Комунальний тариф – це ціна за житлово-комунальні послуги, які ми споживаємо. Проте тариф та якість комунальних послуг в Україні – це явища, що слабо пов’язані між собою. Вашій увазі невеличка розвідка щодо якості побутового газу, за який ми платимо за тарифом.

Тариф включає в себе послуги з транспортування, розподілу і постачання газу, – проте головною складовою у тарифі є все-таки ціна самого блакитного палива.

Як споживач може оцінити якість продукту, який щодня споживає? Формально, вимоги до якості газу викладено в Кодексі газотранспортної системи, та ще радянському ГОСТ 5542-87 «Газы горючие природные для промышленного и коммунально-бытового назначения. Технические условия».

Газ повинен мати затверджений хімічний склад та мати відповідну калорійність. Калорійність – це основний показник, який визначає корисність газу для споживача.

Так, теплота згорання газу у побутових умовах (так звана, нижча теплота згоряння) повинна становити не менше 7600  ккал/м3. І, якщо вірити Нафтогазу, Укртрансгазу, облгазам та пошуковій видачі Гугл на запит «якість природного газу», таки відповідає встановленому нормативу.

Чи є підстави не довіряти нашим постачальникам газу та регулятору (Нацкомісії з регулювання у сферах енергетики та комунпослуг – далі НКРЕКП)? Формально – ні. А на практиці – …?

Ключове питання: в яких саме точках ми оцінюємо якість газу?

Поясню. Система контролю якості газу зараз виглядає наступним чином. Оператор газорозподільної мережі (ПАТ «Укртрансгаз» чи новостворений ПАТ «Магістральні газопроводи України») відповідає за якість природного газу з моменту його надходження в ГРМ до моменту його передачі в пунктах призначення на баланс облгазів.

З магістральних газопроводів, відповідно до укладених контрактів та заявкам, газ через Газорозподільчі станції (далі – ГРС) направляється облгазам. ГРС знаходяться на балансі Укртрансгазу. Саме на ГРС відбувається відбір та оцінка якості газу, який передається з балансу Укртрансгазу на баланс облгазу, про що укладається відповідний паспорт якості газу. Для цього «Укртрансгаз» має сертифіковані лабораторії, які й видають відповідні паспорти. Облгази, що знаходяться в приватній формі власності, слідкують за якістю газу від державного постачальника.

Транспортування газу газорозподільними системами та подачу газу до житлових будинків здійснюють вже публічні акціонерні товариства з газопостачання.

Формально, з 1 липня 2015 року населенню газ продають вже компанії у формі ТОВ, єдиними засновниками яких є відповідні обл- чи міськгази. Таке переформатування форми, але не змісту, відповідає Закону України «Про ринок природного газу». Нові ТОВ зі збуту мають ті ж юридичні та фактичні адреси, там працюють екс-працівники облгазів і старий менеджмент, який контролюється фактичними власниками обл та міськгазів.

На рівні області чи міста газ направляється на газорозподільчі пункти (ГРП), які перерозподіляють цей газ до кінцевого споживача. І ось тут заховане найцікавіше: ні на рівні ГРП, ні на рівні споживача у газотранспортній системі не передбачено процесу оцінки якості газу!!! Ані нормативно, ані технологічно. Тобто, після того як держпідприємство продало газ приватному власнику якість газу ніхто не визначає.

Слід також врахувати, що на проміжку від ГРС до споживача тиск газу у мережі понижують від 6-12 атмосфер до приблизно 3 атмосфер, що створює сприятливі технологічні умови для додавання домішок шляхом ежекції.

Чи складно щось домішати в газ в процесі зниження тиску в системі? Скажемо так: складно НЕ домішати))).

Наш природній газ – це не чистий метан, а суміш горючих газів та повітря. Повітря справді може потрапляти в систему і у процесі видобутку, і транспортування. Для того, щоб повітря потрапило в трубу з газом нам потрібний лише невеличкий отвір ДО клапану, який зменшує тиск у системі до 3 атмосфер. Повітря саме засмокчеться у трубу з навколишнього середовища. Залишається лише відібрати відповідну кількість нерозбавленого газу – і баланс зведено, оскільки ми платимо не за якість, а за об’єм спожитої суміші.

Якому Фірташу належать наші облгази – це вже давно секрет Полішинеля.

Природно, що самі оператори газових мереж активно поширюють думку, що змінити якість газу, додати до нього домішки практично неможливо, що абсолютно не відповідає дійсності. Час від часу самі оператори роблять вимірювання якості газу, які показують його відповідність ГОСТам.

Споживач також може замовити незалежне дослідження. Чинні норми (ГОСТ) визначає шість параметрів якості газу: теплотворність; вміст метану, азоту, вуглецю, кисню та густина суміші.

Провести дослідження за цими параметрами можна лише на дорогих хроматографах у сертифікованих лабораторіях. Як наслідок – висока ціна на дослідження (6- 7 тис. грн), що робить його недоступним для побутового споживача. Окрім цього, це дослідження ви робитимете у присутності представника відповідної газової контори, яку попередньо попередите про відбір газу… А ще, ця проба означатиме, що саме у цей конкретний час у цьому конкретно місці газ мав такі показники… що може бути зумовлено, наприклад, незадовільним станом самої мережі, а не якістю газу))))

Чи означає це, що усі облгази крадуть газ?

Ні. Це означає, що існуюча система контролю якості газу та структура власності газорозподільчих мереж створюють сприятливі умови для крадіжки газу шляхом зниження його якості.

На рівні газорозподільчих мереж області та міста існують усі технологічні умови для несанкціонованого відбору газу. Побутовий газ при цьому розбавляється простим повітрям та постачається споживачу, який не має можливості перевірити його якість, а платить при цьому за спожитий об’єм. І жодного контролю..

Чи може  ГПУ здійснити контрольований відбір газу, що надходить приватним споживачам, у рамках досудового розслідування та відразу у десятках точках відбору? Може. Чи може вона в подальшому вийти на замовників схеми?

Чи може регулятор (НКРЕКП) розробити систему оплати на основі якості газу в точці передачі на баланс споживача? Може.

Можуть.

А чи схочуть???)))

 

Володимир Полевий,

Провідний експерт Інформаційно-аналітичного центру

Національної безпеки України

Джерело