… І передати владу військовим. З цього моменту у багатьох солодко тремтять «метелики в животі», і починаються медові суперечки про переваги влади військових. Владу не передають військовим. Трапляється, що вони беруть її самі. Влада військових, яка захоплена силовим шляхом, називається хунтою. Ми не будемо міркувати в площині «погано-добре». Виберемо більш прагматичне «можливо-неможливо».

Військові перевороти ніколи не приходять ззовні. Вони зріють всередині армії. Від невдоволення загальною ситуацією в державі. Від того, що армії не приділяється належна увага. Від того, що в армії виникає група людей, яка вважає за можливе «взяти на себе відповідальність», і зробити те, з чим не справляється існуюча влада.

Сумно відомий Національний стадіон у Сантьяго, перетворений хунтою в концтабір, вміщує 80 тис. людей. У перший місяць кількість заарештованих, яких утримували на стадіоні, становила в середньому 12-15 тис. чоловік в день. До стадіону примикає велодром із трибунами на 5 тис. місць. Велодром був основним місцем тортур, допитів і розстрілів. Щодня там розстрілювали, за численними свідченнями свідків, від 50 до 250 чоловік.

Процес цей не швидкий. Він потребує узгодження всередині всієї армійської структури. Тому, що армійський переворот може бути успішним лише в тому випадку, якщо інша армія підтримає групу (хунту), яка почала процес. Як колегіальний орган, або як рада, зібраний навколо особи, яка має максимальний авторитет в армійської середовищі.

Ось і Надя Савченко. Чи то збиралася передати владу військовим. Чи то самій надіти мундир диктатора. Мабуть, вона в основному читала авантюрну і пригодницьку літературу. І бачила себе коктейлем з Жанни Дарк та княгині Дашкової, що «порішала» з армією, яка організувала переворот, і звела Катерину на престол. Ну, а там дивись, і самій у Катерини можна…

Біда в тому, що все це не має нічого спільного з реальною історією. Як і реальність організації військового перевороту «ззовні».

Просто трішечки запального марення, яке більше нагадує камуфляж реальної ситуації.

З легкої руки російської пропаганди, «хунта» стала звичним словом із позитивним забарвленням. Ми ж хунта, так. І слідом за цим народилися казки про цілющу силу військового перевороту. Який можна організувати під «зовнішнім управлінням». Ну, або запросити.

Таке собі, «кухонне» уявлення про благословенну «сильну руку». У варіанті «армійський хард».

До речі, саме глибоке незнання історії, у купі з небажанням замислюватися і аналізувати, зіграє страшно злий жарт з усіма, хто надіється на «чарівну хунту».

Є кілька ключових моментів, які сильно розчарують цю войовничу групу.

Перше, і головне – військовий переворот не може виникнути в країні, що веде затяжну війну з переважаючим противником. З однієї простої причини – військові не самогубці, і прекрасно розуміють, що таке вести війну на два фронти. Чи повертатися до супротивника спиною, влізаючи в захоплюючі внутрішні чвари. Або вводити в (хоча б тимчасовий) хаос інфраструктуру країни, яка живить армію ресурсами.

Але все-таки припустимо. Приміряємо «реальну хунту» на сьогоднішню Україну.

Це сталося. На другий день після оголошення «влади військових» Україну поставлять «поза законом» і припинять будь-яку підтримку (ой, ви що, не в курсі – вже майже тридцять років цивілізований світ вважає будь-яку хунту поза законом). В очах світу хороші і погані хлопці міняються місцями.

Тому, що режим Путіна має всі атрибути легітимності.

А хунта – не має.

Європа зробить це зі змішаним почуттям. Вона, звичайно, втратить серйозну буферну зону. Але з полегшенням зніме всі санкції з росії і значно поліпшить свій фінансовий стан.

А «міжнародний поліцейський» – США, за своїм статусом «не сяде на двох квадратних кілометрах» із подібним режимом. Тим більше, Америка далека, сильна, і може дозволити собі, перебуваючи «над сутичкою», просто чекати, з чого отримати користь після закінчення.

Ситуація буде простою – «кішка кинула кошенят, нехай гуляють, як хочуть».

До речі, мрії про повну блокаду і відключеному СВІФТі нарешті реалізуються. Тільки на нас.

І країна «колишніх братів», не поспішаючи, не ховаючись, сконцентрує всі необхідні сили на трьох напрямках, і почне «миротворчу місію». Ми виключаємо, що військові, які взяли владу, збираються здати країну (хоча у когось можуть бути ілюзії) – вони ж прийшли виконати бажання патріотів, правда? Значить, воювати доведеться. З безнадійним балансом сил. З відсутнім апаратом управління і завислою економікою (всіх бариг, ментів, чиновників, злодіїв, хабарників, порохоботов, (не повірите) активних зрадофілов, і вкупі з ними всіх «які не погодилися» – вже зігнали на стадіони, а частину – розстріляли всім на радість) . Ви ж самі не повірите, що в перші два-три місяці можливо змусити країну працювати в нових «силових» умовах? Занадто багато точок прикладання сили.

Американський журналіст Джон Барнс розповів в «Ньюсуїк» в жовтні 1973 року що в один тільки Центральний морг Сантьяго в перші 14 днів після перевороту доставили 2796 «невпізнаних» трупів, які загинули насильницькою смертю – в основному з Національного стадіону. Служителі кладовища розповіли Барнсу, що трупи розстріляних завантажують до вертольотів і скидають в море. Той же Барнс розповів, як в побласьон (квартал бідняків) Хосе Марія Каро солдати розстріляли перед будівлею школи 10 учнів.

А якщо ви сподіваєтеся, що військові делегують «комісарські» функції комусь із «активістів» (для прискорення процесу) – ви помиляєтеся. Ці поїдуть на стадіони в першу чергу. Щоб уникнути. Тому, що військові звикли здійснювати дії в межах своєї системи.

Я, здається, відволікся. Так от, в цих, цілком безнадійних умовах, армії доведеться прийняти «останній і рішучий». Останній, тому, що частина армії буде зайнята. Вона буде міцно тримати за горло взяту в руки державу. Відчутна частина армії.

Рішучий, тому, що виходу іншого немає. І тому, що все-таки армія. І тому, що ворог залишився ворогом.

Переполовинена армія, за підтримки стихійно зібраних сил добровольців, зчепиться з противником. Вона буде нести втрати. Закріплюватися в містах. Які будуть старанно бомбити з повітря, і довбати артилерією. Під мовчазну заклопотаність усього світу, який спостерігає за яскравою сутичкою диктатури з хунтою.

Вже офіційно – двох диких непередбачуваних народів.

А на росії будуть з готовністю рахувати навіть власні величезні втрати. Тому, що знову будуть співати «Вставай страна огромная!». З натхненням. Як «визволителі». Тому, що їм так давно не вистачає самовиправдання, яке ми їм подаруємо.

А потім в руїнах закінчиться БК і їжа.

Це не сценарій «фільму катастрофи» – це самий простий і логічний хід подій. Підтверджуючий те, що воююча армія не буде виконувати вологі мрії свідків всіх сильних рук і радикальних дій.

Хлопці, красиво, але гарантовано безглуздо померти, разом з усією країною – це не те, про що мріють навіть потенційні «чорні полковники».

До речі, в мирний (смутковий) час – це завжди можливо. Тільки, щоб отримати кайф від військової влади, – потрібно належати до цієї касти. Військової. Решта мовчки ходитимуть по струнці. Багато (і знову мовчки) працюватимуть з затягнутим поясом. Будуть стояти рівно, і зберігати відданість на обличчі. У режимі невизначено-тривалого воєнного стану (обов’язковий атрибут хунти). І все, що зараз вважається «свавіллям влади», – здасться вам дитячим лепетом на галявині. Тому, що військові вміють багато чого. Церемонитися не вміють.

І, до речі, чому ви вважаєте, що вам пощастить (дуже відносно), і раптом з’явиться український Піночет або Стресснер? А не, скажімо душка Хусейн, або філантроп Пол Пот?

І чи знаєте ви, що військові в режимі «відв’язана безкарна хунта» – дуже швидко заражаються корупцією і пристрастю до збагачення?

Генеральний секретар Міжнародного руху юристів-католиків Леопольд Торрес Бурсо, генеральний секретар Міжнародної федерації прав людини Мішель Блюм, генеральний секретар Міжнародної асоціації юристів-демократів Жое Норман опублікували після тижневої поїздки по Чилі спільну заяву, в якій йшлося, що масові порушення прав людини в Чилі «які наближаються до геноциду в тому вигляді, як він визначений в конвенції ООН».

І те, що в більшості своїй, хунти закінчувалися конкретною дупою? Як для хунти, так і для «хунтіруємої» держави?

Або те, що наслідком багатьох військових переворотів є громадянська війна?

Отже, поки що перетопчеться без хунти. Як-небудь вже самі.

«Армія прийде – порядок наведе». Любі мої. Армія – це не чарівна паличка. Це булава.

З одного боку.

З іншого боку, на сьогоднішній день це найпотужніша і стійка система, що забезпечує існування України. При чималому наборі невикоріних недоліків. При тому, що вона поки що не найсильніша в Європі (але вже точно, така, що має найбільший бойовий досвід, опірність, і готовність до дії).

І головне – це стабілізатор. Вона гарантує від «різких рухів» будь-якого штибу. З будь-якої зі сторін. Напевно, саме тому всі підряд люблять чіпляти її на прапори, і оголошувати своєю прихильницею.

Можливо, особливо обдаровані мають ілюзії, що армію можна втягнути в політичний заміс «частинами». Відповідаю – армії «з частин» не існує. Це означає розпад. Разом з країною.

Армія не бере участі в політичних процесах. Вона відповідає за існування країни. І забезпечує можливість самих цих процесів.

Не заважайте їй. Ніхто.

Не намагайтеся «охмуряти» армію. Не намагайтеся «осідлати» армію. І головне – не намагайтеся її розізлити.

Згадайте, з якого боку у нас дотепер війна. І хто стоїть між вами і нею.

Ми всі «хунта». Колись нас так прозвав ворог. Давайте цього дотримуватися. Разом.

Автор: Гліб Бабіч

Джерело: Україна кримінальна

 

Джерело