Перед тим, як розпочати писати цей лист, хочу сказати велике спасибі тим людям, хто придумав цю дуже корисну рубрику. Я дуже давно хотів висловити свою думку так, щоб мене почули! Я живу в окупованій частині Донбасу дуже давно, ще с самого початку всіх цих воєнно-окупаційних дій. Що й сказати, життя тут не легке, і це я вам ще м’яко говорю. Але все по порядку.

Почалось все з того, що весною, а саме 11 травня 2014-го, всіх охочих запрошували взяти участь у так званому «референдумі». Сам я туди не ходив, бо з самого початку не підтримував ідею будь-якого відокремлення від України, чи то автономна республіка, чи федерація, чи ще щось. Я хотів і хочу, щоб Донбас став раз і назавжди частиною незалежної, соборної України. Не автономією у складі України, а саме єдиною і неподільною частиною Української держави.

Що стосується того, як я бачу майбутнє України? Я дуже сподіваюсь що війна на Донбасі врешті-решт закінчиться. А от як будуть жити люди в Україні після цієї війни, це дуже складне питання. На мою думку тут два сюжети. Перший – це той, що Донбас повернеться, якимось чином, до складу України, але яким би оптимістом я не був, і як би цього не хотів, я не бачу, як зможуть уживатися всі ці проросійські «патріоти» з українською владою, як вони будуть підкорюватися українським судам, чи прокуратурі, бо зараз ці люди люто ненавидять Україну і все що з нею пов’язане.

Причин того багато, а найочевиднішою є тривала підготовка та обробка українців Донбасу російською «машиною пропаганди». Тому, поки українська влада не розробить план, як повернути тверезу свідомість українцям окупованого Донбасу, як дати їм зрозуміти, що в Києві немає ніякої «хунти» та «бандерівців», а на сніданок у Львові чи інших містах нікого не розіпнуть на хресті за російську мову (як це показували російські ЗМІ), немає ніякого сенсу повертати Донбас. Якщо це зробити зараз, то Донбас перетвориться на ракову пухлину, або вовка в овечій шкурі, який буде підступно робити все, щоб позбутися спочатку української влади, а згодом і України як держави в цілому.

Другий сюжет – Україна залишить Донбас, у тому стані в якому він є, може навіть, під натиском гуманної Європи дасть амністію терористам та окупантам, та визнає окремий статус окремої її території. І ось тут, не зважаючи на всю трагічність, при вмілому використанні ситуації, можна добитися того, що Донбас за певний час сам попроситься до України. «Як? – скажете ви. – Це не можливо!». Дуже просто, якщо можна так висловитися, бо для цього українській владі доведеться ой як попотіти.

Перш за все, на мою думку, розробити свою антипропагандистську медіа-структуру, яка буде протидіяти російській пропаганді на підконтрольній Україні території. Далі слід реформувати армію таким чином, щоб вона стала дійсно на державний фундамент забезпечення, а не на волонтерські поруки, як це відбувається зараз. І найголовніше – українській владі треба зробити все, щоб ліквідувати корупцію, хабарницькі суди й прокуратуру, позбавити всіх чиновників звань та посад, зачистити всі ешелони влади, що гальмують розвиток України як повноцінної країни Європи, або просто чесної та прозорої держави, з якісними законами та великим майбутнім.

І ось тоді, коли спочатку український народ, а згодом і люди на Донбасі почнуть розуміти, яка межа у соціальній нерівності проходить між ними, як нестерпно жити «там», і як змінилася Україна, вони почнуть самі хотіти повернення. Тоді вже всі ті, хто був прихильником ідей «Новоросії» забудуть про бандер і фашистів, забудуть як ненавиділи українську владу, забудуть, як обливали брудом патріотів та простих українців, бо така вже вона сутність цих людей жити там, де гарно…

Але питання в тому, чи скоро забудуть і чи захочуть повертати до себе цих людей українці? Наприкінці скажу, що мені жаль тільки того, що саме через цю купу «патріотів» «русского мира» постраждають прості люди, люди які не зрадили Україну, що не піддалися на провокації окупантів, як би тяжко їм не було. До цих людей на жаль належу і я.

Свого майбутнього на Донбасі, на превеликий жаль, я не бачу. Це тому, що за цей час цей регіон перетворився на депресивну, бандитську територію, де немає ні роботи, ні перспективи на майбутнє. Перспектива є тільки в тому, щоб спитися, та деградувати, або взяти у руки зброю і йти віджимати у людей майно. Тоді ти в рази станеш багатший! Але це все не для мене. Я хочу жити у вільній країні, де зможу спокійно жити, працювати і не боятися, що до мене прийдуть та вб’ють за мою позицію, чи просто за те, що я «гарно» живу.

Що стосується моїх однолітків та взагалі людей, з якими я спілкуюсь, то більшість із них на цей час є прихильниками ідей «Новоросії». Раніше мене це дуже дратувало, я вступав у тривалі суперечки із ними, інколи доходило навіть до бійки. Мене називали фашистом, багато з ким на цій підставі я припинив своє спілкування. Але я хочу, щоб ви зрозуміли , що я зробив це не тому, що вони мене обзивали чи ще щось, а тому що я побачив, що всі ці люди, з якими я спілкувався, не мають своєї думки, вони обмежені тільки тим «польотом думки», який дає їм пропаганда окупаційного телебачення (російського, «ЛНР», «ДНР»). З ними не цікаво говорити і на інші теми, вони не хочуть розвиватися, жити краще. Вони відгородились та обмежилися Донбасом, який, як вони кажуть, «на коліна не поставити», і крапка. У таких людей немає світлого майбутнього, але, мені їх не жаль, бо вони самі зробили свій вибір.

Артем Гулевич, студент, місто Красний Луч

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

Джерело