Міністерство оборони України

Сьогодні, 26 квітня, виповнилося 30 років з дня Чорнобильської трагедії.

Напередодні цієї сумної дати кореспондент «Народної армії» зустрівся з полковником у відставці Володимиром Войтовим — безпосереднім учасником ліквідації її наслідків, а нині — головою Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України», який поділився спогадами про ті драматичні дні.

— Вибух на 4-му реакторі ЧАЕС призвів до радіаційного забруднення 77 районів 12 областей України, на теренах яких знаходилися 2 293 населених пункти, — розповідає Володимир Васильович. — На той час у них проживали понад 3 мільйони людей. І це при тому, що в довкілля потрапило лише від 3 до 7 відсотків радіонуклідів, які знаходилися в реакторі! Фахівці підрахували, що сумарна радіація викинутих у повітря ізотопів становила 50 мільйонів кюрі. А це у 30–40 разів більше, ніж при вибуху ядерної бомби над Хіросимою у 1945-му!..

Одразу після вибуху на станцію прибули працівники 6-ї спеціалізованої воєнізованої пожежної частини Прип’яті, які першими вступили у смертельний двобій із атомом. Саме ці хлопці не дали полум’ю, яке охопило енергоблок, перекинутися на інші об’єкти, насамперед сусідній 3-й. Протягом кількох годин вони працювали в надзвичайно складних умовах. Адже рівень радіації в окремих місцях перевищував тисячу рентгенів, усі приміщення були заповнені густим отруйним димом, який виїдав очі.

— Що саме спровокувало вибух на 4-му реакторі?

— Є кілька версій. Основна — халатність працівників станції, які тієї фатальної ночі проводили експеримент, відключивши контрольні прилади й різко знизивши потужність реактора. Намагання її нормалізувати не дали бажаного результату, й ситуація вийшла з-під контролю. Окрім цього, реактор мав низку конструктивних недоліків, які, на думку міжнародних експертів з ядерної енергетики, теж могли стати причиною аварії.

— Де надавали першу медичну допомогу потерпілим?

— У Прип’ятській медико-санітарній частині. На жаль, вогнеборці, які гасили пожежу, а також співробітники станції, котрі працювали в ту ніч і теж опинилися в епіцентрі лиха, були приречені. У Прип’яті вони перебували менше доби, а потім їх доправили до Києва. А звідти — літаком до Москви. Там хлопці, за спогадами їхніх дружин та батьків, відчайдушно боролися за життя, але сили виявилися нерівними: вони померли протягом кількох місяців від гострої променевої хвороби.

— До речі, тіла героїв, які ціною власних життів рятували Україну, весь світ, досі знаходяться у чужій землі…

— Так, на Митинському кладовищі поховано лейтенантів Володимира Правика, Віктора Кібенка, старшину Миколу Титенка, старших сержантів Василя Ігнатенка і Володимира Тишуру, сержанта Миколу Ващука та ще 22 цивільні фахівці, які тієї рокової ночі працювали на 4-му енергоблоці. Їхні останки не перевезені на рідну землю з однієї причини: через надмірну радіаційну забрудненість, яка і сьогодні є небезпечною. Не виключаю, що з часом всі вони знайдуть останній прихисток в Україні.

— Ви особисто брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, були свідком того, як розгорталася війна з невидимим і вкрай небезпечним ворогом. Пригадайте ті дні.

— Я проходив службу в окремій розвідувальній авіаційній ескадрильї, яка дислокувалася на Буковині, був пілотом Ан-30. Наприкінці квітня ми виконували завдання командування у Криму. Там наш екіпаж отримав наказ перебазуватися на аеродром неподалік Борисполя. Звідти ми мали здійснювати вильоти на Чорнобильську станцію, фіксуючи на фотоплівки результати вибуху реактора.

Кожного дня наш екіпаж здійснював по 3 вильоти з 15–20 заходів на реактор, щоб зробити якомога точніші фотознімки. За ними експерти й визначали перебіг процесів у енергоблоці. Робилося це на висоті 150 метрів за мінімальної швидкості. Наш дозиметр зашкалював. А всі радіоприлади, зокрема висотомір, радіостанція, коли ми вперше з’явилися над реактором, вийшли з ладу. Коли встановили нові, то на зв’язок з командуванням виходили тільки після того, як залишали небезпечну зону.

Після двох тижнів виконання цих завдань наш екіпаж, пройшовши санітарний контроль, відбув до місця постійної дислокації. А за рік мене комісували з війська за станом здоров’я.

— Ви очолюєте Всеукраїнську громадську організацію «Союз Чорнобиль України» та знаєте про проблеми «чорнобильців» зсередини. Які з них найболючіші?

— Сьогодні в Україні проживають майже 2 мільйони постраждалих, з яких близько 213 тисяч є учасниками ліквідації наслідків цієї катастрофи.

Серед тих, хто зазнав чи зазнає згубного впливу радіації, понад 430 тисяч дітей. На них усіх поширюється юрисдикція Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Але проблема в тому, що за весь час існування цього закону він ніколи не виконувався повною мірою.

Причина банальна — нестача коштів.
Чи не найболючіша проблема — пенсійна. Річ у тім, що восени 2011 року уряд визначив новий порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Не переповідатиму зміст цього документа, але він допоміг лише тим громадянам, які тоді ліквідовуючи наслідки аварії на ЧАЕС, отримували пристойну зарплатню.

Левову частку робіт на ЧАЕС, як я вже казав, виконали протягом квітня-грудня 1986 року, коли був найвищий рівень радіації, працювали військовослужбовці. Скільки тоді отримував солдат чи сержант? Тож сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли чиновники, які бували у відрядженні на ЧАЕС, мають солідні пенсії, а звичайні військові-трудяги, які часто працювали без елементарних засобів захисту, отримують в рази менше. А так не повинно бути: інваліди-«чорнобильці» мають отримувати однакові пенсії. Адже ліки коштують однаково для всіх.

— Що робить «Союз Чорнобиль України» для вирішення соціальних проблем «чорнобильців»?

— Спільно з іншими громадськими організаціями «чорнобильців» ми розробили проект нового закону про пенсійне забезпечення, де виклали своє бачення відновлення соціальної справедливості в цьому питанні. Цей законопроект уже погоджений з усіма міністерствами й відомствами і знаходиться у Кабінеті Міністрів України. Сподіваємось, що урядовці прислухаються до думки багатотисячної армії «чорнобильців».

“Народна армія”
https://www.facebook.com/theministryofdefence.ua/phot..


Посилання
www.facebook.com

Джерело