ПРОЦВІТАТИ, аю, аєш, недок., ПРОЦВІСТИ, іту, ітеш, док.
1. розм. Розквітати або вкриватися квітами; цвісти. — Скажи ж мені правду, Зелена діброво, Що найранше [найраніше] в світі процвітає: А чи василечки, А чи барвіночок, А чи тая повненькая рожа? (Українські народні пісні, 1, 1964, 32); Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Тарас Шевченко, II, 1963, 12); Серед кущів на вогкій землі процвітає шафран (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137); Між камінних мурів за штахетом Округлих яблунь темний кущ процвів (Микола Зеров, Вибр., 1966, 33); Щедрі, родючі землі, над якими раз у раз висіла загроза посухи, звеселяться і процвітуть (Максим Рильський, III, 1956, 27); * Образно. В серці розкішно цвіте-пр оцвітає Злотистая квітка-надія (Леся Українка, I, 1951, 51); У шибках процвіте цілий рій цікавих очей — синіх, сірих, карих… (Степан Васильченко, II, 1959, 85);
// Виділятися яскравою барвою на фоні чого-небудь. Подаль од ліжка Павлютиха процвітає, червоновида,.. поважна (Марко Вовчок, VI, 1956, 221).
2. перев. недок. Успішно розвиватися, маючи сприятливі умови для розвитку, розквіту. Ремесло Хаїма процвітало під справною рукою Невеличкого (Іван Франко, VIII, 1952, 289); Трудящі України не пошкодують сил, щоб процвітала й міцніла наша Батьківщина (Комуніст України, 5, 1967, 11); Пристосовуючись до умов існування, шляхом природного добору дрібних мутацій, окремі види тварин чи рослин процвітали й швидко розмножувались (Знання та праця, 4, 1968, 6); Жить. Боротись. Знемагати. Підійматись. Далі йти. Щоб могло життя багате Процвісти (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 11);
// розм. Жити щасливо, в достатку, в славі тощо. — Козакуйте ж, процвітайте, Та й нам слави уділяйте (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 347).
3. тільки док. Цвісти якийсь час.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 343.

Джерело