Друга світова війна. Донецька область
До Червоної Армії в перші дні війни пішло 236 тис. жителів області. Протягом перших місяців війни в області створено 33 винищувальні батальйони у складі 6570 чоловік. Крім того, в кожному населеному пункті формувалися групи сприяння винищувальним батальйонам. Тільки в липні до них вступило понад 8 тис. чоловік.
На території області було створено 180 партизанських загонів і груп, до складу яких входило понад 4,2 тис. чоловік.
Долаючи величезні труднощі, колективи заводів області у вересні здійснювали евакуацію в глиб країни спеціалістів та цінного устаткування. Так, з Ново-краматорського заводу важкого машинобудування було вивезено єдиний у країні прес потужністю 10 тис. тонн. З Маріупольського заводу ім. Ілліча відправили до Магнітогорська найпотужніший у Радянському Союзі товстолистовий стан, який уже в жовтні 1941 року на новому місці почав давати продукцію. У жовтні з різних районів області вирушили до Сибіру, на Урал та Казахстан останні поїзди з машинами, верстатами, турбінами.
На початок листопада ворог захопив центральну та південно-східну частину області і вийшов на ріки Сіверський Донець та Міус.
За 22 місяці окупації фашистські колонізатори закатували 279 тис. жителів області, на каторгу до фашистської Німеччини вороги вигнали понад 200 тис. чоловік.
У січні—лютому 1943 року Червона Армія визволила 40 населених пунктів області. Весною лінія фронту в Донбасі стабілізувалася по Сіверському Дінцю і далі на південь вздовж ріки Міусу до Азовського моря. Гітлерівці влітку 1943 року сконцентрували тут 26 дивізій, створивши по Міусу три лінії оборони, т. зв. Міус-фронт. Водночас фашистське командування видало варварський наказ про знищення на території області всього, чого не можна було вивезти.
13 серпня 1943 року війська Південно-Західного фронту почали штурм оборони противника на Сіверському Дінці і оволоділи кількома опорними пунктами, полегшивши тим самим прорив «Міус-фронту». 18 серпня після артилерійської та авіаційної підготовки перейшли в наступ і війська Південного фронту, які завдали удару ворогові під Горлівкою, Макіївкою, Сталіно. В боях за область безсмертною славою вкрили себе льотчики-герої О. І. Покришкін, В. Д. Лавріненков, О. В. Алелюхін.
Першого ж дня наступу війська 5-ї ударної армії генерала В. Д. Цветаева форсували ріку Міус і прорвали оборону ворога на ділянці Дмитрівна—Куйбишеве. У цей прорив були введені 4-й гвардійський механізований корпус генерала Т. І. Танасчишина та 2-й гвардійський механізований корпус генерала К. В. Свиридова, який 23 серпня визволив місто Амвросіївку.
Запеклі бої розгорнулися за Чистякове, Сніжне і Савур-Могилу, яка разом з навколишніми висотами та укріпленнями стала основною зв’язуючою ланкою всієї системи гітлерівського «Міус-фронту». В ніч на 30 серпня 96-а гвардійська стрілецька дивізія, взаємодіючи з 387-ю стрілецькою дивізією, оволоділа Савур-Могилою. На відзначення цього ратного подвигу до 50-річчя Великого Жовтня тут споруджено величний монумент воїнам-визволителям Донбасу.
Зазнавши поразки на Сіверському Дінці та Міусі, гітлерівські війська намагалися закріпитися на рубежі Слов’янськ—Микитівка—Горлівка—Харцизьк і далі по ріці Кальміусу. Проте і ця спроба ворога була зірвана: 51-а армія 3 вересня визволила місто і великий залізничний вузол Дебальцеве, а 5-а ударна армія — Єнакієве.
4 вересня частини 51-ї армії вибили гітлерівців з Микитівни. Війська 5-ї ударної армії розгорнули бої за Горлівку. У цих боях особливо відзначилися частини 55-го стрілецького корпусу. Одночасно з наступом на Горлівку війська 5-ї ударної армії вели бої за Макіївку. 6 вересня місто було визволено.
Успішно розвивався наступ військ Південно-Західного фронту. Зламавши опір ворога, вони оволоділи Слов’янськом, Костянтинівкою, Краматорськом, Артемівськом і почали швидко просуватися на Красноармійськ.
Тимчасом війська Південного фронту зав’язали бої за визволення Сталіно і 8 вересня повністю очистили місто від окупантів, а до 14 вересня визволили всю область.
Понад 80 представників області було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, тисячі нагороджено орденами й медалями, 23 військовим частинам присвоєно найменування міст області, які вони визволили.
З 1341 підприємства, що діяли до війни, залишилися придатними для експлуатації 61.