13 липня у Харківському Літературному музеї «Карітас Харків» у форматі «Живої бібліотеки» організував зустріч з молодою, але багатогранною людиною.

Ігор Михайлишин, позивний «Піаніст» – боєць батальйонів «Донбас» і «Донбас-Україна» у 2014 – 2016 роках, гранатометник. Одночасно – музикант і починаючий письменник.

Скромний, розсудливий, виважений. Своє спілкування з харків’янами Ігор розпочав з виконання композицій свого улюбленого композитора Шопена. Потім представився, і буквально в кількох словах повідав про себе: родом з Івано-Франківщини, з дитинства любить музику, закінчив музичну школу. Здобув юридичну освіту. У грудні 2013-го – після злочинного розгону молоді на Євромайдані – вийшов на мирний протест, бо по-іншому не міг. А потім була війна, Іловайськ, 120 днів у полоні… Зараз Ігор є студентом Київського інституту музики ім. Глієра.

«Читачі», що прийшли цього дня до «Живої бібліотеки», буквально завалили «книгу» запитаннями. Ігор відповідав – спокійно та чемно – на всі.

Він розповів, що на Майдані грав на десяти різних інструментах: більшість із них виставляли прямо на вулицю, крім того, у Київській міській адміністрації, в Українському домі і в Жовтневому палаці.

На війні йому дістався інший «інструмент» – гранатомет. Який доводилося вивчати за інструкціями, знайденими… в Інтернеті. У бойових діях гранатометники були активними, адже «командир підрозділу був голодним до війни». Разом із батальйоном звільнили кілька міст, в тому числі – Лисичанськ.

Але й на війні Ігор примудрявся знайти фортепіано чи рояль і пограти – Шопена, Ліста, Баха та Бетховена. Навіть, будучі бранцем в окупованому Іловайську…

До речі, Ігор наголосив, що в оточення їх колону взяли саме російські військовослужбовці. Які потім дивувалися, що українці не побігли, а контратакували, підбивали танки, самі брали полонених. «І, незважаючи на наші важкі втрати в «котлі», саме Іловайськ примусив росіян чітко показати свою військову присутність в Україні», – переконаний Ігор.

Цікавими були й спогади воїна про ставлення місцевих мешканців до українських полонених: «Дехто погрожував нас розстріляти, інші дивилися із співчуттям, а одного разу жінка з донькою порівнялася з нами та нишком передала великий пакунок із їжею, сказавши, що вона за Україну».

Після того, як Ігоря та його побратимів відпустили в результаті обміну полоненими, він місяць пробув вдома, але «не міг більше всидіти», і знову повернувся на фронт. «Війна дала мені сильну мотивацію, – наголосив він. – Мотивацію жити та творити».

На питання модератора заходу щодо того, з яким музичним твором асоціюється в Ігоря війна, той відповів: «Танець смерті» Ліста. Складна композиція, яку я ще не повністю опанував. Може, саме тому й пішов продовжувати свою освіту до музичного училища».

Крім того, Ігор є учасником митецького проекту «Життя на нулі», який поєднує доробки ветеранів АТО, що займаються музикою, фотографією та живописом.

Також молода творча людина намагається висловити почуття не тільки за допомогою музики, а й в літературі. На заході «жива книга» Ігор Михайлишин презентував книгу «Слово про війну», одним із авторів якої є він. «Ніхто не може так написати про війну, як той, хто пройшов її. Це правдива книга. Слова, ті, що рвуться з душі», – так прокоментував книгу Ігор.

У планах Ігоря й вихід власної книги, яку він поки умовно називає «військовий щоденник».

Щодо миру на Донбасі, то Ігор упевнений, що його можна буде досягти лише тоді, коли окуповані території повернуться до України. «Рано чи пізно це обов’язково станеться», – зазначив він.

«Такі зустрічі дуже позитивні, вони дозволяють людям висловитися, обговорити гострі проблеми, поділитися своїми думками. До речі, музика – один із найкращих способів спілкування», – зазначила після заходу Маргарита Васкес, представниця моніторингової місії ОБСЄ в Україні.

Зауважимо, що «Жива бібліотека» проходила в рамках проекту «Об’єднуючи людей заради миру» Благодійного фонду «Карітас Харків».

Автор: Юрій Чумак

Джерело