Актуальність. З березня 2014 року Україна втратила контроль над значною частиною своєї території, яка була окупована РФ. Йдеться про втрату можливості контролювати території Криму та окупованих районів Донецької та Луганської областей не тільки фізично та адміністративно, але й інформаційно.

Природно, що комплекс інформаційних заходів слід розглядати, як складову загальної стратегії повернення окупованих територій. Слід підкреслити, що в інформаційно-комунікаційній сфері проблема полягає не стільки у відсутності стратегії інформаційної присутності на окупованих територіях, скільки у відсутності державної стратегії щодо повернення цих територій взагалі. Заяви про військово-дипломатичний шлях повернення є гарною та приємною на слух риторикою, яка… зі зрозумілих причин, не може бути реалізована протягом ближчих років.

Українцям лише належить прийняти та осмислити проблему окупації та відносин з окупантом, встигаючи за динамікою змін глобальної системи світової безпеки та відносин між державами. Очистити її від нашарувань емоцій (страху, тривоги), популізму політиків, навчитися говорити про неї так, щоб це не провокувало чергову хвилю конфлікту внутрішнього. Зрозуміти, що часові рамки повернення Криму та Донбасу вже зараз слід вимірювати десятками років.

Усвідомити складність мети та… взятися до щоденної роботи на її досягнення.

Отже, розставимо фігури (сили та засоби) ворога на нашій локальній шахівниці.

Другий рік поспіль росіяни цілеспрямовано, системно та послідовно зміцнюють власну інформаційну присутність на окупованих територіях.

Росія має стратегічний задум щодо розширення власної сфери впливу за рахунок України. Якщо для цього треба буде потурбувати Прибалтику – саме зараз вона має відповідне вікно можливостей. Стратегія реалізується з одного центру прийняття рішень – Кремля; окупованим територіям відведена роль полігону для її втілення. Керівникам “окупацій” відведена роль вітрини та виконавців, які не приймають самостійних рішень.

Вона використовує увесь доступний комплекс військових, політичних, економічних та інформаційних заходів. Інформаційна компонента в такій системі має чітко визначену мету, на реалізацію якої спрямовані наявні інструменти.

Координацію інформаційної політики (ЗМІ, Інтернет, експерти, офіційні заяви) на стратегічному рівні здійснюють з Кремля, а на тактичному (окуповані території) – через спецслужби та їх мережу агентів.

Окуповані території ізольовані від українських джерел інформації. Аналоговий та радіо сигнал глушиться, українські сайти та контент блокуються [1]. Усі частоти українських мовників на окупованих територіях зайняті “місцевими” мовниками. Боротьба за ці частоти, за висоту та кількість телевеж – це боротьба ресурсів, яких в України немає.

В інформаційних матеріалах росіяни спираються на систему філософсько-світоглядних “сенсів” (“духовних скрєп” руського світу), які є радше догматами віри, аніж результатом суспільного консенсусу. Ця система була домінуючою на окупованих територіях ще до здійснення окупації і тільки посилилася протягом 2014-16 рр.

Діяльність російських ЗМІ поширено на всі окуповані території. Значна частина вітчизняного інформаційного простору також заповнена російським контентом. На захоплених територіях створено “місцеві” медіа за шаблонами російських (красива картинка, видовищний контент, гарні спеціалісти). Працівники цих ЗМІ отримують не меншу підтримку, аніж військові в окопах.

Проти носіїв вільнодумства ведеться боротьба кримінальними, адміністративними, оперативними та контррозвідувальними методами

На Донбасі сформовано міф про “постраждалі” регіони: жертви обстрілів ЗСУ, економічні втрати, гуманітарні конвої; сепаратистські регіони та їх населення страждають за правду та власну, незалежну від Києва думку.

Окупанти мають широку підтримку священнослужителів московського патріархату, які щоденно контактують з постраждалими, та тими, що шукають порятунку від алкоголізму, наркоманії та інших форм втечі від реальності.

Усе зазначене слід помножити на такі негативні фонові фактори:

• прорадянський та проросійський “довоєнний” менталітет населення;
• фізичний контроль територій ворогом;
• дві базові потреби населення за пірамідою потреб: безпеку від “карателів хунти” та виживання за рахунок субсидій та гуманітарної допомоги – забезпечує саме ворог
• величезний (за українськими мірками) розмір фінансування медійних заходів з боку РФ.

Усі масові комунікаційні канали (ЗМІ, інформаційні агенції, насамперед) контролюються представниками окупаційної влади. Діяльність лідерів громадської думки, експертів, місцевих політиків також взято під контроль росіянами. Незадоволення каналізується у соціально-побутову сферу, де, як це не дивно для пересічного українця, винуватими також визначається київська влада, яка “блокує соціальні виплати”, “не виплачує гроші шахтарям” тощо. Саме тому, наприклад, “хресний хід” православних віруючих цілком щиро та свідомо йшов молитися за мир в Київ, а не Москву.

У підсумку, на окупованих територіях РФ побудувала високоефективну систему масової пропаганди, споживачем якої є, насамперед, бюджетники та військові, малозабезпечені та пенсіонери (отримують субсидії з РФ), робітники (шахтарі, працівники підприємств, які отримують зарплату) та середньостатистичні “Інтернет-залежні” верстви населення: школярі та підлітки.

В руках у ворога: комунікаційні канали, лідери думок та спікери, фінансовий ресурс, ціннісна матриця та підтримка люмпену.

За таких умов проведення виборів на окупованих територіях – це скоріше мета (що і зафіксовано росіянами у Мінських домовленостях), а не загроза для окупантів, оскільки будь-які форми плебісциту засвідчать тотальну підтримку масами окупаційної влади.

Адекватна оцінка ворога вкрай необхідна для раціонального використання власного ресурсу, можливості якого розгляну у наступному матеріалі.

Володимир Полевий,

провідний експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру

 [1] Аналітична довідка ” Особливості розвитку обстановки на тимчасово окупованих територіях України” http://gur.mil.gov.ua/content/osoblyvosti-rozvytku-obstanovky-na-tymchasovo-okupovanykh-terytoriiakh-ukrainy-15-ndash-21-lypnia-2016-roku.html

Джерело