Цих солдатів не треба було викликати до військкоматів повістками. Навпаки, «Дід», як звуть його бойові побратими, сам кілька разів добивався прийому у військового комісара, щоб, попри свій поважний вік, пройти медкомісію та бути мобілізованим до війська.

Свій 56-й день народження «Дід» відзначатиме разом з товаришами тут, на блокпосту. Цей солдат української армії, як він сам себе тепер з гордістю називає, вважає, що за своє життя встиг уже багато. Й у війську послужив строкову, ще за радянських часів, і двох синів виховав. Але знову, в лиху для країни годину, пішов до війська. Як він сам каже: «Щоб вдома був порядок і спокій». А також, щоб його старший син, який нещодавно одружився, подарував йому онука, щоб молодший син вивчився й став, як кажуть, «людиною» й ніколи не бачив війни. Тож уже понад сім місяців батько обороняє рідну землю.

Хоч «Дід» вже розміняв шостий десяток, а інші бійці підрозділу значно молодші за нього, тут, на Сході, не дуже зважають ані на вік, ані на регалії. Чоловіків об’єднує бойове військове братерство, в якому всі рівні. Усі — один колектив, де кожен і в прямому, і у переносному сенсі залежить від своїх бойових товаришів, де панує принцип: один за всіх, а всі за кожного. Адже попереду ворог, а за спиною — рідна Україна.

…Того дня «Дідові» випало чергувати на спостережному посту разом із 27- річним старшим солдатом з позивним «Кіт». Уже споночіло, коли помітили силует чоловіка з велосипедом, який рухався неподалік спостережного поста. Вирішили зупинити та перевірити хто такий, куди й навіщо йде. «Дід» першим вирушив навперейми незнайомцю.

— На команду: «Стій! Хто йде?» він не зреагував. Довелося вистрілити в повітря. Але порушник знову не підкорився й продовжив рух, — згадує солдат.

Тоді «Дід» наздогнав порушника, зупинив його та почав розпитувати, що той робить біля позиції військового підрозділу та куди прямує. Відповіді були недолугими і викликали сумнів щодо правдивості: мовляв, чоловік ставить пастки на звірів. А на запитання, що везе на багажнику велосипеда, незнайомець відповів, що там вбитий заєць.

Утім пильний та досвідчений воїн вирішив перевірити вантаж порушника. І побачив причеплену до велосипеда новеньку на вигляд повністю споряджену протитанкову міну, що стояла на бойовому взводі!

— Чесно кажучи, злякатися я не встиг, — розповідає «Дід». — Адже треба було діяти негайно. Тож я наказав порушникові зняти та покласти міну на землю й відійти. А сам покликав напарника.

До місця події підійшов другий вартовий — стрілець-зенітник 10-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади старший солдат «Кіт», який постійно з укриття тримав незнайомця на прицілі автомата.

— Спочатку я не здогадувався, що в порушника справжня споряджена міна. Чолов’яга здалека виглядав, як звичайний селянин, — згадує «Кіт». — Утім в голосі свого напарника я почув напруження, тривожні нотки, а побачивши протитанкову міну, збагнув ступінь небезпеки, яка нам загрожувала. І лише тоді стало моторошно.

Не лише за себе злякався тоді. У першу чергу за своїх товаришів, які теж могли постраждати від вибуху цього протитанкового засобу. Але вже за мить страх кудись подівся, немов розвіявся. А залишилася потреба терміново діяти.

Тож бійці не розгубилися, навіть коли збагнули, що самостійно знешкодити вибухонебезпечний пристрій вони не зможуть і, попередивши решту підрозділу про небезпеку, чекали появи фахівців з вибухової справи. Сапери, які прибули на виклик, підірвали небезпечну знахідку просто в полі неподалік блокпоста. А небезпечного злочинця, який приніс на блокпост вибуховий «подарунок», передали для допиту відповідним органам.

Уже пізніше, згадуючи цю подію, обидва солдати усвідомили, що дійсно були тоді буквально за крок від смерті. Але і «Дід», і «Кіт» та й, я певен, кожен солдат цього підрозділу, попри небезпеку, яка загрожувала, зробили би все можливе для порятунку товаришів.

— Ми для чого тут стоїмо? Ми тут тому, щоб кожен ворог України знав, що все під контролем, що він не пройде, аби заподіяти шкоду нашій землі, нашим співгромадянам. Ми тут, аби перемогти! Саме для цього ми служимо! — переконані бійці, які й зараз, у цю мить, належно виконують свій військовий обов’язок.

За тиждень, що минув після того випадку, звістка про вчинок двох солдатів «Діда» й «Кота» облетіла весь сектор, де вони служать. І хоч самі вони себе героями не вважають, командування військової частини високо оцінює виконання ними службових обов’язків. Тож командир уже готує подання на нагородження.

«МИ ТУТ, АБИ ПЕРЕМОГТИ!» – Народна армія
narodka.com.ua
Цих солдатів не треба було викликати до військкоматів повістками. Навпаки, «Дід», як звуть його бойові побратими, сам кілька разів добивався прийому у військового комісара, щоб, попри свій поважний вік, пройти медкомісію та бути мобілізованим до війська.