Кореспондент ВВС: як я потрапив у заголовки новин в Новосибірську
Під час нещодавньої поїздки до Сибіру кореспондент ВВС в Москві Стів Розенберг зіткнувся із дивною ситуацією: його буквально переслідувала місцева знімальна група. Пізніше він дізнався, що його показали по місцевому телебаченню, де розкритикували за те, що знімав далеко не ідилічне життя в Росії.
Після повернення до Москви кореспондент ВВС вирішив поділитися тим, як став зіркою місцевих новин.
Над річкою Об сходить сонце, і приміські поїзди, що мчать залізничним мостом, зникають у хмарах туману, ніби поїзди-привиди сибірського світанку. Крізь рожево-помаранчеві хмари прориваються золоті сонячні промені, і Об тоне у їхньому світлі. Морозно. Вітер, що дме із замерзлої ріки, пробирає до кісток. Що може бути холоднішим від сибірської зими? Я скажу вам: холодний як крига прийом, який ми отримали у Новосибірську.
Ми ходимо містом, знімаємо репортаж про російську економіку. Аж раптом я чую поруч себе голос: “Я з новосибірського телебачення. Ви з ВВС?”
Не те, щоб я був дуже здивувався тому, як холодно сибірське телебачення висвітило наш візит. Але мені стало цікаво, наскільки ефективні такі меседжі в Росії?
Нас наздогнав кореспондент місцевого прокремлівського телеканалу, і його оператор вже мене знімає.
“Журналістська спільнота Новосибірська хоче знати, для чого ви тут? Що за фільм ви знімаєте?” – розпитує він. Він поспішає проінформувати мене, що нещодавній випуск програми BBC “Панорама” про корупцію у Кремлі був “брехнею і провокацією”.
“Ви знімаєте тут такий же фільм?” – гавкає він на мене.
Я розповідаю журналісту, якого звуть Олександр, що ми знімаємо репортаж про життя за межами Москви. “Це проблема?” – питаю я.
“Так, проблема, – відповідає він, – судячи з інших програм, які робить ВВС”.
Увечері того ж дня я вмикаю у готелі телевізор, аби подивитися, що ж за програми знімає сибірське телебачення? Судячи з вечірнього випуску новин, вигадані. Заголовок новини – “ВВС в Новосибірську”. Проте сама новина – радше казка, ніж дійсність. Ведучий представляє нас – помилково – як ту ж команду ВВС, яка знімала випуск “Панорами” про Кремль.
“Тепер вони отримали нове завдання прямісінько із штаб-квартири ВВС!” – виголошує репортер так, ніби читає якийсь шпигунський трилер. Ще він розповідає, що ми знімали речі, які ми, насправді, не знімали. А в кінці ведучий додає: “Вмикайте нас завтра, щоб дізнатися, про що насправді журналісти ВВС робили репортаж”.
Наступного ранку ми їдемо до бізнес-центру, аби взяти інтерв’ю в керівника місцевої інтернет-компанії про рецесію в Росії. І хто ж з’являється туди без запрошення? Так, це знову Олександр зі своїм оператором і своїми запитаннями.
“Я хочу знати, що за репортаж про Росію ви знімаєте?” – питає він.
Тепер уже ясно, що за нами стежать. Я кажу Олександру, що це дуже дивно, що він нас переслідує.
“Я не переслідую вас, – відповідає він. – Мені просто подзвонили і сказали, що ви тут”.
Я кажу Олександру, що не думаю, що дуже чемно вриватися у чийсь приватний офіс.
“Але ж ми робимо ту ж роботу, – пояснює він мені. – Ви знімаєте репортаж про Росію – і я теж”.
Ми переходимо до теми російської економічної кризи. “Так, але у всіх зараз проблеми з економікою, чи не так? – каже Олександр. – У Британії, в Америки…”
“Так, – відповідаю я, – але російська економіка значно більше від британської залежить від енергетичного експорту, тож коли світові ціни на нафту падають, це важко вдаряє по Росії”.
Того вечора я знову сів дивитися місцеві новини. І знову ми були там. Що й не дивно, частина розмови – про переслідування, вривання в офіс і залежність Росії від нафти – до цього репортажу не потрапила. Натомість, у своєму сюжеті Олександр саркастично виголошує: “ВВС знає як показати “красиву сторону” Росії”, – звинувачуючи нас у зйомці “ринків, зупинок і приватних будинків”.
“Може, у нашому місті є трохи бруду, – каже він, – але й на Заході є трохи бруду”.
І у чудернацькій спробі довести цю свою думку, він показує фотографії напівзруйнованих будинків ессекського приморського містечка Джейвіка – офіційно найбіднішої місцини Англії. “ВВС б ніколи такого не показала”, – заявляє він.
Не те, щоб я був дуже здивувався тому, як холодно сибірське телебачення висвітило наш візит. Після того, як відносини Росії й Заходу зіпсувалися, кількість антизахідних сюжетів на прокремлівських телеканалах зросла. Російська влада і собі теж часто скаржиться, що бачить зростання антиросійської риторики в західних ЗМІ.
Та мені стало цікаво, наскільки ефективні такі меседжі в Росії? Наступного дня на площі Леніна я брав інтерв’ю у кількох пенсіонерів, які протестували проти економічної політики уряду. “Заждіть, я бачила вас учора по телевізору. Ви той самий британський журналіст, чи не так? Ви поганий!” – раптом каже мені одна жінка.
“Ви вірите в усе, що бачите на прокремлівських каналах? – запитую я. – Ви вийшли на вулицю, аби критикувати свою владу. Чому ви настільки готові вірити у те, що ВВС – погані?”
“Ну, ми можемо критикувати свою владу, – відповідає вона, – але якщо ми поскаржимося на нашу владу вам, це ж буде непатріотично”.
What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.