Про Східнохристиянську літургію між традицією нормами і реформою говорили у Вюрцбурґу
У Східнохристиянському Інституті м. Вюрцбурґ 10-11 листопада цього року відбулася міжнародна конференція на тему “Східнохристиянська літургія між традицією нормами і реформою”.
Нагодою до проведення цієї конференції, як це підкреслив у своєму вітальному слові д-р Томас Немет, керівник Східнохристиянського інституту у Вюрцбурґу, стала видана перед 20 роками Конгрегацією для Східних церков Інструкція щодо хастосування літургійних приписів Кодексу Канонів для Східних Церков.
Відтак ціллю конференції була спроба оцінити процеси пов'язані із літургійними реформами та кодифікацією літургійних традицій Східних Церков у світлі згаданої Інструкції.
У конференції взяли участь науковці у галузі літургіки та канонічного права не лише із Східних Католицьких Церков, але і з римо-католицької та православної.
Дискусію про літургійну реформу, її потребу та спроби її втілення в УГКЦ Завідувач кафедри літургійного богослов'я ФБФ УКУ д-р. Василь Рудейко, який виголосив одну із чотирьох програмних доповідей на тему "УГКЦ на дорозі до оновлення літургії". Доктор Рудейко звернув особливу увагу на спроби літургійних реформ в УГКЦ у часи Митрополита А ндрея Шептицького, а також на сучасні спроби впорядкувати літургійне життя церкви. Серед важливих аспектів літургійної діяльності його церкви він підкреслив зокрема важливість видання нового катехизму УГКЦ "Христос наша Пасха" та першу спробу кодифікації партикулярного права.
Із доповіддю на тему "Літургійна криза у православних церквах сучасного секуляризованого світу – нагода до оновлення?" впровадив учасників конференції у проблематику сучасного благочестя проф. Кипріан Стреза з Румунії. Серед основних акцентів його доповіді були необхідність відходу від "традиціоналістичного" православ'я, яке, згідно із о. Олексанором Шмеманом, вже саме по собі є секулярним, оскільки сприймає церкву, як одну із світських інституцій, що своєю чергою вбиває дух православної літургії. Проф. Стреза наголосив при цьому, що ця криза може стати нагодою для того, щоб православні церкви могли переосмислити роль літургії в житті церкви і зробити її справжнім виявом віри ні надії християнства у сучасному світі.
Програмним виступам слідувала досить довга і жвава дискусія, яка вийшла далеко поза тематику виступів доповідачів і дала можливість обміну думками щодо критеріїв означення феномену літургійне богослов'я та літургійна реформа. При цьому учасники дійшли згоди, що літургійні джерела необхідно сприймати саме як джерела, а не закостенілі тексти, до яких необхідно повертатись і триматись незалежно від викликів сучасності. Було заторкнено також питання "латинізації" та потреби глибшого дослідження цього феномену у східних католицьких, але й православних церквах.
Підсумком дня стала вечірня у візантійському обряді, яку очолив др. Василь Рудейко.
У п'ятницю 11 листопада програма розпочалась доповіддю проф. Гельмута Пре із Інституту канонічного права у Мюнхені на тему "Питання щодо терміну та правового значення „ius liturgicum“ згідно із ККСЦ". У передмові своєї презентації професор наголосив на серйозній термінологічній неузгодженості текстів ККСЦ та про потребу її переосмислення та уніфікації. Зокрема, важливим, на його думку, є дефініювати поняття правових законів та літургійного звичаю. У дискусії, яка відбулася після доповіді зокрема говорилось про потребу створення окремих кодексів канонів для кожної із помісних східних католицьких церков.
Питанням "повернення до прадідних звичаїв" та "органічного розвитку літургійної традиції" була присвячена остання програмна доповідь конференції, виголошена проф. Петером Сабо із богословського факультету у Будапешті та Ніретьгазі. Він звернув увагу на основні документи які торкалися цієї тематики зокрема Orientalium Ecclesiarum 6 і наголосив, між іншим на перекладацькі помилки, які дещо звузили розуміння того що мається на увазі під терміном "прадідна традиція/звичай". На його думку, важливо знову наголосити на тому, що тут ідеться про традиції давніх літургійних центрів, які дали початок різноманіттю помісних традицій. Саме до них, а не до локальних, подекуди внаслідок впливу інших літургійних традицій впроваджених літургійних звичаїв необхідно звертатись при спробах оновлення власних літургійних традицій. У подальших дискусіях знову було наголошено на потребі додаткових методологічних напрямни щодо визначення понять "природний поступ" та "прадідні традиції" та тіснішій співпраці каноністів та літургістів.
Повідомив о. д-р Василь Рудейко