Києво-Святошинський район – найбільший за кількістю населення район Київської області. Сьогодні він найкращий за показниками соціально-економічного розвитку. В  умовах війни такі результати може здобути хіба що добрий «хозяйственнік». Але виявляється, що справжня берегиня дає йому сто очок вперед. Голова району – молода жінка (лише 32 роки) Мирослава Смірнова. Це не заважає їй бути також ефективним громадським діячем та мати досвід роботи депутатом Київської обласної та Шевченківської районної рад. Дружня ІАЦ медіаструктура – «Укрфільмресурс» надала нам інтерв’ю із представником нової генерації українських міських керівників – патріотів нашої держави.

УФР: Пані Мирослава, районна адміністрація – це найгарячіша лінія роботи виконавчою влади. Тут між вами та громадянами жодних посередників. Що для вас найважливіше у цій роботі?

Я бачу в цій роботі певну місію для себе. Після досвіду Майданів та перебування у опозиції, рішення піти у владу для мене було серйозним викликом. Авторитет влади зараз невисокий, і залучати людей до роботи у сфері держслужби дуже непросто. Працівники управлінь соцзахисту, громадських приймалень, служб у справах дітей та сім’ї, управлінь, які працюють з учасниками АТО, фактично є антикризовими менеджерами. Саме вони утримують на собі весь негатив і майже ніколи не чують слів подяки. В нашому суспільстві чомусь взагалі не звично бути ввічливими и говорити один одному «дякую» чи «будь ласка». Як на мене, це має бути нормою.

А ще я постійно згадую, як взимку була в гостях у Любомира Гузара. Його слова стали моїм девізом: «Вранці потрібно вставати і запитувати себе, що я зроблю сьогодні для України, а ввечері перед сном запитувати, що я сьогодні зробив для України». Ці запитання потрібно ставити собі щодня. Тоді громадянське суспільство в Україні буде не мрією, а реальністю.

УФР: Де закінчується зона вашої відповідальності в районі?

Та ніде. Як представник президента в районі, я відповідальна за все: за роботу поліції і прокуратури, мобілізацію, за кожен населений пункт, за кожну бабусю. За будь-яку ситуацію. А ситуації бувають різні.

У будь якому випадку, мені вкрай необхідно мати чітку власну позицію. Так, людина з позицією завжди буде мати, з одного боку, авторитет, а з іншого – критику. Та внутрішні переконання і цінності повинні залишатися непохитними. Для мене – це віра у Слово Боже, я читаю Біблію і крізь призму Святого Письма дивлюся на всі процеси у сфері управління.

УФР: Хочете сказати, що місцеві держслужбовці готові нести відповідальність?

Готові, але мотивація в них дуже низька. Робочий день ненормований, немає жодних гарантій, соцпакету, а зарплата мізерна.

Європейський держслужбовець тричі подумає: чи потрібна йому якась корупційна схема?  Бо він має зарплату 20-30 тисяч євро на рік  та соцпакет. Робиш «помилку» – і ти на вулиці.

Дуже хочу, щоб на державному рівні внесли зміни до фінансування державних службовців. Ці люди заслуговують на збільшення заробітної плати. Так, навряд чи громадяни приймуть це рішення з розумінням, але його потрібно зробити.

По-іншому ситуація не зміниться. В управлінні  соціального захисту працівники отримують 1 500 – 1 800 гривень. А це дуже важка праця – вони приймають на себе біль та роздратування державою від соціально незахищених людей. Переселенці, люди, які хочуть отримати субсидію, бабусі, дідусі, які прийшли за матеріальною допомогою – всі  виливають свої емоції та проблеми на співробітників соцзахисту. Зрозуміло, що за таку зарплату вони не хочуть працювати.

УФР: Які питання на вашу думку потребують першочергової уваги?

Комунальні проекти з водопостачання, водовідведення та каналізування. За ініціативи адміністрації було створене комунальне підприємство, яке займається вирішенням проблем із мережею комунікацій. Новобудов з’являється все більше, труби при цьому залишаються старі – питання комунікацій потрібно терміново вирішувати.

Ще одне проблемне питання – сміттєзвалище. Це типова проблема в Україні. До мене часто приходять інвестори з пропозицією побудувати завод. Але жоден із них поки що не зміг обґрунтувати економічну доцільність свого проекту. Наразі у нас за все відповідальна влада, тому це питання має розглядатися на державному рівні, – сміттєві заводи потрібно дотувати, наразі моя думка така.

УФР: Зараз всі говорять про децентралізацію влади, передання більшості повноважень на місця. Ви відчуваєте зміни?

У 2015-2016 ми працюємо за новим бюджетним законодавством. Для тих, хто працює на місцях, залучає інвестиції, підприємства, різниця очевидна – податки, а це серйозні кошти, почали надходити до місцевих бюджетів. Це дає можливість громадам активно розвиватися, вони мають на це власні кошти. Є такі місцеві ради, які приносять мені вже проект з кошторисом, радяться, як вчинити краще, разом ми обговорюємо, яка допомога потрібна з району. У результаті показники соціально-економічного розвитку району найвищі в області. Хоча, звичайно, є такі «активісти», які «виносять» двері, кричать, що ми корупціонери і вимагають дати грошей, не маючи навіть кошторису. Радує те, що свідомих більше.

УФР: Ви – перша жінка на цій посаді, в країні війна, у вас ніхто не питає нащо воно вам?

До свого призначення, поки я виконувала обов’язки голови району, мене тричі викликали на співбесіду до Адміністрації президента. І кожного разу, серед інших, я чула теж саме запитання: нащо воно вам? Я розумію, що це моє покликання – є відповідні здібності та хист. Вірю, що це те призначення, яке мені дав Бог. І хочу виконати свою місію.

Інші країни Східної Європи вже давно пройшли шлях, яким зараз крокуємо ми. Нам потрібно порівнювати, аналізувати, переймати досвід. Головне – ніколи не боятися вчитися і помилятися. Чогось не знати не соромно. Соромно не вчитись.

УФР: У Європі про сексізм в політиці вже майже забули. У нас же навіть у президента вам м’якенько так нагадували про вашу жіночність. Як з цим працюється?

Це скоріше стереотипи нашого суспільства. Жінка-керівник більш витривала, до того ж, у них немає чоловічої жорсткості. Я виросла в чоловічому середовищі, і тому  зараз мені з чоловіками працювати просто. А от зустрітися з подружками задля розмови ні про що за філіжанкою кави мені важко.

Насправді, якщо подивитися статистику, то жінок-виконавців у сільських та міських радах більше, ніж керівників – так склалося історично. Та, однозначно, кількість жінок в політиці має зростати. За останні півроку на Київщині з’явилося ще декілька жінок, які очолили адміністрації. Вони дуже активні, на нарадах піднімають багато проблемних і актуальних питань. Приємно, що не злякалися відповідальності, і справляються зі своїми задачами.

УФР: Що є основою вашої праці, задля чого всі ваші зусилля?

Ми всі відповідальні за країну.

Я починала свою політичну кар’єру з політагітатора, на власному досвіді вивчила політичні процеси. В моєму житті було багато складних ситуацій, які виникли внаслідок непохитності власних ідеалів, – коли виходила з дому, не розуміючи, чи повернуся. У ті часи  влада була зовсім іншою, була одна жорстка вертикаль, давалися авторитарні команди. А зараз є місце для критики і конструктивних пропозицій. Є можливість підтримувати і залучати молодь, разом із нею реформувати країну.

Я вірю в українців, і впевнена, що все у нас вийде!

Джерело