марші і, звичайно, перші потаємні сторінки історії і постаті, які у всіх сьогодні на вустах, тоді однодумці передавали один одному з надією, що воно буде не забуте. Там всі говорили українською і се мені дуже подобалося. Але щодня мені доводилося повертатися до школи і додому, де за мене дуже турбувалися, адже зміни були кардинальними і можна сказати миттєвими, немов щось вибухнуло у мені. Однокласники і друзі, звинувативши мене у радикальних перетвореннях, уникали. Батьки дуже хвилювалися і сердилися, коли на мене находили агресивні прояви по відношенню до навколишніх. Але з часом вони зрозуміли мене і почали не тільки підтримувати, а працювати у тому ж руслі. І перше, що було зроблено, се кроки до спілкування українською.

У якийсь час здавалося, що усі зрадники і брехуни, які замовчують і плюндрують історію та хочуть згубити сей край, за який не одне покоління у землю віддавало найкращих. Але коли шукаєш правди і підтримку, то знаходиш її: з часом на моєму шляху почали з’являтися нові україномовні друзі, навколо поставали цікаві організації і можливості. І найцікавіше, що усе стало так, як мало бути. Я нині не живу в омані, мова навчила мене відрізняти брехню від правди. Мова мене ідентифікує і надихає. Моє життя наповнилося сенсом, адже не можу уявити себе деінде, із інакшим світоглядом. Я тут і моє поруч: моя земля, моя мова, мої земляки, рідні і коханий. Усе се уособлює якусь єдність у мені, сприяє новим звершенням, штовхає на нові проекти та ідеї. Я у мові знайшла себе, адже історія, якою я займаюся, говорить мені українською, вустами славних повстанців і козаків, літераторів і громадських діячів. Усвідомлення себе українцем неможливе без української мови. Се має зрозуміти Схід України, адже війна, що є нині – то не тільки збройні протистояння, се боротьба культур.

Якщо ти хочеш говорити українською — говори нею, читай, поширюй, пиши і головне – будь у середовищі україномовних. Одною із складових майбутньої перемоги є усвідомлення уроків війни і перший із них – се те, що єдині ми не тільки спільною землею, а й мовою, історією та культурою. Тому плекаймо своє!

—————————————————————-
Надсилайте нам будь ласка свої історії переходу на українську мову на нашу електронну скриньку perehodnamovu@gmail.com. Бажано з Вашим фото 🙂 Ми обов’язково опублікуємо всі історії.
—————————————————————
Якщо Ви хочете вивчити чи покращити українську мову – існують Безкоштовні курси української мови у багатьох містах України. Перелік міст та запис на курси: http://movaua.org.ua/?page_id=80
Телефон: 095 204 4275

——————————————————————-
Для людей, які вивчають, перейшли або планують перейти на українську є ФБ-група для людей. В цій групі можна знайомитися, обмінювати досвідом, питати порад тощо. Долучайтеся!
https://www.facebook.com/groups/265709083760525/265711490426951

Джерело