Бойовий побут Української Повстанської Армії, на перший погляд, мало сприяв літературній та журналістській творчості. Проте боротьба УПА відбилась і в художньому слові. Чимало повстанців воювали не лише зброєю, але і словом водночас. Вони залишили широкий і глибокий паст – поезія, проза, документальні твори на тему національно-визвольної боротьбі українців у 40-50-х роках ХХ століття. Це Марко Боєслав, Марта Гай, Петро Волош-Василенко-Гетьманець, Орелець, Іван Хміль, Павло Євтушенко, Іван Багряний. Публіцистика і журналістика репрезентована не менш славними іменами Петра Полтави, Василя Галаси, Дмитра Маївського, Мирослава Прокопа. Можна перелічити ще багато імен, однак звернімо увагу на Йосипа Позичанюка, чий талант злютував у собі воєдино журналіста, письменника, політика і вояка.

Єдиним з харків’ян, хто особисто знав Йосипа Позичанюка, був видатний український славіст, згодом професор Гарвардського та Колумбійського університетів, член Національної Академії Наук України Юрій Шевельов. Їх познайомив Юрій Стефаник, син класика української літератури. “Я знав дещо з творів Позичанюка, — записав у своїх спогадах Юрій Шевельов наприкінці ХХ століття. – Це були гранично сконденсовані й гранично короткі новелетки василе-стефаниківської сили й ощадности, але не про сільські злидні і болі, а про смертельні конфлікти українських партизанів з ворогами нації. Сьогодні, коли в моді белькотіння про гуманність, демократію і рівність націй, вони належать до нецензурних. Але війна і жорстокість — поняття нерозлучні, і жага ворожої крові й готовність до власної загибелі були природні. Це був мій єдиний прямий контакт з бійцем УПА. Ніби символічно, я скинув перед ним капелюха. І я переконався, що УПА існує”.

З біографії Йосипа Позичанюка відомо не так вже й багато. Народився він у Дашівському районі Вінницької області 1911 року (за іншими даними – 1913). Закінчив Ніжинський педагогічний інститут і спрямований до Львова з Червоною армією встановлювати там радянський режим як власний кореспондент газети “Комсомолець України”. Подейкують, що Йосип Позичанюк був навіть обраний до ЦК комсомолу України. Та вже за кілька місяців комсомольської роботи він став переконаним націоналістом. За це колишній комсомолець встиг побувати у радянських та німецьких концтаборах. Підпис Йосипа Позичанюка стоїть під “Рішенням Національних Зборів у Львові про відновлення Української Держави і створення Крайового українського уряду” від 30 червня 1941 року. В серпні 1941 року Йосип Позичанюк — головний редактор першої інформаційно-пропагандистської газети ОУН під проводом Степана Бандери “За самостійну Україну” і вже відомий публіцист. 1942 року він — організатор і командир перших загонів УПА на теренах нинішніх Вінницької та Хмельницької областей, підполковник. Після ІІІ Надзвичайного Великого збору ОУН в серпні 1943 року Йосип Позичанюк обраний до Проводу ОУН-УПА під керівництвом Романа Шухевича, а в листопаді того року — учасник І Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії. Приблизно під ту ж пору, завдяки своєму талантові публіциста й політика, Йосип Позичанюк зумів переконати Провід ОУН(б) в необхідності врахувати у повсякденній діяльності ментальні та політичні пріоритеті населення Східної України. “Треба наш рух запліднити політичною думкою і досвідом політичної еліти Східних і Осередніх земель” – писав він. Завдяки блискучій праці Йосипа Позичанюка “Тактика щодо російського народу” докорінно змінилась ставлення до росіян в ОУН-УПА. Наголос був поставлений на тому, що російський народ є сам жертвою московського імперіалізму; російський народ треба не звинувачувати, а використати для розвалу спільної тюрми народів, бо ”… цей народ — то каркас, на якому тримається цілий СРСР. Стане російський народ разом з іншими народами проти більшовизму на шлях соціальної політичної революції (до чого він не раз поривався) — то ніщо, навіть ніяке зовнішнє втручання його не врятує, як не врятувало імперії Романових”.

1944 року Йосип Позичанюк делегат Великого збору Української Головної Визвольної Ради – прообразу майбутнього уряду незалежної України. Великий збір сформулював й ухвалив основні законодавчі документи УГВР – “Устрій”, “Платформу”, “Універсал”, та вибрав керівні органи. Між іншим, важливо зазначити, що до Президії УГВР обрали харків’янина — професора Івана Вовчука, а Йосип Позичанюк очолив Бюро інформації. Одночасно в Головному командуванні УПА Йосип Позичанюк очолив Політичний відділ. На додачу він залишався дієвим вояком і неодноразово брав участь у бойових операціях УПА й постійно писав свої новелетки й друкував в повстанських виданнях, не припиняючи редакторської праці.

Йосип Позичанюк загинув в бою з підрозділом НКВС 21 грудня 1944 року біля села Дев’ятники на Львівщині. Інша інформація про його загибель переконує, що він загинув в селі Ющківці також на Львівщині в лютому 1945 року. Його художні твори, написані переважно в 1943-1944 роках, його публіцистика якимось дивом збереглись. Вже згаданий нами Юрій Шевельов зазначав, що Йосип Позичанюк – “Дуже цікава постать, але в обставинах демократій останньої чверті нашого століття (ХХ — В.П.) принесена в жертву цим ідеологіям – “демократичним”. Відтак здавалося, що український читач ніколи не знатиме обставин життя і творчості Йосипа Позичанюка. УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСТІР МАЄ ПОЗБУТИСЯ “БІЛИХ ПЛЯМ”. Юрій Шевельов, чий авторитет мовознавця та літературознавця є несхитний, писав щодо прози Йосипа Позичанюка: “Ідеологія цих новель близька до того, що можна назвати “зоологічним націоналізмом”, і тому тепер ніхто не наважиться їх передрукувати, а шкода, бо з мистецького погляду це справжні шедеври”.

Ми передруковуємо їх. УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСТІР ШАНУЄ СВОЇХ ГЕРОЇВ Й НАСНАЖУЄТЬСЯ ЇХНІМ ПРИКЛАДОМ.

Владислав ПРОНЕНКО,
Харків
Газета “Український простір” №4 від 15 жовтня 2008 р.

Читайте:
Йосип Позичанюк: ЗБЕРЕЖЕНА СПАДЩИНА