Прем’єр-міністр Маріано Рахой нещодавно виступив з пропозицією завершувати типовий робочий день о шостій вечора, а не о сьомій або пізніше. Для цього доведеться скасувати двогодинну сієсту посеред дня – але вона давно вже не задовольняє батьків, які змушені розриватися між роботою та потребами сім’ї, пише Джеймс Бедкок з Мадрида.

“Наша сім’я повністю підтримує таку зміну, адже протягом тижня діти практично не бачать батька”, – каже мешканка Мадрида Крістіна Матарранц, мама трирічної дівчинки і семирічного хлопчика. До третьої години дня вона працює у банку, а потім забирає дітей зі школи й решту дня проводить з ними сама.

Компанія з продажу медтехніки, де працює її партнер, наполягає на класичному іспанському графіку для своїх офісних працівників: з дев’ятої ранку до сьомої вечора, з двогодинною перервою на обід з другої до четвертої години.

Оскільки між його домом і роботою – година їзди, він не встигає поласувати домашнім обідом і подрімати на дивані, як колись було заведено. Ввечері ж він дістається додому лише о восьмій, каже пані Матарранц.

“Рідко коли йому дозволяють працювати з дому. Інші батьки у школі не вірять, що в наших дітей є батько – він ніколи не забирає їх і не відвідує жодних шкільних заходів”, – нарікає жінка.

У країні, де безробіття сягає 21%, вимагати від начальства поступок навряд чи перспективно – ось чому Хосе Луїс Касеро та інші громадські активісти вимагають, щоб саме уряд стимулював зміни графіку.

“Люди хочуть працювати, але також хочуть мати час на життя поза роботою”, – каже пан Касеро, президент іспанської Національної комісії з раціоналізації трудового дня.

На його думку, роботодавців, які надають можливість гнучкого графіку й роботи з дому, треба заохочувати податковими пільгами; крім того, уряду слід забезпечити більше місць у дитячих садочках і постановити, щоб школи відкривалися раніше.

Іспанія має низький коефіцієнт народжуваності – 1,32 дитини на жінку, порівняно з 1,58 у середньому по ЄС. Частково це пояснюється проблемами економіки, погоджується пан Касеро, але також і тим, що “люди втомлені і часто не мають сил на особисті стосунки”.

Кароліна Добжинкі Кірні, мати-одиначка з Мадрида, що працює у галузі маркетингу, каже, що половина її робочого дня не така продуктивна, бо з клієнтами годинами не можна зв’язатися.

“Я могла б зробити усю свою роботу за шість годин, але для цього необхідно, щоб мені відповідали на телефонні дзвінки”, – каже вона.

“До десятої ранку трубку ніхто не бере, так само і з другої години дня. Тому я змушена призначати розмови на час від шостої до восьмої вечора, коли я б краще погуляла з донею в парку”, – відзначає пані Кірні.

Жінка додає, що час для родини постійно доводиться відвойовувати: “Кожен, кого це турбує, змушений раз-у-раз говорити “ні” робочим справам у сімейний час, але керівництво цим часто незадоволене”.

“Іспанці міцно тримаються за свої звички. Так, вони скаржаться на робочий графік, але далі скарг діло не йде. Треба, щоб хтось наполіг на цих змінах”, – вважає Кароліна Кірні.

Маріано Рахой, зокрема, пропонує перевести годинники у Іспанії на годину раніше від центральноєвропейського часу, щоб іспанський час співпадав з португальським, британським та ірландським. По суті, це було б повернення до норм, які існували до 1942 р., коли місцевий диктатор Франсіско Франко перевів годинники уперед на знак відданості Гітлеру.

Саме у теперішній “аномальній” прихильності до центральноєвропейського часу Хосе Луїс Касеро вбачає причину “культури пізніх пташок”, де телевізійним прайм-таймом вважається період від десятої вечора і до опівночі.

“Іспанія має жити за тим часом, у межах якого вона фактично знаходиться, – каже урядовець. – Адже Гринвіцький меридіан проходить поблизу Сарагоси”.

Та найбільшою зміною для сімей стало б більш раннє завершення робочого дня.

Консуело Торрес, працівниця міжнародної телекомунікаційної фірми, багато років мала лишатися в офісі до сьомої вечора, а непрошену двогодинну перерву витрачала на те, щоб розвести своїх чотирьох дітей по нянях та гуртках.

Нещодавно вона набралася рішучості й змінила ситуацію, відмовившись від обідньої перерви та загалом зменшивши свій робочий день на годину.

“Довгі роки я бігала, як білка у колесі. Але, за законом, якщо ваша дитина вчиться у молодших класах, ви маєте право на коротший робочий день”, – говорить жінка.

Тепер пані Торрес працює сім годин поспіль – з дев’ятої до шістнадцятої, а після того забирає дітей зі школи і разом з ними йде додому.

“Я навіть не втратила на цьому грошей, бо витрачаю суттєво менше бензину і перейшла в іншу податкову категорію, – каже вона. – Багато хто не робить, як я, бо боїться покарання з боку компанії. Але сьогодні у суспільстві наростає бажання змін”.

Утім, дехто – наприклад, британська підприємниця та медіаексперт Пенні Томпсон – хвилюються, що країна втратить у своєму неповторному шармі, якщо зовсім відмовиться від сієсти.

“Мати перерву після обіду – досить розумно, враховуючи, як тут жарко з квітня по жовтень”, – каже пані Томпсон, яка вже десять років мешкає поблизу Малаги.

“Більшість сімей звикла разом вечеряти. Але через спеку вони не зможуть цього робити рано ввечері”, – попереджає іспанська британка.

“Крім того, багато іспанців добре обідають – щойно приготованими стравами зі свіжих інгредієнтів. На це потрібен час. Якщо ви готуєте для родини обід, то після того вам напевно захочеться перепочити”, – підсумовує Пенні Томпсон.

What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.

Джерело