Reuters: фотографії 2015 року та їхні історії

Філ Кумз
Фоторедактор

• 14 грудня 2015

Фотографи, які працюють для агенції Reuters, розповідають історії, що стоять за кількома їхніми найсильнішими роботами у 2015 році.

Сирійська криза біженців

Reuters

Бернадетт Сабо відправили документувати рух біженців із Сирії до Європи. Цю фотографію вона зробила на кордоні між Угорщиною та Сербією, коли люди намагалися пробратися під колючим дротом, уникаючи поліції.

Вона розповідає, що разом з десятками інших фотографів була біля паркану недалеко від залізничних колій:

“Серед чагарників ми могли розібрати контури мігрантів, які очікують відповідного моменту. Всі спостерігали за іншими. Ми дивились на біженців, які дивились на поліцію, що дивилась за нами. Це було схоже на складну настільну гру. Це було більше, ніж просто очікування. Люди з іншого боку наповнили атмосферу дивним, невимовним напруженням.

“Ця родина вирішила, що вони вже вдосталь чекали. Вони попрямували до паркану, підняли колючий дріт, озирнулись і пройшли під ним. Після цього вони розчинились у лісі. Я ніколи не бачила їх знову”, – додала фотограф.

Південна Африка

Reuters

Розповідає Сайфіе Себеко: “Деякі історії впливають на мене більше, ніж інші. Ось ця із мого району в Йоганнесбурзі є прикладом. Я отримав повідомлення, що до будинку моїх сусідів хтось вдерся, їм потрібна допомога. Коли інші сусіди і я приїхали, то ми знайшли чоловіка, який лежав усередині будинку, і в нього була кровотеча. Пізніше він зізнався, що інші грабіжники втекли і вони все ще можуть бути в цьому районі.

Тоді в цій місцевості стало більше випадків крадіжок. За кілька тижнів якісь люди до того проникли у мій автомобіль і посеред білого дня вкрали все моє обладнання для фотографій.

Поліція, яка патрулювали у районі, допомогла затримати другого підозрюваного. Вони були у наручниках поза будинком і в той час, коли ми чекали офіцерів, я дістав камеру та зробив кілька знімків підозрюваних у наручниках. Людина, яка зазнала вогнепального поранення, корчилася від болю. Обидвоє плакали і благали не бити та не нападати на них.

Люди були злі, тому що крадіжки відбувались увесь час, навіть серед білого дня. Інших підозрюваних у цьому проникненні не знайшли донині. Хоча я водночас був злий та приголомшений, оскільки ця крадіжка сталась поряд із моїм будинком, я зберігав спокій, коли я згадував про свої обов’язки як фотожурналіст. Я навчився завжди бути спокійним і весь час мати із собою камеру”.

М’янма

Reuters

На цій фотографії Есое Зея мігранти-рохінджа та бангладешці, яких врятували із човна, в якому було більше 730 людей, біля південного узбережжя М’янми:

“Вони приїхали за день до цього, але залишались тут, коли жінок, дітей та деяких чоловіків вже перемістили. Там не було жодних ознак агентства ООН у справах біженців чи іноземних гуманітарних агенцій. За кілька хвилин до цього кадру почали падати мусонні дощі. Чоловіки штовхались одне з одним за місце, з якого можна набрати воду в пляшки та тарілки.

Керівництво спочатку відмовляло нам в доступі, однак ми змогли увійти, почали фотографувати мігрантів та говорити із ними. Відразу після того, як я зробив цю фотографію, чоловіків завантажили в автобуси й вантажівки і відвезли в табір, де на них чекали міжнародні гуманітарні агентства.

—————————————————————————————

“Я працював на довгих і складних завданнях, коли днями не мився у нормальному душі. Однак ці люди місяцями не мали достатньої кількості води. Кожен був брудний і, швидше за все, мився трошки ще у морі. Я міг бачити, наскільки значущою для них була ця несподівана можливість випити води і помити себе із тією невеликою кількістю води, яку вони могли зловити”.

Париж після нападів на редакцію Charlie Hebdo

Reuters

Стефан Мае висвітлював, як лідери країн прибували на початок маршу солідарності у Парижі, який відбувався після нападів на редакцію сатиричного журналу Charlie Hebdo.

Після того він пройшов до Площі Нації: “Це був кінець дня і було м’яке світло, коли я йшов довкола статуї “Тріумф Республіки”, дивлячись на картину з французьким прапором і олівцем. Мені пощастило, що все потрапило до моєї рамки, і я зміг об’єднати драматичне світло, динамічний жест з гігантською олівцем і цікаву групу навколо статуї.

Люди в мережі назвали це “Олівець, що веде людину”, проводячи паралелі зі знаменитою картиною Ежена Делакруа “Свобода, що веде народ”.

Я вважаю це порівняння справді цікавим, і це була історична хода, однак я здивований, що моя фотографія стала такою символічною”.

Дамаск, Сирія

Reuters

Бассам Кабіє зробив це фото, коли знімав приїзд “Сирійського арабського Червоного Півмісяця” у передмістя Дамаска – Думі.

Поки він фотографував – розірвався снаряд і від цього загинула волонтерка та кілька людей були поранені:

“Щоразу, коли приїжджав конвой із допомогою, довкола збирались діти, радіючи, що їх забезпечать продуктами та ліками. Перед тим, як снаряд упав на конвой, я сидів на тротуарі та відпочивав, навколо мене зібрались діти, щоб я міг їх фотографувати.

Діти перелякались та почали кричати і плакати, особливо, коли вони побачили жінку-волонтера, вкриту кров’ю через травму голови.

Сфотографувати це було викликом, з яким ми щодня стикаємось на війні. Я знав, що інший снаряд може упасти впродовж кількох секунд, і один справді впав трошки далі.

Ви хочете захистити себе, як і всі інші, зайшовши у магазин чи будинок? Допомогти нести поранених або отримувати задоволення від фотографування, коли інші несуть їх до швидкої?

Ви хочете заспокоїти дітей, які кричать? Або ви просто хочете плакати через те, що сталося?

На всі ці питання потрібно відповісти за лічені секунди, перш ніж ви можете зробити таке зображення. На цьому фото я вперше бачив, як дитячий безневинний сміх у лічені хвилини може перетворитися на крики, страх і сльози.

Вистачить лише кількох секунд, щоб життя перетворилось на попіл та кров”.

На Західному березі

Reuters

Розповідає Мохамад Торокман:

“Це сталось приблизно через годину після початку щотижневої акції протесту проти єврейських поселень в селі Набі-Салех біля Рамалли на Західному березі. Палестинці зіткнулись із ізраїльським солдатом, бо намагались перешкодити йому затримати хлопчика.

Цей інцидент стався раптово, так що я мав поспішити із своєю камерою, щоб захопити це зображення. Основне завдання, що стояло переді мною, – не пропустити жодної сильної фотографії із місця подій. Я був повністю сфокусований на тому, як отримати це зображення, не дозволяючи собі відволікатися на будь-що інше.

Як фотограф, ви повинні бути терплячими, поки ви не вхопите сильне зображення. На будь-якому завданні година чи навіть декілька годин можуть пройти без нагоди отримати гарні фотографії, однак потім сильне зображення може виникнути раптово. Ви маєте бути готовими до такої нагоди та мати можливість зловити цей момент, який найкраще розповідає історію, яка розгортається перед вами”.

Повінь у Тбілісі, Грузія

Reuters

Через велику повінь у столиці Грузії загинули щонайменше 12 людей і частково був зруйнований зоопарк. Десятки тварин загинули, а деякі тигри, леви, ведмеді і вовки втекли та опинились на вулицях. Про цю фотографію розповідає Бесо Гулашвілі:

“У ту ніч столиця Грузії була такою, якою я її раніше ніколи не бачив. Зливи перетворили річку Вірі, яка тече поряд із зоопарком і через Тбілісі, в потік, який змивав будівлі, дороги та автомобілі. Під час зйомки навіть невеликий рух було дуже важко робити через величезну кількість бруду і сміття під ногами.

Моя карта пам’яті була майже заповнена, мені залишалось зробити лише пару знімків. Я усміхався, коли я робив цю фотографію Бігі, – як я з’ясував, так звали гіпопотама. Всього за два дні до потопу я купив годинник для моєї 14-річної дочки в цьому магазині. І ось перед ним бегемот. Сьогодні Бігі можливо найвідоміший бегемот у світі”.

Переговори про ядерну програму Ірану

Reuters

Карлос Баррі розповідає про фотографію, яку він зробив під час переговорів щодо ядерної програми Ірану, які тривали у Відні:

“Більше ніж десять років Сполучені Штати та інші світові держави брали участь у переговорах, аби досягти угоди щодо ядерної програми Ірану.

Остання частина проходила у Відні, де я був разом із держсекретарем США Джоном Керрі. Засоби масової інформації практично не мали доступу до засідань, але могли зафіксувати для фото хвилину чи дві на день. 19 днів я сидів у наметі для ЗМІ біля готелю, де проходили зустрічі, в очікуванні.

Найбільший виклик у таких умовах, які жорстко контролюють, – знімати щодня інше зображення. Хоча кожен раз була та сама ситуація – за столом сидять люди та говорять.

Коли церемонія закінчилася і мої колеги кинулися відправляти свої фото та історії, я вирішив залишитись. Через кілька секунд після того, як представники країн покинули сцену, працівник з’явився, аби прибрати прапори країн. Я побіг до передньої частини тепер вже порожньої кімнати і чекав поки заберуть останні два прапори. Чоловік взявся за прапор Ірану біля прапора США.

Це було те, чого я чекав, що було поза увагою, незанотоване. Коли я зрозумів, що я був сам, я також знав, що я мав важливе зображення, якого не було ні в кого іншого.

Урок у тому, щоб прийти першим та піти останнім”.

Джерело