Дорога в «ЛНР» | Станиця Луганська

У Луганській області відкрили перший пункт пропуску в невизнану республіку.

Передати ліки, провезти померлого, перевести хворого. Відвідати рідних, прийти в банкомат за пенсією, купити дешевше там, продати дорожче тут. Поїхати на роботу, приїхати жити, отримати гроші там, отримати справку тут.

Станиця-Луганська і Луганськ до війни були як молодша сестра і старший брат. Люди в основному жили в Станиці, котра була ніби таким приватним сектором для луганчан, вони тут або мешкали, або приїздили на дачу, їздили за городиною, бо дешевше, ніби з міста в село. А зі Станиці всі в Луганськ їхали на роботу. Бо маршруткою тут 15 хвилин.

Однак торік ця дорога в 15 хвилин перетворилося на поле бою. Від автостанції в Станиці, звідки відправлялись маршрутки на Луганськ, тепер залишилась одна буква А. Ніхто тут нікуди не їздить, бо людей залишилось дуже мало, та нема за що. Нема і транспорту. Не ходять теж нікуди, бо нікуди ходити.

Уперше за багато часу постріли вщухли 1 вересня. Ніби й кудись можна їхати. Та через зірваний міст, котрий вів до Луганська, проїхати більше нереально. Хіба пройти. Цього військові поки що не дозволяють. Віднині тут замість солдатів мають стояти прикордонники. А людей пішки (бо міст так і не відновили) пускатимуть в обидві сторони.

Через обстріли відкриття пункту попуску тут вже двічі відкладали. А на цей раз домовилися про спокій на переході аж у Мінську. Щодня в обидва боки тут ходитимуть тепер до тисячі людей. Батьки нарешті побачать дітей, брати сестер. Але чи поєднає роз'єднані сім'ї підірваний з обох боків міст?

/ Анастасія Станко, Костянтин Реуцький

/ Громадське.СХІД
http://www.hromadske.tv/society/doroga-v–lnr–stanit..5:07
5:07

Джерело