Памук: я хотів пояснити, чому голосують за Ердогана
Памук: я хотів пояснити, чому голосують за Ердогана
- 28 вересня 2015
Image copyright
Getty Images
Image caption
Лауреат Нобелівської премії Орхан Памук розповів BBC про свій новий роман і сучасну Туреччину
Турецький письменник, лауреат Нобелівської премії Орхан Памук у Лондоні представляє свою нову книгу “Мої дивні думки”. Зміни, які відбуваються в Стамбулі, описані в романі через історію двох сімей, які переїхали до міста із анатолійської глибинки.
Через кілька тижнів у Туреччині відбудуться другі за рік загальні вибори. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що країні потрібен сильний уряд заради безпеки. Проте опозиція стверджує, що пан Ердоган хоче анулювати результати червневих виборів, на яких його партія Справедливості та розвитку зазнала втрат з боку прокурдської Народної демократичної партії.
В останні тижні загальна напруженість в Туреччині зросла через те, що поновилось протистояння між владою та воєнізованим крилом Робітничої партії Курдистану (PПK).
Image copyright
Reuters
Image caption
Стамбул – художнє серце творчості Нобелівського лауреата Орхана Памука
Орхан Памук: Я сам загнав себе в жорсткі рамки, вирішивши, що буду описувати Стамбул виключно очима людей із бідних прошарків суспільства. І як тільки я це вирішив, то відразу ж зрозумів, що загнав себе в пастку. Тому що головними споживачами роману як жанру є представники середнього класу, а не біднота. Мені довелося витратити масу часу, щоби вжитися в характер мого головного героя Мевлюда Канаташа.
Він заробляє на життя тим, що продає бузу – слабоалкогольний напій, який любили і в Османській імперії, і в нинішній Туреччині. Йому-то я приписав мої власні “дивні думки”. У дитинстві друзі мене весь час питали: “Орхане, звідки в тебе ці дивні думки?” Може бути, саме тому мені і вдалося повністю розвинути характер мого героя з бідноти і злитися з ним.
Я не ставив перед собою завдання познайомити світ зі Стамбулом. Я хотів описати зміни, які відбулися в моєму місті за останні 40 років
BBC: Назву роману взято з вірша англійського поета-романтика Вільяма Вордсворта “Прелюдія” (Strangeness in my mind). Чому ви вирішили, що саме люди з бідного класу найкраще підходять для того, щоб познайомити світ зі Стамбулом, починаючи з 1970 року аж до наших днів?
Орхан Памук: Я не ставив перед собою завдання познайомити світ зі Стамбулом. Я хотів описати зміни, які відбулися в моєму місті за останні 40 років. Не забувайте, що коли я народився в Стамбулі 63 роки тому, в ньому жило приблизно мільйон людей. Початок роману припадає на 1970 роки, коли населення виросло до двох з половиною мільйонів, ну а зараз кажуть, що нас десь 16 або 17 мільйонів.
Мені дуже пощастило, і як письменникові, і як людині, що я став свідком цих колосальних змін. Я часто кажу своїм друзям, що для того, щоб особисто спостерігати за аналогічними змінами, скажімо, в Парижі чи Лондоні, треба було б прожити життя довжиною в 250 років, а Стамбулу на це знадобилося всього 60 з невеликим. На це вони мені, правда, заперечують, що Шанхаю на це знадобилося всього 10 (Сміється).
Я хочу сказати, що хотів передати внутрішній світ людини, яка живе в епоху глобальних змін, одночасно намагаючись якось звести кінці з кінцями. З одного боку це архетип, з іншого – конкретна людина, яка щодня крокує кілометри стамбульськими вулицями.
BBC: Складається враження, що сам процес творіння справив вам приємність …
Орхан Памук: Тому що це смішний роман. А гумор був мені потрібен, оскільки, хоч з одного боку я і писав про бідняків, з іншого – я не хотів ні пускати сльози, ні впадати в зайвий драматизм. Я хотів, щоб мої читачі з середнього класу оцінили людяність героїв.
Особливо це стосується жіночих образів. Їх права, звичайно, утискають, але ви тільки подивіться, як ці жінки дають здачі своїми уїдливими дотепами і гнівом, як вони здатні говорити чисту правду, як вони тримають у вузді чоловіків, виховують дітей…
Image copyright
Getty
Image caption
Зараз населення Стамбула перевищило 16 мільйонів
BBC: Образи жінок стали головним одкровенням роману …
Орхан Памук: До деякої міри те, як я описую жінок, – це майже автобіографія. Справа в тому, що моя мама була середньою з трьох сестер.
Вони постійно ходили одне до одного в гості, і базікали, базікали, базікали… І хоча вони й належали до середнього класу, але їх оточувала така ж атмосфера жіночої солідарності.
BBC: Більшість героїв роману вибирається з бідності і переходить у той же середній клас. Насправді всі, окрім Мевлюда, піднімаються соціальними сходами, і тільки він залишається бідняком. А ви самі відчули, що особисто ви змінилися, стали іншою людиною, після того як, за вашими власними словами, “злилися” зі своїм героєм?
Орхан Памук: Почнемо з того, що я познайомився з повсякденним побутом людей, які мешкали в нетрях в часи мого дитинства. Правда, їхні житла я бачив тільки зовні. Я щиро шкодую про те, що не зробив цього 60 років тому. Але я говорив з величезною кількістю людей, які жили в Стамбулі в той час, і ці розмови, як мені здається, змінили мене, принаймні, додали мені скромності.
Image copyright
AP
Image caption
Реджеп Таїп Ердоган та його прихильники на демонстрації 20 вересня
BBC: У романі дія відбувається на тлі соціальних змін у суспільстві, але, одночасно, і на тлі глибоких політичних змін. Хоча, начебто, безпосередньо про це ніхто не говорить, але ми віддаємо собі звіт, що в цей час відбувається і вторгнення на Кіпр в 1974 році, і військовий переворот в 1980-му, і землетрус в 1999-му.
І все це важливо, тому що до певної міри ми можемо сказати, що такі ж масштабні зміни відбуваються і зараз.
І тоді, і зараз політичні партії намагаються заробити бали на соціальних чи природних катастрофах. Реджеп Таїп Ердоган згадується в романі всього один раз, як молодий, що подає надії мер Стамбула. Як ви вважаєте, те, що він призначив нові вибори, це спроба “виправити” результати червневих виборів, якими він залишився незадоволений?
Вони ніколи не будуть за вас голосувати, якщо ви їх бомбите
Орхан Памук: Мій герой Мевлюд, його родина, їхні друзі і сусіди – всі вони, і вигадані і реальні, належать до електорату партії Ердогана. Я поставив перед собою завдання розповісти, що рухає такими людьми і, можливо, пояснити, чому вони голосують за Ердогана.
І це відбувається не стільки тому, що вони виступають за релігійні цінності і консерватизм, але тому, що вони вітають соціальну мобільність, можливість перейти в більш забезпечені і шановні соціальні верстви.
Одночасно в романі критикується корумпованість партії Ердогана. Ось чому, як мені здається, він і програв минулі вибори. Ну, не програв, звичайно, ця партія як і раніше отримала більшість, але недостатньо для того, щоб утворити уряд, не вступаючи в коаліцію.
Ердогану цей результат не подобається. Ось він і призначив ще одні вибори, сподіваючись, що його партія поліпшить результат і йому більше не доведеться шукати партнерів в коаліції. Хоча я не думаю, що у нього вийде.
Image copyright
EPA
Image caption
Прихильники Робітничої партії Курдистану (PПK) на протесті в Стамбулі в лютому
BBC: А чому ні? Він що, не зуміє переконати націоналістів, що сильний уряд убезпечить країну?
Орхан Памук: Та ні, звичайно, може. І може бути, йому і вдасться поліпшити результат своєї партії на один або два відсотки. Але Ердоган був першим турецьким прем’єром, який вирішив помиритися з курдами, хоч трохи піти їм назустріч.
Але він не зміг піти до кінця, і програв саме тому, що не зумів направити процес у потрібне йому русло. Для того щоб отримати підтримку націоналістів, він став відкрито виступати проти курдів, тим самим поставивши хрест на розвитку ситуації мирним шляхом.
Він розбив серця тих курдів, які були готові піти на компроміс, і втратив їхні голоси. А це 20%! І ось тепер він – точно так же, як і колишні світські або військові уряди Туреччини – скидає бомби на голови курдів. А вони ніколи не будуть за вас голосувати, якщо ви їх бомбите.
Але є і ще одна дуже важлива річ: вперше в історії Туреччини питання про свободу слова стоїть на порядку денному. Все моє дитинство опозиція постійно критикувала уряд за те, що він допускає зайву свободу слова. І ось – вперше в історії сучасної Туреччини – опозиція каже, що Ердоган порушує свободу слова. І це мене радує, тому що я хочу з оптимізмом дивитися в майбутнє.
BBC: Значення має навіть такий невеликий зсув, що взагалі заговорили про свободу слова? Причому під натиском ззовні?
Орхан Памук: Ні, мова вже не йде про тиск ззовні. У Туреччині стали відкрито говорити, що на газети тиснуть, журналістів звільняють, і так далі.
Image copyright
AFP
Image caption
Мігранти на автовокзалі в Стамбулі
ВВС: Але погодьтеся, що уряд зараз перебуває в непростому становищі. З одного боку – відновилося протистояння з Робочою партією Курдистану, з іншого – наплив біженців, які буквально ринули через кордон… До речі, ще одне питання: ви не просто інтелектуал, ви інтелектуал, який орієнтується на європейські цінності. Як, з вашої точки зору, Європа справляється з кризою біженців?
Орхан Памук: Я був розчарований реакцією Європи. Розчарований мовчанням, невіглаством, спробою відвернутися і не помічати, що Туреччина прийняла два мільйони біженців.
І на цьому тлі сперечатися про те, чи приймуть вони дві тисячі людей, або дві з половиною, та ще й висловлювати цим невдоволення, якось негарно. Я дуже засмутився, і це ще м’яко сказано!
Але я все-таки сподіваюся, що Німеччина не зрадить своєму слову, і, як сказала Ангела Меркель, прийме 800 тисяч осіб протягом року, і дасть їм громадянство і всі необхідні папери, які Туреччина дати не може, і зробить їх повноправними громадянами, які стануть частиною Німеччини.
Це може стати поворотним моментом в історії Європи. Мені б дуже хотілося, щоб так воно і сталося, бо я хочу з оптимізмом дивитися на європейське майбутнє. (Сміється).
ВВС: “Мої дивні думки” – це продовження історії вашої любові до Стамбулу. Скажіть, враховуючи все, що ви знаєте, враховуючи вашу суспільну роль, ви як і раніше вважаєте його центром світу?
Я не хочу в старості перетворитися на буркотуна, який постійно бурмоче і всім незадоволений
Орхан Памук: Взагалі-то так сказав не я, так сказав Флобер. У середині XIX століття Флобер відвідав Стамбул і передбачив, що через 100 років це місто буде столицею світу. Нічого з цього не вийшло, Османська імперія розпалася. І Стамбул загальмував в розвитку.
Чи знаєте ви, що перше метро в світі почало будуватися в Стамбулі? Побудували приблизно кілометр, а потім все припинилося, і метро в Стамбулі запрацювало тільки 110 років потому. Я як і раніше люблю ходити Стамбулом у супроводі охоронця і насолоджуватися сюрпризами бічних вуличок
BBC: А охоронець навіщо?
Орхан Памук: 10 років тому у мене були неприємності. І тоді за мною ходили три охоронці, тепер – тільки один. Так що, як бачите, ситуація зі свободою слова в Туреччині явно йде на лад. (Сміється).
ВВС: Чому ви так вперто залишаєтеся оптимістом?
Орхан Памук: Я не хочу в старості перетворитися на буркотуна, який постійно бурмоче і всім незадоволений. Я витратив масу часу на те, щоб мій герой Мавлюд був веселим, був жартівником, був оптимістом. У цьому моє завдання як письменника – щоб мій текст був гострим і радісним. У цьому суть.