В Єпархії святого Йосафата в Пармі (США) відбулися реколекції для духовенства
17-20 жовтня 2017 року в реколекційному «Центрі Витанія» римо-католицької дієцезії Санкт Петербурга в м. Лац, штат Флорида (США), відбулися щорічні реколекції для духовенства єпархії Святого Йосафата в Пармі УГКЦ.
Реколекції цього року проводив митрофорний протоєрей Мартин Канаван, священик-емерит Єпархії св. Йосафата в Пармі УГКЦ, який на даний час служить духівником в Колегії-Семінарії св. Василія Великого в м. Стемфорді, штат Коннектикут. Після того, як владика Богдан (Данило), правлячий архиєрей Єпархії святого Йосафата, представив духовенству о. Мартина, реколектант розпочав свою першу духовну науку. В ній він зазначив, що метою будь-яких реколекцій є так-би мовити «дозволити нашим душам наздогнати нас», посилаючись на правдиву історію одного корінного племені в Австралії. Він продовжив, кажучи, що Дух Божий веде Свій люд, обдаровуючи кожного з нас різними дарами, що привело о. Мартина підсумувати тему цьогорічних реколекцій, а саме: «як життя з іншого світу дає надзвичайні результати» у світі, в якому ми живемо, що, на думку реколектанта, можна досягнути за допомогою трьох основних кроків: бачення Божої любові до нас, наміру жити цим баченням та засобів його досягнення. Отець Мартин також зазначив, що навіть священики потребують душпастирської опіки, бо, як написав у своєму Листі до Галатів св. апостол Павло: «Допомагайте одне одному долати життєві перешкоди, і так ви виконуватимете Закон Христовий». Реколектант завершив свою першу конференцію, посилаючись на Херувимську Пісню з Божественної Літургії святого Івана Золотоустого, яка є чудовим молитовним прикладом людського покликання в житті: відкласти всяку життєву турботу, постійно обожнюючи нашого Господа словом, ділом та думками.
Отець Мартин розпочав свою другу конференцію, де він попередньо зупинився, а саме він звернув увагу на те, що життєві турботи, з якими ми щоденно стикаємося – це не стільки щоденні випробування та певні випадки, які можуть випасти на нашому життєвому шляху, а сучасна культура, в якій ми живемо – культура, яка, здається, сприяє зомбі-подібному способу життя. Ось чому християнам потрібно кидати виклик світові, кидати виклик культурі світу культурою Ісуса Христа. Реколектант продовжив свою духовну науку, зазначивши, що ми маємо Бога, Який шукає нас. Згідно писання деяких Отців Церкви, гріх Адама та Єви полягав не так в тому, що вони не послухалися Бога, але в тому, що вони не повірили, що Господь може пробачити їм їхній гріх. Після того, як наші прабатьки не послухалися Бога, вони не почали шукати Його, але Господь почав шукати їх. Отець Мартин продовжив, підкресливши необхідність для християн крокувати вірою, бо сила Ісуса перебуває в тих, хто вірить в Нього, а отже, нам потрібно шукати глибшого співпричастя з Господом, Хто завжди готовий відновити наші сили і Хто завжди кличе нас бути Його улюбленими дітьми. Реколектант закінчив свою другу конференцію, посилаючись на слова Христа, Який сказав: «Я все це вам сказав, аби радість Моя була з вами і щоб ваша радість була повна» (Івана 15,11).
У своїх наступних конференціях отець Мартин, поміж інших речей, зосередив свою увагу на відношенні людини до Христа як Джерела нового створіння – стосунках, які «зароджуються в самій глибині наших душ». Він зазначив, що зі створінням Бог «зменшив» Себе, Він відступив назад. Відтак, якщо ми хочемо створити простір для Бога в нашому житті, ми також повинні «зменшити» себе та відступити. Реколектант рівно ж навів приклад блаженного Омеляна Ковча та Патріарха Йосифа Сліпого як чудових взірців «життя з іншого місця». Оскільки ми, східні християни, віруємо в спасительну заслугу наших діл, то тут не йдеться про досягнення, але про зусилля. Отож, ми повинні завжди відпливати на глибінь [пор. Луки 5,4] та не задовільнятися поверхневим підходом до життя. Отець Мартин також торкнувся теми бачення Бога в Царстві Божому. Слідуючи за словами Самого Христа, Якого «Царство не належить цьому світові» (пор. Івана 18,36), реколектант зазначив, що Царство Боже – це «діапазон ефективної волі Бога». Відтак, коли наша воля, яку Господь дав нам вільно без бажання забрати її назад, відповідає Господній волі, ми поширюємо Його Царство на землі, маючи для цього всі необхідні засоби (пор. 2 Петра 1,4). Ми, християни, отримали дар називатися дітьми Божими – дітьми Бога, Який нас кличе, Який завжди хоче бути з нами, Який шукає нас та Який веде нас, бо Господь не обирає кваліфікованих, але кваліфікує обраних. Отець Мартин також торкнувся питання любові Бога до нас, а саме необхідності в тому, щоб кожен християнин визнавав Божу любов у нашому житті – любов, яка знайшла своє завершення у Христовому хресті, а відтак в Його воскресінні. «Перемога Христа на хресті», зазначив реколектант, «назавжди стає нашою власною [перемогою]». Отець Мартин рівно ж підкреслив, що ми зцілені все ще відкритими ранами Христа. Крім того, знаючи, що Христос завжди присутній з нами, означає, що ми не безсилі, але живемо в цьому світі з іншого світу, бо, як каже Господь устами псалмопівця: «Будьте спокійними та знайте, що Я – Бог» (Псалом 46,10).
Учасники реколекцій також взяли участь в Божественній Літургії та інших богослужіннях як також мали нагоду для сповіді та духовних розмов з реколектантом.
Наприкінці духовних наук, владика Богдан подякував отцю Мартину від імені всього духовенства за те, що поділився своїм словом мудрості з учасниками реколекцій та побажав йому найрясніших Господніх благодатей у своєму священичому служінні.
Департамент інформації УГКЦ