Історії мігрантів: як мати віддала дитину перемитнику

Елоїз Дікер
Арабська служба ВВС, Дортмунд

• 27 жовтня 2015

Eva Bartussek

Сирійці, які лишають домівки і шукають безпеки у Європі, часто покладаються на послуги перемитників – “контрабандистів людьми”. Хто з них вартий довіри, перевірити неможливо, тож часто домовленості летять шкереберть.

Одній жінці довелося віддати однорічну донечку чоловіку, чийого справжнього імені вона навіть не знала.

Зізіт зрозуміла, що мусить їхати з Сирії, коли на неї почали полювати снайпери, а одного разу куля влучила в її машину.

Вона працювала лікарем в одному зі шпиталів Дамаска. Одного дня до неї прийшли кілька бойовиків-ісламістів і зажадали, щоб вона перейшла на роботу до них. Коли жінка відмовилася, їй почали погрожувати.

“Вони двічі намагалися мене вбити”, – розповідає вона. Хвилюючись за свою однорічну доньку Майю, Зізіт вирішила тікати. “Я залишала Сирію з важким серцем, адже я люблю свою країну. Я мусила звідти поїхати не заради себе, а заради свого малятка”.

Разом із братом Гассаном Зізіт відвезла Майю до Туреччини. Перший перемитник, з яким вони зустрілися, пообіцяв перевезти їх до Греції наземним транспортом за 13,5 тисячі доларів. Біженці відразу дали йому готівку і чекали, що він забере їх з готелю. Але минуло кілька днів, і вони зрозуміли, що по них ніхто не прийде.

Тоді вони звернулися до іншого перевізника, який продав їм місця на невеличкому надувному човні. Після тривожної подорожі буремним морем, вони досягли грецького берега. Їхній човен луснув, уже коли бився об прибережні скелі.

Zizit Abdel Algabbar

Раніше Зізіт мала власну хірургічну клініку в Дамаску, але бізнес зруйнувала війна

Дізнатися, в яких афінських кав’ярнях можна зустріти перевізників, було неважко, тож Гассан пішов шукати потрібну людину. Він повернувся на ту квартиру, де зупинилася родина, разом із чоловіком, який назвався Абу Шагаб.

За 4 тисячі євро той запропонував Зізіт фальшивий бразильський паспорт і квиток на літак. Та сама послуга для Майї також коштувала 4 тисячі, але з однією умовою: мати і дочка мали подорожувати окремо.

Діти, сказав він, мусили їхати з громадянином ЄС, який би розмовляв із працівниками імміграційної служби. Сам перемитник походив із Сирії, але вже мав громадянство Швеції. Тому він запропонував удати, що Майя – його дочка, і перевезти її за шведським паспортом власної доньки.

Після того, як вони пройдуть контроль, Зізіт могла рушати услід. Їй можна було летіти тим самим рейсом, але не слід було потрапляти на очі Майї, щоб та не розплакалась і не викликала підозр.

Цей план Зізіт не сподобався, але альтернативи вона не бачила. Вона відчувала, що мусить діяти швидко, поки в неї не скінчилися гроші. Вони мали летіти до Швеції, але не прямим рейсом – перевізники часто розбивають тривалі подорожі на кілька коротших сегментів. Тому вони мали спершу перелетіти до Італії, потім ще до якоїсь країни, яку Абу Шагаб не називав, а вже звідти до Швеції.

П’ять днів по тому, як вони вперше побачили Абу Шагаба, Зізіт уже збирала речі на перший рейс.

Із важким серцем вона зібрала для Майї в сумку молоко, теплий одяг і навіть зимову куртку, адже наближалася зима, і ставало дедалі прохолодніше. Вона також дала дитині соску.

Скоро за маленькою прийшов Абу Шагаб.

“Він дав їй шоколадну цукерку і сказав мені: не бійся, ми будемо в одному літаку”, – пригадує Зізіт.

“Донька вередувала і сильно плакала, коли він її забрав. Як чужа людина, він їй не сподобався. Він давав їй цукерки, щоб її заспокоїти, але вона від усього відмовлялася”, – додає жінка.

Коли вони розлучалися, Майя була вся в сльозах і кричала: “Мама!”

Відтоді в Зізіт не йде з голови ця картина: як її заплакану донечку забирає ледве знайомий чоловік. У неї вже був невдалий досвід домовленостей з перевізниками, і вона навіть не знала справжнього імені Абу Шагаба – усі перемитники користуються прізвиськами.

В аеропорті Абу Шагаб із Майєю без проблем пройшли паспортний контроль. Із зали очікування чоловік зателефонував Зізіт і сказав, що їй можна вже іти.

Зізіт була налякана і засмучена – поведінка Майї під час розставання дуже її засмутила. Але попереду на неї чекали ще більші неприємності. Прикордонники на паспортному контролі розпізнали, що її “бразильські” документи підроблені, і не пропустили її. Жінку виставили з будівлі аеропорту на вулицю.

Але Майя тепер була по інший бік прикордонного контролю, у руках перемитника.

“У мене сталася істерика. Я мало не збожеволіла, – розповідає Зізіт. – Я вивезла доньку із Сирії, ризикувала її життям у морі – а тепер її нема. Мою донечку, мою Майю від мене забрали! А я навіть не знаю, як звати цього чоловіка, і де він живе!”

Вона не знала, що робити.

“Я йшла і йшла. Мій розум зупинився, я була у ступорі. Я була впевнена, що втратила дочку. Я постарішала, певно, на десять років”, – пригадує Зізіт.

Вона вирішила не казати працівникам аеропорту, що її дочку вже пропустили на посадку, оскільки боялася, що, якщо викрити перемитника, це буде ще гірше для Майї.

Брат Зізіт, який чекав на вулиці поблизу аеропорту, намагався її заспокоїти. Він нагадував, що за домовленістю Абу Шагаб мав отримати від них платню лише по прибутті до Швеції. Так чи інакше, він буде змушений з ними зв’язатися, щоб забрати гроші.

Через шість годин, протягом яких Зізіт прокручувала у голові найгірші можливі варіанти, її телефон задзвонив. Це був Абу Шагаб, який телефонував із готелю в Італії.

“Я кричала і ридала в телефон. Він намагався мене заспокоїти: “Не хвилюйтесь. Я теж людина. Я люблю дітей, заспокойтесь”.

Він уже викупав Майю, нагодував і вклав спати.

Він не сказав Зізіт, в якому місті вони перебувають, але запевнив, що Майя в безпеці, і надіслав їй фото, зроблене трохи раніше, де дівчинка мирно спала.

“У мене теж є діти, і я поставлюся до неї, як до власної дитини”, – сказав він.

Eva Bartussek

“Він виявився доброю людиною, – каже Зізіт. – Мені стало трохи легше”.

“Я розповіла йому, що сталося, і він запитав: “Де лишити вашу дочку? Це має бути хтось із ваших знайомих, не поліція і не центр для біженців”, – веде далі жінка.

Він не був злим, але ж і не міг доглядати за дитиною тривалий час.

Єдина людина, що спала на думку Зізіт, – це була Хасна, її колишня пацієнтка-сирійка, яка зараз жила у Німеччині як біженка. Жінка зв’язалася з нею через Facebook.

“Я благала її: “Хасно, будь ласка, доглянь за моєю дочкою, поки мені не вдасться доїхати до Німеччини!”

Хасна погодилася, за умови, що перевізник привезе дівчинку в Дортмунд.

Абу Шагаб відразу ж туди вирушив, але відмовився зайти у дім. Він лишив дитину на вулиці і зателефонував, щоб її забрали.

“Мій син забрав дівчинку з ґанку і заніс додому, – розповідає Хасна. – Щойно я її побачила, то полюбила, ніби власну дочку”.

“Перший час Майя була дуже налякана. За кілька днів вона вже від мене не відходила – чіплялася за мою спідницю, куди б я не йшла”.

Щодня Хасна надсилала Зізіт свіжі фотознімки.

Eva Bartussek

Хасна із Маєю

Зізіт усе ще була у відчаї: “Я побивалась за Майєю і дуже схудла. Я не звикла спати без неї, без її голівоньки біля грудей. Я надзвичайно за нею сумувала, та принаймні знала, що вона в безпеці”.

Вона не знала, як дістатися до Німеччини, але була сповнена рішучості: “Якби знадобилося, я б хоч плавом туди попливла. Я відчувала в собі величезну силу”.

Ще за тиждень один зі знайомих Абу Шагаба доправив їй білет на літак до Австрії і ще один фальшивий паспорт, італійський. Цього разу жінка поводилася дуже впевнено, навіть зухвало.

“Я нічого не боялася, – каже вона, – хоча і порушувала закон із тим підробленим паспортом”.

План спрацював ідеально. У Відні таксист відвіз її на залізничний вокзал і показав, де купити квиток до Франкфурта.

“Я була дуже втомлена і заснула в потязі. Мені снилася Майя. Аж раптом мене розбудив голос: “Покажіть паспорт!”.

Тремтячи від страху, Зізіт дістала підроблений італійський паспорт і простягла службовцю.

На її жах, він попросив її сказати щось італійською. Вона нічого не знала і відповіла англійською, перепитавши, де вони перебувають. Почувши, що в Німеччині – тій самій країні, де перебувала Майя, – вона більше не змогла стримуватись.

“Я втратила контроль над собою, – пригадує вона. – Я так і сказала, що я з Сирії, а зовсім не з Італії. Будь ласка, допоможіть мені, я мушу знайти мою донечку!”

Німецький службовець запевнив її: все добре, не треба боятися, він їй допоможе.

“Німці – прекрасні люди. Я – порушниця закону, а мені кажуть: не хвилюйтесь, тепер ви у безпеці. У Сирії таку людину повісили б”.

Утім, Зізіт оштрафували на 500 євро за підробку документів, докладно розпитали усе, що вона знає про перевізника, і відвезли у центр для біженців у Мюнхені – все ще за 650 кілометрів від її дочки.

Тим часом німецька поліція почала діяти на основі інформації, яку отримали від Зізіт про контрабандиста і Хасну. Оскільки Зізіт не знала німецької, а вони – арабської, розмови відбувалися англійською, і деякі подробиці були витлумачені неправильно.

Як наслідок, посеред ночі поліція провела облаву на будинок Хасни, підозрюючи її в участі у контрабандистському угрупуванні.

Потім Зізіт п’ять разів перепитали, чи справді вона хоче, щоб Майя лишалася у Хасни. Врешті-решт, вони таки погодилися лишити дівчинку там, але, вочевидь, Хасна все ще лишалася під підозрою.

Зізіт пробула у мюнхенському таборі два тижні, чекаючи, поки її переведуть у Дортмунд, але нічого не відбувалося. Тож одного вечора вона вислизнула з табору і сіла на потяг. Після двадцяти днів у розлуці вона нарешті знову побачила Майю.

Вона приїхала до Хасни близько опівночі.

“Я подивилася на Майю і помітила, що вона змінилася. У неї була нова зачіска, і вона трохи схудла. Я поцілувала її – вона прокинулась і заплакала. Ми були ніби чужі одна одній. Вона просилася до Хасни, тягнула до неї ручки і плакала. Але врешті-решт, схоже, впізнала мій голос”, – розповідає Зізіт, яка й сама схудла на десять кілограмів.

Eva Bartussek

Три години вона не випускала дочку з обіймів і навіть перевірила її родимки, щоб переконатись, що це справді вона: “Одна на шийці, а друга на животику”.

Вони зареєструвалися як біженці в Дортмунді і почали нове життя.

За кілька місяців Хасна, на свій жах, отримала повістку про виклик у суд за звинуваченням у контрабанді людьми. Зізіт лише вибачалася, не в змозі їй зарадити.

Кілька наступних тижнів над ними висіла загроза.

“Я майже не спала, – пригадує Хасна. – Я вперше в житті мала справу з поліцією та судом, але ж знала, що нічого поганого не зробила”.

На слуханні суддя спитав Хасну, чи вона співпрацює з Абу Шагабом, і чи їй заплатили за утримання дівчинки. Вона пояснила, що Майя – “дочка подруги з моєї батьківщині, допомогти якій – мій моральний обов’язок. Я вчинила так, як вважала правильним”.

Врешті-решт, суддя вибачився за позов, похвалив Хасну за мужність, сказав, що вона має пишатися своїм вчинком, і зняв з неї усі звинувачення.

Зізіт і Майя вже рік живуть у Дортмунді в статусі біженців.

“Майя щаслива. Вона розмовляє німецькою краще, ніж я, – каже Зізіт. – Я не хочу покладатися на соціальну допомогу та пільги. Хочу працювати і платити податки. Хочу, щоб моя дитина отримала освіту і стала лікаркою, як я, або ж обрала іншу професію собі до вподоби”.

Зізіт також вивчає німецьку. Коли достатньо нею оволодіє – жінка хоче скласти іспити, які дозволять їй працювати лікаркою в Німеччині. Що ж до Хасни, “це моя найближча подруга, я ніколи її не забуду”, – каже Зізіт.

Чи погодилась би вона на цю подорож, якби наперед знала про всі небезпеки? “Ні за що, – відповідає вона без затримки. – Краще було би померти вдома, ніж ризикувати життям своєї дитини в дорозі”.

І, хоча врешті-решт їй вдалося подарувати Майї шанс на нове життя, якби хтось її спитав, чи варто повторювати цей досвід, вона би відповіла: “Не робіть цього. Будь ласка, не йдіть тим шляхом, що я. Це надзвичайно небезпечно”.

Eva Bartussek

Джерело