Тисячі рекламних білбордів розміром 3х6 метрів. Десятки тисяч різноманітних рекламних конструкцій. Практично всі вони заповнені свіжою рекламою. Проте практично жодного оголошення про підтримку України в цей кривавий час ви не побачите. Таке враження, що в країні нічого не відбувається. Наче не гинуть люди, наче ніде не стріляють. Наче немає терактів. Бо це – Харків. І питання не в харків’янах –  переважна більшість з них підтримує Україну і сотні тисяч жителів міста вболівають за неї далеко не тільки словом.

Питання у міській владі, котра контролює практично ВСІ рекламні конструкції міста. І за кожен рекламний щит отримує регулярно гроші. Від рекламодавців через фірми. Лише одна реклама в метро дає десятки мільйонів гривень прибутку щомісяця. Але питання не  в грошах.

Питання, в тому, що немає ЖОДНОЇ соціальної реклами на підтримку українського війська, ЖОДНОЇ соціальної реклами на підтримку цілісності України, ЖОДНОЇ соціальної реклами проти тероризму. За виключенням кількох, котрі висять з ініціативи приватних осіб.

Добре, що є ініціативи волонтерів – там намет з гаслами та прапорами збирає допомогу; там  графіті за Україну; там оголошення в підтримку наших вояків наклеїли. Проте графіті двірники замазують фарбою, а наклеїні оголошення ті ж двірники ретельно здирають. І, звичайно роблять це не за власною ініціативою, а за жорсткою директивою міської влади. Пам’ятаєте, куди обіцяв друг Кернеса Добкін засовувати українські плакати, згорнувши в трубочку, понад рік тому?

Виникає питання, що ж робити?