57 депутатів Європарламенту звернулися до глави європейської дипломатії Федеріки Могеріні з проханням запровадити персональні санкції проти президента Володимира Путіна та ще двох десятків російських високопосадовців.

У такий спосіб депутати відреагували на процес у справі Надії Савченко.

Кілька російських оглядачів висловили припущення, що подібні санкції зможуть радикально змінити роль і місце Росії та її президента на міжнародній арені, давши йому зрозуміти, що “realpolitik” превалює у світовій політиці лише до певної межі.

Пропозицію парламентаріїв ще не обговорювали, але навіть якщо її приймуть, чи буде настільки нищівним її ефект?

Ведучий “П’ятого поверху” Михайло Смотряєв спілкується з незалежним аналітиком Юрієм Федоровим.

М. С.: Останні два роки тема: що буде, якщо посилюватимуть санкції, обговорюється раз на півроку, коли дію санкцій продовжують. Минулого тижня і ЄС, і США продовжили санкції проти Росії, які були накладені в 2014 році. І з того ж часу ведуться розмови серед противників Росії, що вже цього разу удар по режиму буде смертельним.

Економічні наслідки санкцій помітні, а режим нікуди рухатися не збирається. І останній раунд оптимізму, виразником якого виступив колишній керівник Спілки журналістів Ігор Яковенко, який напророкував, що роль і місце Росії і особисто пана Путіна істотно зміниться на міжнародній арені, – наскільки він виправданий?

Ю. Ф.: Давайте подивимося, яких збитків завдали Росії санкції США і ЄС у відповідь на анексію Криму і гібридну війну на Донбасі. Я не беруся робити висновки, скільки мільярдів на цьому Росія втратила, але для російської економіки вони виявилися дуже болючими, особливо в галузях, які не впадають у вічі. Відсутність пармезану в магазинах для більшості населення Росії була непомітною, а заборона на поставки мікроелектроніки подвійного призначення, технологічного обладнання, технологій – досить серйозно позначається на перспективах переозброєння російської армії і викликає найбільше занепокоєння у Кремлі.

Саме це змушує російське керівництво доволі серйозно дослухатися до попереджень з-за кордону. Щодо зміни ролі Росії і пана Путіна, якщо санкції будуть прийняті проти нього особисто … Я маю сумніви, що вони можуть бути прийняті. Проти радників і наближених осіб – можливо. Але я не пам’ятаю випадків запровадження санкцій проти лідера великої країни. Якщо це трапиться, це буде болючим ударом для престижу особисто пана Путіна і Росії загалом.Тоді він не зможе виїхати до жодної розвиненої країни. Не знаю, як пан Путін може відреагувати на таке рішення. Хоча на мій погляд, він на це заслуговує.

М. С.: Одна справа заборонити Роберту Мугабе або Олександру Лукашенко їздити до Європи, і то пан Лукашенко протримався кілька років, а тепер частину санкцій згорнули, і в Європу він їздити може. І зовсім інша – накласти санкції на президента великої ядерної країни. У блозі Ігоря Яковенка йдеться: “Світова спільнота насправді доволі цинічна, і в політиці панує реал-політик. Але не тотально, а до певної межі. У випадку з Надією Савченко пан Путін цю межу перетнув, і його статус у світі змінюється. Вочевидь, незворотно”.

Наскільки серйозно можна обговорювати запровадження санкцій проти лідера російської держави навіть безвідносно ситуації у Сирії? У світі реал-політик відіграє більш важливу роль, ніж хотілося б оптимістам. Гарний жест 57 депутатів Європарламенту, але й вони, напевно, розуміють, що найближчим часом Володимиру Путіну це не загрожує.

Ю. Ф.: Чи можуть бути у лідерів розвинених країн серйозні сумніви щодо реакції пана Путіна після отримання такого персонального ляпаса? Можливо, це призведе до масованого вторгнення в Україну? Можливо, озброєної авантюри проти Прибалтики, яка легко може розвинутися у небезпечному напрямку, аж до обмеженої ядерної війни? Ці міркування зупинять європейських і американських лідерів у відношенні особисто пана Путіна. Але санкції проти Росії у разі, якщо ситуація з Надією Савченко не розрядиться певним чином, можуть бути посилені – економічні, технологічні, проти банківської системи. Хоча спокуса є, але політика – річ цинічна.

М.С.: Цинізм – це побічний продукт. А політика – річ прагматична, особливо беручи до уваги, що у всіх країнах, окрім Росії, вибори у найближчій перспективі. Передбачити реакцію важко, але, скоріш за все, вона буде доволі агресивною. Але поки людство не навчиться вказувати тиранам, хто вони є, нічого у світі не відбудеться. Наскільки західна частина людства готова пожертвувати своїм добробутом і навіть безпекою, щоб запобігти появі таких фігур у світі й надалі. Наразі відповідь надається на користь сьогочасної політики, котра не може робитися у білих рукавичках.

Ю.Ф.: Якщо подивитися на політику західних держав щодо Росії, я б не став ставити Мугабе, Лукашенко і Путіна на один щабель, просто тому що у двох перших немає ядерної зброї. Цей фактор не можна скидати з рахунків. Що прийнятніше з гуманістичної точки зору – ризик ядерної війни, котра може обернутися загибеллю мільйонів людей, чи доля авторитарного лідера? Це дуже важкий політичний і моральний вибір.

Друге, коли ми обговорюємо із західними колегами ставлення до Росії, вони вважають, що не варто втручатися у внутрішні справи Росії, якщо населенню подобається Володимир Путін, подобається жити у авторитарній державі, не будемо нав’язувати їм демократичні цінності – це контрпродуктивно, це внутрішня справа Росії. Важливо, щоб Росія поводилася пристойно на міжнародній арені.

М.С.: Ми спостерігали спроби насадити демократію ззовні у різних куточках планети з однаковим результатом. Йдеться не про зміну режиму. Але, якщо повернутися до концепції послідовного протистояння злу, то ситуація сьогодні була б іншою, якщо у 2008 році у Грузії Захід повівся б інакше. Достатньо було б переконати Китай зайняти більш холодну позицію, і натякнути у Газпромі, у Роснефти, що ми припинимо у вас купувати це і продавати вам щось інше. Послідовність у протистоянні таким режимам, коли вони вже виливаються за межі країни, цього західній політиці бракує.

Ю.Ф.: У 2008 році Захід припустився стратегічної помилки, спустивши на гальма цю проблему. Це переконало Кремль, що Захід не здатний протистояти силі. Однак це не зовсім так, оскільки зупинити просування танків до Тбілісі вдалося після рішучого демаршу з боку тодішнього президента США. У Чорному морі з’явилося кілька американських військових кораблів, які нібито привезли гуманітарну допомогу до Грузії, але мали на борту крилаті ракети.

Захід не такий вже слабкий. Наприкінці квітня 2014 року, коли російські війська були готові вторгнутись в Україну і піти на Київ, відбулася телефонна розмова міністра оборони Шойгу і міністра оборони США, після якої ці приготування згорнули. Про що вони говорили, невідомо, але, зважаючи на реакцію російського керівництва, підготовку до вторгнення припинили.

М.С.: У вашому прикладі фігурували США. А решта західної спільноти сприймається Кремлем як додаток до США, і іноді для цього є підстави. Подивіться на жалюгідний стан армії більшості європейських держав. І я говорив про всі західні країни, без винятку, без голосів з Італії або Греції – давайте торгувати з Росією, а то у нас фермери протестують, а у нас скоро вибори.

Ю.Ф.: Так, у країнах НАТО армії за останні 20 років серйозно деградували. В Європі ніхто не вірив, що можливе нове загострення холодної війни. Лише Туреччина зберегла армію приблизно на тому ж рівні. Це, до речі, слугує серйозним стримувальним фактором для Росії у політиці в Чорному морі. А у Європі була популярною ідея миротворення – невеликі контингенти військ, які надсилають у райони конфліктів. І лише за останній рік країни НАТО усвідомили, що все не так просто.

Але ця перерва у понад 20 років, коли військове будівництво скоротили, не дозволить відновити військову потужність європейських держав за короткий проміжок часу. Наскільки це можливо впродовж найближчих 3-4 років – питання відкрите. Однак створили сили швидкого реагування, які призначені для дій у південній Прибалтиці у випадку загрози вторгнення Росії, але Росія також реагує – на західному напрямку створюються нові дивізії, і ситуація може призвести до гострого протистояння.

М.С.: У військовій підготовці обидві сторони надають перевагу тактичним рішенням, і немає розуміння стратегічних перспектив. Росія нарощує військову присутність на західних кордонах, у той час як на південних вже дуже давно неспокійно через Афганістан і сусідні території. Те саме можна сказати й про західних союзників у Європі, які розгорнули сили швидкого реагування, але їхні штабні ігри демонструють, що за будь-яких обставин опір сил у Європі буде придушений за 30-60 годин.

What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.

Джерело