Продовжуємо спільну з програмою UkraineLab серію інтерв’ю з українськими активістами. Цього разу спілкуємося з експерткою з неформальної освіти та координаторкою проектів організації «Інша Освіта» Ольгою Дятел.

Понад сім років Ольга працює у сфері неформальної освіти. Вона створювала програму «Студії живої історії», а нині працює над розвитком мережі і зв’язків між активістами у програмі UkraineLab, а також у проекті «Промприлад» – це проект з перетворення заводу в Івано-Франківську на освітню платформу на перетині бізнесу, культури та освіти.

Ольга розповіла про те, як вона розуміє неформальну освіту і як застосовує її принципи у своєму житті.  

– Як починався твій шлях роботи з неформальною освітою? Розкажи про свої дитинство та студентські роки.

–Я родом з північного Криму. У 2014 році переїхала жити до Івано-Франківська.

До переїзду мешкала в Сімферополі, де навчалася у Кримському агротехнологічному університеті, брала участь у громадських рухах. Від 2009 року була учасницею проектів «Іншої Освіти», хоча тоді це ще так не називалося.

Мого старшого на шість років брата доволі «правильно» виховували. Натомість у мене було так: йти в садочок – як прокинуся, без примусу. Може, вже відтоді сформувалася орієнтованість на себе. Брат прийняв більше суспільних вимог. Він зараз викладає в університеті, але коли я запитувала його, чи варто мені кудись їхати, бо я пропущу сесію, завжди казав: «Їдь, ти потім розберешся». Хоч сам і робив інакше, мене заохочував прислухатися до того, що я хочу. Брат зіграв велику роль на початку.

В університеті мені не дуже вдавалося знаходити спільну мову з одногрупниками. Для чого навчатися й на що витрачати свій час – у мене до цього завжди було трошки інакше ставлення, ніж у інших. Якось старший брат мені сказав: «Є ось така організація, сходи, тобі сподобається». Так, із Сімферопольського клубу молодих лідерів на базі німецького Гайдельберґ-центру, розпочалася моя активність. Там збиралася ініціативна молодь і робила те, що цікаво. Наприклад, різдвяний ярмарок чи акцію про мир.

Тоді вперше я отримала досвід виїзного семінару, що показав інакшу форму навчання, ніж в університеті. Мені здається, саме з того періоду для мене неформальна освіта асоціювалася з особистою відповідальністю за те, чого я хочу навчитися. Я почала їздити на різні заходи, зокрема, на Майстерню громадської активності. Було так: я поїхала, пропустила навчання, але відчуваю по групі, по тому, наскільки люди просунулися, що взагалі нічого не пропустила – хоча відчувала, як багато змінилося в мені. З усієї групи була одна людина, якій можна було розказати, чим я займаюся. Університет і моя група були трошки болотом, тому я відчувала нерозуміння, для чого я витрачаю там свій час.

Мама дуже хотіла, щоб я йшла в аспірантуру після того, як закінчу 5 курс. Я постала перед вибором: неформальна освіта чи робота в полі формальної інституції. Я усвідомила, що краще дати собі час зрозуміти, чого я дійсно хочу, замість одразу йти в аспірантуру й викладати.

Мені здалося, якщо я дам собі час зрозуміти, чого хочу, то за десять років можна розвивати свої ідеї та бачення, бути щасливою в можливості постійного розвитку.

Викладання у формальній інституцій на той момент здавалося мені статичним процесом, що повторюється.

 – Що для тебе означає «неформальна освіта»?

Для мене у неформальній освіті відповідальність дорівнює свободі. Тобто, якщо ти хочеш щось мати, щось змінити, то можеш стати відповідальним за це. І бути в цьому вільним. Для мене важлива частина неформальної освіти – це те, що я беру відповідальність за те, яким хочу бачити світ, своє навчання, оточення. І якщо виходить, я відчуваю свободу, що можу жити в тому суспільстві, в якому хочу.

В програмах з молоддю ми теж намагаємося створити умови, щоб учасники відчували відповідальність за процеси в собі й навколо.

«Інша Освіта» працює з неформальною освітою, з розвитком, з новими підходами. Але це відкрита структура, бо неформальна освіта – це метод, як можна працювати з різними темами. Тому наша команда працює так: якщо є щире зацікавлення темою, то розробляємо її через неформальну освіту.

Я відчуваю свою особисту динаміку в контексті ініціатив, у які була залучена. Сімферопольський період – це таке, загалом, дослідження, що таке громадські ініціативи. В «Іншій Освіті» у 2011 – 2012 роки ми мали період нарощування потенціалу: збільшувалася команда, виникали ідеї. І у 2013 році ми вже мали вибух ідей та міцну команду, яка готова була за цими ідеями ставати. 2013 – 2014 роки – це період, коли ми ці ідеї почали втілювати, це був виклик для організації. А зараз ми знову досягли моменту, коли хочемо дивитися, що робити далі. Бо зараз ми займаємося тим, що придумали 2013 року.

– Ти започаткувала програму неформальної освіти молоді «Студії живої історії», що відбувається вже другий рік поспіль.  Що привело тебе до зацікавлення історичною темою?

Ми почали «Студії живої історії» у 2014 році після Євромайдану, коли розгорталися події в Криму. Я бачила, як інформаційна маніпуляція підтримувалася, підживлювалася історичними даними.

Відбувся певний історичний факт: анексія, «воссоединение», – його називають по-різному. За ним стояло багато різних перспектив кожної окремої людини. Мене зачепила тема особистих точок зору людей, які цей факт називають так, як хочуть, інтерпретують по-своєму. Тому прив’язка до теми історії виникла через осмислення, чому я себе так почуваю, як почуваю, де моя родина, звідки моє коріння. В одному просторі існують люди з різними думками. І все це має коріння в минулому.

Те, що ситуація з Кримом по-різному сприймалася різними людьми в моєму оточенні, спонукало ставити питання, що з цим робити і чи можна, аби потенціал історії не використовували для маніпуляції та розділення суспільства.

Я ніколи не відносила себе до людей, які цікавляться історією чи знаються на ній. Мені більше цікавий момент, що з нею робити, як уникнути маніпуляцій на історичних подіях, що призводять до конфліктів.

– У програмі «UkraineLab» ви займаєтеся розвитком зв’язків між активістами. Чому це сьогодні важливо?

У розвитку кожної ініціативи є певний період, коли ти шукаєш себе й своє поле. Потім – ніби знаходиш і певний час вважаєш себе найкращим, думаєш, що ти просто молодець, і не дуже дивишся по сторонах. Тому наступний етап – це зрозуміти, що навколо є інші молодці, з якими цікаво співпрацювати. За останні роки «Інша Освіт» дуже відкрилася до інших. Прийшло розуміння, що спільно можна працювати краще й продуктивніше. І що це робить громадянське суспільство в Україні ефективнішим.

– На які труднощі ти натрапляєш у своїй діяльності?

З часом сприйняття труднощів змінюється… Важко було в березні 2014 року, коли я запитувала себе: якщо я стільки всього роблю задля громадянського суспільства, то чому ж трапляється таке? Ставила собі також питання, чи має сенс моя діяльність. Я мала труднощі з тим, щоб цей сенс для себе не знайти, ні, але оновити. Сумнівалася в тому, наскільки потрібне те, що роблю, наскільки це докладається до розвитку суспільства.

З історичною програмою мені було важко зрозуміти, як вона має працювати, зрозуміти свою мотивацію. Як людина без досвіду роботи з історією я почувалася не досить комфортно. Окрім того, це досить гаряча тема. Рік тому я мала труднощі з розумінням себе та нових інструментів, які ми обираємо. Але зараз виникло цікаве відчуття: я нічого не боюся, якщо є команда, і якщо мені щось цікаво, я можу братися за будь-які великі речі.

– Які результати, вплив своєї діяльності бачиш?

– Я завжди починаю від себе: чи мені цікаво, чи важливо, чи я розвиваюся. Я бачу вплив на себе, на команду, яка теж розвивається і починає робити речі професійніше. Інколи не дуже хочеться йти далі, говорити про вплив на суспільство, бо в такому масштабі дуже важко бути переконаною у певних змінах. В мене особисто ніколи немає завищених очікувань від учасників наших програм. Я завжди згадую себе, коли тільки стала учасницею Майстерні громадської активності: якою я була і як це вплинуло на моє життя.

Зараз я не дуже прив’язана до одного міста. Моє розуміння дому стало іншим. Ми робили MitOst-фестиваль у Івано-Франківську, у квітні – форум UkraineLab у Краматорську і Слов’янську. Якщо фестиваль в Івано-Франківську губився в місті й для місцевої громади був не надто важливий, то в Краматорську і Слов’янську, за відгуками тих, хто долучився до наших заходів, було цілком інакше. Для цих міст наша подія мала значення. Це  для мене є індикатором того, що моя активність є важливою.

– Що надихає найбільше?

– Однозначно – люди. Я не розумію, як щось можна робити самій, без команди, без людей, які готові впрягатися разом з тобою, спільно нести відповідальність і радіти.

– Уяви, що тобі довелося стати перед Богом чи іншим авторитетом. Як би ти пояснила їм, чому робиш те, що робиш?

– Я колись почала читати Біблію, і її початок дав зрозуміти, що люди – це просто люди, які від створення світу гризлися… Тобто, які б гарні ідеї не були вкладені Богом, люди – це лише люди. Із цим розумінням, що ми в чомусь погані, а в чомусь – хороші, хтось більше, хтось менше, я усвідомлюю, що не треба від людей багато вимагати. Водночас через це дуже цінуєш щирих людей, які вкладаються в роботу, які готові працювати спільно, без прихованих думок.

Для мене кожен день – показник. Я замислююсь, чи хочеться мені й далі це робити, чи відчуваю я в цьому сенс, чи це ще комусь, окрім мене, потрібне, тобто моїй команді і цільовим аудиторіям. Звісно, є більша місія, але я намагаюся втримати це відчуття сенсу. Я знаю, що собі можу пояснити: роблю це, бо мені цікаво. Усе рідше я пояснюю щось тим, що це корисно комусь.

Бувають моменти, коли почуваюся безсилою. Розумію, що телевізор працює краще. Тому, щоб бути чесною перед собою і перед іншими, я пояснюю собі свою діяльність так: роблю це тому, що мені цікаво, але водночас із великою метою працювати для розвитку неформальної освіти, громадянського суспільства і відповідальності в Україні.

 

UkraineLab – це міждисциплінарна платформа для ефективного мережування та міжсекторного співробітництва для агентів змін, які працюють над проектами інноваційного розвитку в і для України. Це мозковий центр, де можуть народжуватися візії та інновації для громадянського суспільства та культури, так само як і діючий центр, де ці ідеї можуть одразу випробовуватись на практиці та трасформуватися в реальні партнерства.

 

У 2015 році в рамках пілотного року UkraineLab було проведено 2 форуми для близько 110 агентів змін з України та Європи, в рамках яких працювали над інноваційними та міждисциплінарними підходами міжсекторального співробітництва, розвитком візій для громадянського сектора та культури в Україні. У 2016 році програма складається з двох форумів: UkraineLab: Розвиток громад та локальні ініціативи в (пост)кризових регіонах (квітень 2016, Краматорськ та Слов’янськ) та UkraineLab: поліфонія активізму та дослідження європейськості (Берлін).

Організатори: Програма UkraineLab з українського боку реалізується громадською організацією «Інша Освіта», яка працює по всій території Україні з 2010 року та займається менеджментом якості неформальної освіти та освіти дорослих. Партнером форуму з німецького боку є спілка МіtОst, яка 15 років поспіль розвиває різноманітну та відкриту мережу Центральної, Східної та Південної Європи зі своїми східними сусідами. MitOst реалізує проекти, які сприяють розвитку культурного обміну та громадянської активності, та є наразі дахом для багатьох міжнародних довготермінових програм за цими напрямками.

 

Світлана Ославська, VIDIA

фото надані авторкою

 

Джерело