Зачем мы развернули перед Путиным флаг из Иловайска

Мир изменился после предательского нападения РФ на Украину. И нужно было об этом напомнить
Неоголошена війна. Референдум під дулом пістолетів. Дезінформація. Фейки. Гібридні методи. Маніпуляція фактами MH17. Зелені чоловічки.

Усе це останні вісімнадцять місяців розгортається на наших очах поза будь-якими міжнародними правилами і протоколом.

Але готуючись до протесту у Генеральній Асамблеї ООН, за останні дні, ми тільки і чули – протокол, протокол, протокол.

Де був протокол ООН, коли анексували Крим? Чи коли проводили нелегітимні референдуми?

Чи коли Росія розпочинала війну? Чи доки і досі керує групами агентів, які сіють хаос і загрожують безпеці України всередині країни?

У той час, коли ми намагаємось захистити нашу землю і права українців, нам закидають: ООН не підтримує протести, навіть коли виступають диктатори.

Нехай не підтримує.

Вже не новина, що, попри героїчність окремих дипломатів, попри переважні голосування у підтримку України щодо анексії Криму і Росії, ООН переживає глибоку кризу сенсу існування організації.

Після Другої світової війни ООН мала стати майданчиком, який дозволить у цивілізованій формі вирішувати ключові питання для країн, поранених Другою світовою війною – питання територіальної цілісності і миру.

З моменту агресії Росії у ХХІ столітті ООН зіштовхнулась з викликом, який не описано у її протоколах.

Для українців сам виступ президента Росії у домі ООН є проявом неповаги до подвигу українського народу і воїнів, котрі вже півтора року віддають свої життя, жертвують усім, щоб зупинити експансіоністські плани сусідньої держави.

Традиційна дипломатія ХХ сторіччя передбачала переговори, протоколи, підписи, рукостискання, і довіру, що домовленості після них працюватимуть.

Але, як казав Отто Фон Бісмарк: ціна паперу, на якому стоїть підпис Росії, вища за цей підпис.

Безпрецедентні виклики дипломатії ХХІ століття, сформовані російською агресією в Криму і в Донбасі, потребують від нас нестандартних кроків, асиметричних щодо Росії дій і комунікацій, щирих проявів патріотизму і участі кожного у допомозі офіційній дипломатичній роботі України.

Вчора ми зробили спробу продемонструвати приклад проактивної дипломатії.

Ми зробили спробу нагадати, що світ змінився відтоді, як Росія підступно напала на Україну, анексувала Крим і розпочала війну в Донбасі.

Ми спробували показати, що світові правила і порядки зазнали неминучих змін після ганебної неоголошеної війни.

І це, чи не вперше, була national team. Парламент, Адміністрація президента України, громадянське суспільство, регіональна влада і дипломати, діаспора.

Кожному вдячні за їх роль заради єдиної синергії зусиль на міжнародній арені.

У залі Генеральної Асамблеї перед початком виступу президента Росії офіційна делегація України залишила зал.

Ми в тихому протесті під час виступу Путіна підняли прапор з під Іловайська. Прапор, який належить славі українських воїнів, більшість з яких загинули, коли Росія усупереч домовленостям і протоколам у серпні 2014 року розстрілювала українців.

У цей час поза кордонами Асамблеї представники дуже активної української громади у США створили чи не найбільший протест в історії асамблей щодо візиту лідера.

Ми віримо в дипломатію принципів і проактивності, коли протокол немає значення перед національними інтересами.

Коли тебе виводять з зали Асамблеї під погляди інших учасників – це неприємно. Сумно за прапор, котрий зім'яли, але потім заспокоїлись і віддали. Але ще сумніше говорити про протокол цієї поважної організації, коли Росія знехтувала міжнародним правом, і світ вже два роки не може дати цьому раду.

Важливо, щоб за вишколеною дипломатичною промовою Путіна країни світу розуміли, на чому саме «тримається» його дипломатія: це вбивства, кров і страждання.

На полі бою офіційної дипломатії, ми як пост-революційна країна, стомлена війною, завжди програємо. Наш єдиний шанс – це народна дипломатія.

Граючи за існуючими правилами з тим, хто зневажає правила, неможливо виграти.

Порушення Росією усіх міжнародних договорів повинне примусити нас переглянути не тільки міжнародний протокол, але і примусити увесь світ створити нові правила, які унеможливлять подібні агресії.

А українцям – завдання бути невтомними у захисті інтересів своєї країни.

Тільки так у нас є шанс.

Текст написано у співавторстві з Геннадієм Курочкою, співзасновником Українського Кризового Медіа Центру, радником голови Адміністрації президента, Ганною Гопко, головою Комітету ВРУ у закордонних справах, та Юлією Марушевською, заступником голови Одеської обласної державної адміністрації та громадською активісткою.
http://nv.ua/opinion/popovych_n/zachem-my-razvernuli-..

Джерело