Коли слова заважають писати))

МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ: Пишу під своїм канадським дубом. Навпроти, на бильці лавки, висить лляний рушничок із благеньким шитвом синьої барви. Щоб відволіктися, пробую набрати з пам’яті синонімічний ряд: обрусик, обруся (бабине слово), втиральник, утирач, стирок, ручник, рушник, онучка, кендув (у Хусті кажуть), ряднина, курман, отиранник, рянда, полотнина, шматка, рогожка, полотенце, веретка, верітка, пеленка, цурбатка, цундра…
А на столі – полив’яне горнятко з водою. І я вже довкола нього нанизую словесні пацьорки: горня, кінва, коновка, кварта, кухоль, водянча, кружка, корець, повничка, стирка, чаша, канчів, карватка, судинка, чара, рябунець, черепок, ківш, пугар, черпак, збанок, товканець, склянча, фінджа, філіжанка, піала, бляшанка…
А дехто сміється, коли кажу, що писати заважають слова. Тобто їх кількість. Щедрий для нас Бог Слова…

“Зряче перо”, записники.

Джерело