Примітка редакції InformNapalm: публікуємо розслідування активістів громадської організації «Європростір»  Дмитра Лісунова і Олега Батуріна, підготовлене спеціально для міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm. У зібраному матеріалі розкрито інформацію про ще одного цінного свідка у справі рейсу MH17, знищеного у небі над Донбасом. Нагадуємо, що у попередній публікації «Європростір» розкрив інформацію про російського воєнного злочинця, генерал-майора РФ Сергія Дубинського, який також пов’язаний зі справою малайзійського Боїнга.

Піджак-терорист. Ще один свідок у справі збитого Боїнга MH17.

У зв’язку з резонансом у ЗМІ, який викликала наша попередня стаття, присвячена російському екс-грушнику Дубинському С. М. («Хмурий»), і підвищеною увагою до неї команди розслідувачів загибелі МН17 проекту Bellingcat, публікуємо матеріал про ще одного цінного свідка у справі про катастрофу Боїнга.

Знайомтесь – екс-«міністр держбезпеки» терористів «ДНР» Андрій Юрійович ПІНЧУК.

У сумнівну історію під назвою «Новоросія» Андрія Пінчука ввели кремлівські куратори цього горе-проекту в один із березневих днів 2014 року, коли він приземлився в Сімферопольському аеропорту з десантом екс-співробітників «Міністерства державної безпеки» «Придністровської народної республіки» на чолі з одіозним В. Антюфєєвим. Мета цієї (однієї з численних) груп російських «їхтамнєтів» була очевидною – «віджати» Крим. Треба визнати – у них це вийшло…

Після Криму, на початку липня 2014 року Пінчук, знову в компанії свого покровителя В. Антюфєєва, виплив у молодій недореспубліці «ДНР» у ролі «міністра державної безпеки». На цю посаду (на якій перебував лідер «Востока» О. С. Ходаковський) його призначили куратори з Кремля. Як пізніше стане очевидно, ставка московського керівництва на Пінчука виявиться грубою помилкою. Через свої дії та через свого «куратора» Антюфєєва «міністр держбезпеки» «ДНР» наживе собі масу ворогів.

Уже 2 березня 2015 року Андрій Юрійович з почуттям виконаного обов’язку покине Донецьк, так і не зрозумівши, що саме через таких зальотних розумників, «міністрів» на півроку й трохи більше,  Донбас приречений на поневіряння, деградацію і забуття. Що називається: поматросив і кинув.

Після повернення в Москву нашому «герою» дуже швидко знайшли місце під сонцем, «прилаштувавши» у т. зв. «Союз добровольців Донбасу» на посаду заступника вірного пса Владислава Суркова — Бородая Олександра Юрійовича.

Ким же був цей пан міністр держбезпеки невідомо чого? Щоб розібратися в цьому, для початку ми пропонуємо ознайомитися з чернеткою Генерація ДНР контур безпеки, яку написав Пінчук. Книга ще не пішла в друк і ніде не публікувалася, хоч на сайті «Союзу добровольців Донбасу» повідомляють, що вона вийде в тираж наприкінці січня 2017 року.

Цікаво, що передмову до книги Пінчук починає словами:

— Це точно можна публікувати?

— А чому ні?

І справді, чому ні… Особисто ми вважаємо цю книгу щиросердним зізнанням Пінчука у воєнних злочинах на території України. Наприклад, наш «письменник», крім власного шляху на Донбасі, торкається моментів, пов’язаних з роллю Суркова в конфлікті на сході України, а в розділі № 5 досить детально описано події катастрофи Боїнга. Цікавий один з фрагментів цього розділу: «…Відразу після засідання прийшло повідомлення про збитий малайзійський Боїнг. Володимир Антюфєєв, раніше вже затверджений першим віце-прем’єром з правоохоронних органів, на місце події їхати відмовився категорично, заявивши, що «по цій справі він світитися не повинен» і доручив мені туди вирушити. Та я й сам би так зробив. До того ж туди помчався і прем’єр, і в результаті до місця падіння літака ми їхали разом з Олександром Бородаєм у його машині….».

Досвідчений Антюфєєв знав, що Боїнг збили росіяни. Також він розумів, що за це рано чи пізно доведеться відповідати, тому й не хотів світитися у цій неприємній справі.

Тепер пройдемося по біографічних даних нашого піддослідного.

Андрій Пінчук народився 27 грудня 1977 року в Тирасполі, він «щасливий власник» російського громадянства (бути громадянином «ПМР» чи «ДНР» чомусь не захотів), одружений, батько трьох дітей. Крім цього, він має й громадянство України, а в селі Біляївка Одеської області у нього є родичі.

Андрій Юрійович, напевно, досить освічена людина, адже в період з 1995 до 2009 року встиг повчитися в Тираспольському училищі внутрішніх справ (спеціальність — оперативно-розшукова діяльність), Міжрегіональній академії управління персоналом – м. Київ (економічний факультет), «Придністровському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка» (юридичний факультет), ну, і звісно ж, в Російській академії державної служби при Президенті Російської Федерації (кафедра національної безпеки).

Такий собі, на перший погляд, юрист-економіст. Але не у цьому випадку. Виявляється, наш персонаж – пенсіонер ФСБ Росії у званні «полковник».

Як Андрій Іванович зміг потрапити в когорту «лицарів кинджала і плаща», спитаєте ви. Та дуже просто, він офіцер чинного резерву ФСБ Росії. Саме таких товаришів ФСБ використовує для виконання специфічних завдань і комплектування державних апаратів і спецслужб різноманітних недореспублік. Таких як Пінчук професійні спецслужбісти називають «піджаками» (офіцери, що потрапили в ФСБ після цивільного чи будь-якого не профільного вишу).

Відомо, що у 1998 році він пройшов спеціальні курси підвищення кваліфікації при Інституті національної безпеки КДБ Республіки Білорусь. Судячи з усього, саме в 1997-1998 роках і почалася кар’єра «піджака» Пінчука в органах безпеки.

Після випуску в 1997 році з «Тираспольського училища внутрішніх справ» і до 2012 року Пінчук проходить службу в «міністерстві державної безпеки» «Придністровської Молдавської Республіки», де керує підрозділом внутрішньої безпеки і дослужився до заступника міністра. У цей період фактично виступає в ролі особистого дорученця В. Антюфєєва, який і допоміг Пінчуку переатестуватися зі співробітника «МДБ» «ПМР» в офіцера ФСБ Росії.

У 2013-2015 роках він керує департаментом безпеки ВАТ «Об’єднана двигунобудівельна корпорація», яке входить в російську Державну корпорацію «Ростех». Цікаво, що компанія ця спеціалізується на «сприянні державній політиці розвитку та модернізації промисловості РФ». Очевидно, Пінчук займався в ній промисловим шпигунством або чимось подібним.  Недосяжна посада для людини з вулиці і логічна сходинка на кар’єрних сходах для «піджака».

Подальша участь Пінчука нам відома – відрядження в Крим і на Донбас.

Для всіх охочих уточнити викладені вище дані і поставити Андрію Юрійовичу запитання з приводу обставин падіння збитого Боїнга, надаємо можливість особисто навідати його за адресою фактичного проживання (Москва, вул. Шосе Ентузіастів, б. 52 кв. 64) або поспілкуватися з ним по телефону 8 910 003 94 90.

Мабуть, всі, хто близько знайомий з Пінчуком, запитають себе, як так сталося, що такий досвідчений товариш не зміг захистити себе від витоку інформації. Буває, хлопець повернувся додому, розслабився, зайнявся громадською діяльністю, захотів слави, почав писати мемуари…

Він не врахував одного – що ті, хто постраждав прямо чи непрямо від його рук, не забули і не забудуть Пінчука. Якщо нам вдалося добратися до особи такого рівня, як наш «герой», повірте, встановити всіх російських найманців, які залишили свій слід в Україні, буде неважко. А рано чи пізно всі вони відповідатимуть за скоєне.

Історія Пінчука зайвий раз доводить, що кремлівські куратори постійно умудряються помилятися у своєму виборі, роблячи ставку на жадібних і обмежених пішаків, щоб їхніми руками втілити в життя свій казковий проект «Новоросія». Ці пішаки також витискають з цього максимальну для себе вигоду, набиваючи кишені грошима російських платників податків, якими їх щедро забезпечувало і продовжує забезпечувати російське начальство. Але й для таких, як Пінчук, рано чи пізно знайдеться свій високопрофесійний «ліфтер» чи навідник вогнемету «Шмєль».

Хай там як, це тільки початок, архіви Пінчука дадуть поштовх цілій серії журналістських розслідувань. Чекайте на нові публікації.

P.S.: Поїхавши з Донбасу, А. Пінчук старанно працює над створенням власного іміджу ідейного прибічника «російського світу», який якісно виконав поставлене завдання: створив «МДБ» «ДНР» – надійний щит молодої недореспубліки. У реальності він відзначився тільки дерибаном (т.зв. «націоналізацією») активів Донбасу, віджимами та вбивствами мирного населення. Як приклад наводимо один із документів з архівів Пінчука, який підтверджує, що у серпні 2014 року співробітники «МДБ» «ДНР» за вказівкою В. Антюфєєва вкрали зі сховища Національного банку України в Донецькій області трохи більше одного мільйона гривень. Така гебешна сутність – видавати бажане за дійсне.

Матеріал підготували  Дмитро Лісунов і Олег Батурін , ГО «Європростір».

Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org. При повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 )

Щоб оперативно отримувати сповіщення про нові розслідування InformNapalm, підписуйтеся на сторінки нашої спільноти у соцмережах Фейсбук та Твіттер.

Закликаємо читачів активно ділитися нашими публікаціями в соціальних мережах. Винесення матеріалів розслідувань в публічну площину здатне переломити хід інформаційного та бойового протистояння.

Джерело