«Я чув у вас у Харкові найжахливіші водії! Як ти там їздиш?» – почув я одного разу від знайомого, перебуваючи в Сумській області. А дійсно, чому Харків багато хто вважає містом з дуже складним і небезпечним рухом автотранспорту?

Затор біля супермаркету «Рост» на Клочківській. Стоячи в лівому ряду, включаю показник повороту і починаю повертати ліворуч у провулок. З лівої сторони чується потужний автомобільний гудок, вереск гальм – я різко гальмую. Зліва по зустрічній смузі якийсь седан ледь не відірвав мені ліве крило! «Сучий ти син!» – тільки ці слова були на вустах. З іншого ж боку: «Молодець!» – вивернувся, відгальмувався, не пустив авто у занос. Об’їжджати затори по зустрічній смузі – наш слов’янський колорит – потрібно не забувати про це на міських дорогах!

Вулиця з двома смугами. З лівої легкове авто перешиковується в праву. І тут його на досить великій швидкості намагається випередити Honda CR-V, яка рухається по тій же правій смузі. Затяжний гудок, блимання фарами і екстрене гальмування… «Ой же ж не поздоровиться зараз тобі…» – перша моя думка, побачивши наміри водія «Хонди». Обігнавши легковика зліва, він підрізає «суперника» і досить різко гальмує. Легковик ледве зумів відгальмуватися. Це називається – «ніби покарав». Карати в даній ситуації, звісно, потрібно іншого, але закони на дорозі кожен трактує по-своєму…

Можливо автомобільні затори ще не являються візитівкою Харкова, але збільшення авто на дорогах міста за останні роки помітно неозброєним оком. Хоч ми ще не проводимо по півдня у своїх автомобілях, але тягнучки – досить популярне явище. А невикористання покажчиків повороту, коли вони досить потрібні – інша наша «фішка». Вулиця Червонопрапорна у часи пік «стоїть», як і Пушкінська до якої вона приєднується. Стоячи у такому заторі, помічаю досить вперту «Шкоду», яка оминаючи всю «чергу», намагається втиснутись перед моїм капотом без просу. «Це вже ні в які ворота не лізе» – думаю, і не пускаю. Врешті-решт водій, ледь не створивши зовсім не потрібне ДТП увіткнув свого носа в бажану дірочку. На репліку «Якби увімкнув покажчик повороту – все було б по-іншому», він відповів: «Нахабство – друге щастя!»

Вулиця Шевченка у вихідні дні дозволяє досить непогано розігнатись  – небагато транспорту, гарне асфальтове покриття – що ще потрібно? 100 км/год тут не межа. А якщо у тебе BMW X5, то, як кажуть, сам Бог велів!  Ось за такою «тачкою» я і просидів на хвості до перехрестя Весніна і Шевченка. Їхали ми «шашками», тобто постійно перелаштовуючись з однієї смуги руху на іншу для випередження інших авто зі швидкістю значно перевищуючу швидкість потоку. По Шевченка у напрямку «Салтівки» БМВ учкурнув вперед може і не на своєму максимумі, але на моєму спідометрі стрілка досягла позначки «120». «Нічого собі» – думаю. Догнавши на наступному світлофорі свого «лідера», бачу «картину маслом»: непристебнутого хлопчика років 10 на пасажирському сидінні з «палаючими» від адреналіну  очима і спокійного тата-водія, розмовляючого по телефону… Після побаченого відпустив я їх «з Богом». Як кажуть, всі вміють кататися на авто, але не всі вміють ним керувати. І дай Боже, щоб той хлопчик в майбутньому навчився не тільки керувати, а й тверезо оцінювати як свої можливості, так і можливості свого авто…

Пішоходи….

Їх існує декілька типів (класифікація автора):

Курчата. Вистрибнуть у непотрібний момент на середину дороги і не знають що робити далі. Можуть побігти далі, а можуть смикнутися і повернути назад. І в тому і іншому випадку ризикують потрапити під колеса. Найнепередбачуваніший тип – отже найнебезпечніший.

Віслючки. Впертість – їх кредо. Перейдуть дорогу де захочуть, не зважаючи ні на світлофори, ні на автомобілі, ні на пішохідні переходи. Дуже часто віслючками стають старенькі бабусі чи то зі здоровенними сумками в руках, чи з тачками позаду себе.

Косулі. Бояться навіть підходити до дороги. А якщо вже підійшли, то довго стоять і чекають, поки хтось повністю не зупиниться. Таким чином можуть створювати затори, адже саме  зупинка транспортного потоку – головна їх причина.

Привиди. Це такі створіння, які вистрибують тобі під колеса саме в той момент, коли ти цього найменше очікуєш. Добре, що їх популяція невелика, бо саме вони чують найбільше матюків від водіїв.

А є окрема категорія – просто пішоходи. Вони сприймають автотранспорт, як рівний собі, тобто і не бояться його і не ставляться до нього зверхньо. Найбільш приємний «у роботі» тип. Намагаються входити у положення водія. Їхні рухи і намагання абсолютно прогнозовані і тому не викликають роздратування навіть, коли переходять широченний проспект у непристосованому до цього місці. Вони вже  зрозуміли, що головне на дорозі – це зоровий контакт. Зустрівся очима з водієм – і ймовірність трагедії вже мінімальна.

Як би не хотіли пішоходи обвинуватити всіх водіїв у неетичному керуванні, не треба й самим забувати, що самі являються учасниками дорожнього руху і на них також покладені певні обов’язки. Але співіснування чотирьохколісних та двоногих можливе. Коли дорогий Lexus блимає фарами, даючи зрозуміти пішоходу, що він його пропускає – ось яскравий зразок добросусідства «важких клієнтів».

Тому не все у нас так погано. Кожен день, переміщаючись містом, зустрічаєш ввічливих і культурних водіїв, які вчасно попередять про свої намагання і пропустять тебе на важкому перехресті і «подякують» аварійкою…  Такі ще не вимерли, і їх, як це не дивно – більшість!

Ось так і їздимо…

Андрій КАМЕНЄВ,
Харків