Роматична історія переходу на українську від харків’янки Катерини Лупандіної:

Усе своє свідоме життя у побуті та у справах я розмовляла російською. На українську мову я переходила дуже рідко, але здавалося, що серед карпатських гір українська мова ллється набагато краще. Цей потяг поговорити українською проявлявся рідко, доки мій тато не став практикувати українські розмови у побуті. Я вирішила його підтримувати. Із бабусею також стала розмовляти українською. Та мова ще не приживалася, не ставала “мовою за замовчанням” навіть у спілкуванні з батьком.

Повний переворот моєї свідомості стався, коли я закохалася у свого хлопця. Багато разів чула, як він розмовляв зі своїми батьками українською у телефонних розмовах. З ним ми познайомилися та вирішили стати парою ще російською мовою. Потім, у поїздці до Києва у 2015 році, я стільки разів чула українську всюди: за прилавками від продавців, у метро від крикливих пасажирів, від персоналу готелю… І, купуючи смачненький сувенір для коханого, я просила його українською. І з усіма незнайомцями теж українською заговорювала. І мені відповідали різною мовою. Та було приємно визнавати нашу державну мову придатною до застосування у звичайному, не паперовому житті.

Повернувшись із Києва, я розповіла милому про цей чудовий досвід, про гостинний Київ та про добрих киян. Ми довго розмовляли про те, хто як звертається до рідних. І вирішили, що нашою спільною мовою буде українська – мова кохання. І для цієї людини українська стала першою “українською за замовчанням”. І потім так само легко стало звертатися українською до тата чи бабусі. Так українська мова стала мені рідною.

Джерело