Під час приїзду Глави УГКЦ Святослава Шевчука до Харкова відбулась його зустріч із молоддю.

– Актуальним у наш час є питання помісної церкви в Україні. Напевно, кожна з традиційних церков має принципові питання чи вимоги. Які вимогу має УГКЦ?

– Про це питання можна давати цілу конференцію. Я буду дуже коротко. Мене питали в Івано-Франківську те саме, але по-іншому: «Що сьогодні заважає єдності церков?» А я відповів так: «Церкви об’єднаються лише тоді, коли будуть вільні від політики. Тоді, коли будуть справді церквою, і не даватимуть себе використати з якоюсь ідеологічною чи геостратегічною метою. Церква має бути цервою».

– Як до свого серця запросити Бога? Як позбутися черствості душі? Як позбавитись залежності від наркотиків, алкоголю, комп’ютерної залежності?

– Це процес одухотворення людини. Ми кажемо – це духовна дорога. Яка, згідно вчення святих отців, має три частини. Перша – це є повернення. Тобто, всі скажуть собі: «Так, я маю проблему, я маю гріхи, маю вади, маю узалежнення». Думаю, кожен з вас знає, що ми впадаємо в одні й ті самі гріхи. Так би хотілося бути добрим і святим, але завжди щось стається наперекір. І тоді мусить прийти усвідомлення, що я сам себе не можу врятувати. І тоді що я роблю? Я приходжу до того, хто єдиний може мені допомогти. Це наш Творець Господь. Це є перший крок. Часом його називають таким поняттям як «метонія». Тобто, я ішов туди, а в певний момент я зрозумів, що мені треба вертатися в іншому напрямку.

Ще одна фраза, яку я прочитав у літаку. Знаєте у літаку є такі брошурки, запхнуті в сидіння? Відкрив таку брошурку компанії «Aerosvit» і прочитав фразу на цілу сторінку: «Нас невозможно сбить с пути, нам все равно, куда идти». Так от, настає певний момент, коли ви зрозумієте: вам не все одно, куди йти.

Наступний крок – це очищення. Коли ми з вами, живучи в Бозі, поволі звільняємося від бруду духовного. Навіть коли ми цього не відчуваємо. Молитва у храмі – це є подоба такої купелі. Ми усвідомлюємо, як Господь Бог своєю силою омиває, очищає нас, робить чистішими, просвіщає наш ум, серце робить чистішим. Це другий період, і тоді ми позбуваємося від наших гріхів, вад тощо.

І третій момент – це момент єднання з Богом. Це така духовна дорога, яку, я гадаю, ми всі мусимо пройти.

– Скажіть, будь ласка, чи вважається гріхом давати хабар?

– Відповідь є дуже проста і конкретна, але не вигідна. Скажу так, це є злом. Чи це є тяжкий гріх, чи легкий – залежить від обставин, відповідальності, величини. Тому що цей феномен, про який ми говоримо, це є феномен еволюції. Ми колись на зборі нашої церкви прийняли такий «суспільний довідник віруючого». І там є десять соціальних заповідей, яких має дотримуватися кожен віруючий нашої церкви. І серед тих заповідей є: «Я не беру і не даю хабарі».

У суспільстві ми багато чуємо про вибіркову справедливість. Складне питання, подекуди навіть політизоване. А я одного разу почув таку фразу: «А кому нужны справедливые суды, если они решат дело не в нашу пользу?». Це не говорив політик, це говорила правдива людина. Отже, якщо ми будемо справедливими у нашому серці, тоді суспільство стане справедливим

– Дошлюбне статеве життя це є гріх, але ж як пізнати людину в різних ситуаціях?

– Даю відповідь. Дуже просту. Коли ми говоримо про дошлюбне життя, ми говоримо про період, який зазвичай в нашій культурі називається «бути нареченими». Це є унікальна пора, на яку сьогодні наша молодь не має часу. Що є змістом цієї пори? Приготування до подружжя – це дійсно пізнати один одного. Але людська особа настільки багатогранна, що її неможливо пізнавати тільки під її тілесним виміром. Змістом того періоду – бути нареченими – є впустити у внутрішній світ коханого чи кохану. Це – взаємопізнання.

Я ось багато разів питав одного хлопця: «Ти любиш свою дівчину? – Люблю. – А скажи мені, що вона любить? – Не знаю. – Які квіти вона любить? – Не знаю. Ніколи не питав. – Які кольори вона любить? – А вона завжди має якісь двояцтва». Кажу: «Ти її не знаєш, ти не увійшов у її світ».

Коли хтось починає у такому делікатному періоді взаємопроникнення осіб жити статевим життям, тоді між людьми виростає стіна. Вони вже не здатні побачити за тою стіною цілу, цілісну людину. Це дуже серйозна біда, яку спричиняє оця дошлюбна нечистота. Коли на такій будові фундаменту будується подружжя, воно швидко розпадається. Чому? Бо фізика нашого тіла міняється.

Я знав одного хлопця, який рано пішов у шлюб. Він казав: «Знаєте, я одружився не на тій дівчині». Кажу: «Що це означає? – Ну, раніше вона була якоюсь іншою». Але вона не була інакшою, то є та сама Галя. Але, можливо, вона народила дітей, очевидно, її тіло трошки змінилося. «Ну, вже розлюбив…». Бачите, не відбулось всього того, що потрібно було разом пережити, готуючись до того шлюбу.

А таїнство шлюбу – це є таїнство поєднання двох в одне. До церкви під вінець приходять два світи, які до цього йшли двома різними дорогами. А виходить з церкви один світ, який має поєднати все їхнє наступне життя. Я пригадую одну сім’ю, яких, було, засудили за вірність католицької церкви. Вони сиділи в різних таборах у Сибіру, а потім, коли зустрілися, один одному сказали точно по місяцях коли, що, хто переживав. І той чоловік питав дружину: «А звідки ти знала?» А вона: «Знаєш, у мене було таке відчуття, що я носила тебе в собі, у своєму серці. Ото, що ти переживав, воно через сотню кілометрів передавалося мені». Це означає, що ті двоє насправді стали одним, і навіть відстань не могла їх роз’єднати. Тому що те, що Бог з’єднав, людина не роз’єднає.

– Чи можна після вінчання розлучитися з людиною й обвінчатися вдруге?

Я почну з того, що християнська родина – це ікона єдності між Христом і церквою. Що таке ікона? Ікона – це відображення. Ось є оригінал – єдність між Христом і церквою, і є віддзеркалення – єдність між чоловіком і жінкою. Я вас спитаюся, чи можливо, щоб Ісус Христос розвівся з церквою? Так само, як неможливо, щоб церква у своїй цілості розвелася зі своїм небесним женихом, який так любив її, що віддав своє життя за неї, як каже Священне Писання.

Тепер стаються випадки, що люди розлучаються, але тоді вони є невірні. Не лише одне одному, але і своєму християнському покликанню.

Церква має для таких випадків цілу дорогу оздоровлення. Вона намагається входити милосердно до людей, які часом живуть гріховно. Ми маємо певну процедуру, канонічну процедуру: коли хтось розлучається, ми рекомендуємо, щоб цю справу було скеровано до церковного канонічного трибуналу. Існує церковний суд. Так само, як у цивільному шлюбі неможна просто так розвестися, так само і в церковному. От, приходять до судді двоє подругів і кажуть: «Ну ось, бачите, наш шлюб не вдався. Ми маємо таку складність». У церковному суді є адвокат, який називається «захисник подружнього вузла», і він захищає ту єдність. І коли з церковного законодавства можна зробити висновок, що шлюб був невідповідний, тоді ухвалюється рішення, що то не був повноцінно укладений шлюб у церкві, і ті особи перед Богом і церквою не жили у шлюбі. В такому разі можливе повторне одруження.

Є дуже багато випадків, коли в церковному трибуналі розглядалася справа, і у вироці було сказано: «Ні, ваш шлюб є дійсним, вдруге не можна вінчатися». Це означає, що тайна шлюбу є, і її неможна збезчестити. Отож, є різні делікатні моменти. Коли у когось склалась така ситуація, я б вам порекомендував звернутись до свого священика, він допоможе знайти відповідь на ваше питання, на ваш конкретний випадок.

– Чи є це гріхом, коли жінці після другого народження дитини шляхом кесаревого розтину перев’язують труби? Після двох кесаревих розтинів рекомендують перев’язати труби. Наскільки це погано для жінки? Адже це є стала контрацепція…

– Церква вважає, що таке майже насильницьке перев’язування труб називається стабілізацією. Це є гріхом. Причини можуть бути будь-які, але це є каліцтво. Його завдає людині лікар. Насправді ж лікарською метою є допомога людині бути повноцінним і здоровим. Скажу вам, що це до певної міри фантазія, що тільки два рази можна допомагати народжувати жінці кесаревим розтином. Тому ніколи не ведіться на це. Ніколи цього не робіть, бо це тяжкий гріх.

Контрацепція є гріхом. Чому? Тому що вона руйнує єдність подружжя. Сьогодні сім’я в Україні і в цілому світі перебуває у тяжкій кризі. Коли хтось у подружжі вживає контрацепцію, він начебто відкидає частину особи свого подруга. Виходить так: «Я люблю тебе, але не твою здатність народжувати».

Пам’ятаю, один професор говорив, що неможна закохуватися, бо в неї родимка на носі… Треба любити всю людину, всю, якою вона є, такою, якою її Господь Бог сотворив. Контрацепція є ознакою, що у подружжі щось негаразд, що люди бояться, не довіряють одне одному.

Дуже часто питання народжування дітей чоловік скидає на жінку, а сама жінка відчуває, що вона не може народити ні фізично, ні психологічно. Коли хтось уживає контрацепцію, він щоразу стає безплідним. Не тільки фізіологічно, а і духовно. І тому аборти – це наслідок вживання контрацепції. Чому? Тому що всіх дітей починають поділяти на бажаних і не бажаних. Уявіть собі: жоден контрацептивний засіб не дає стовідсоткового ефекту. Завжди є якійсь збій. І тоді з’являється небажана дитина. Що з нею роблять? Убивають. Тому ці проблеми пов’язані.

– Чи були позитивні наслідки вашого прохання у Верховній Раді щодо введення закону про припинення абортів? Будуть його вводити чи ні?

Це було моє особисте прохання. Спільне звернення написали всі католицькі єпископи України двох обрядів, латинського і візантійського. Звертаючись до Уряду і до всіх людей доброї волі, ми говорили про величезну рану, яку має наше суспільство, що зветься аборт. Я про це знаю не з книжок. Тому що я працював у радянській медицині. Від часів легалізації абортів в Україні (за часів Хрущова) по сьогоднішній день на наших теренах вбито мільйони людей. Деякі кажуть 40 мільйонів. Хоча в абортах статистика дуже невдячна річ, я знаю, що дуже багато лікарів роблять аборти «на ліво», заробляють на цьому гроші. Можливо, у них немає іншого способу вижити, але, тим не менше, дитяча кров на наших землях ллється рікою. І тому ми просили звернути на це увагу. Якщо в нашій країні не можна вбивати дітей які народилися, логіка підказує, що так само не можна вбивати дітей, які ще не народжені.

Це спричинило величезну дискусію. І що цікаво, всі призивали визнати, що аборт є злом. Але не всі хотіли відважно з цим злом боротися. Хтось говорив: «Ну, може, й не забороняємо, але робимо пропаганду… Ну, дійсно, не забороняємо, але шукаємо інші способи стимулювати народжуваність…» І так далі.

Зараз я не маю відповіді на це питання. Воно ще нічим не скінчилося. Чому? Бо дискусія ще тільки почалася. Але я б дуже хотів, що б це питання ніхто не перетворював на якусь ідеологію. Ми, християни, мусимо стати на захист ще не народженого дитя. У мою сторону летіло каміння, стріли, знаєте, з багатьох угрупувань. Але я цього не боюся. Я дуже хочу, що б ви були всі моїми однодумцями. І тоді ми сповнимо свій обов’язок до того, щоб захистити гідність ще не народжених дітей і їхнє життя. Бо колись нас Господь Бог спитає: «Що ви могли зробити?»

Записали: Роман ЧЕРЕМСЬКИЙ,
Дмитро ВОРОПАЄВ
Газета “Український простір” №7-8 (63-64), вересень 2012 р.