Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

Населення: світ і Україна

Майже 4 000 народів…

Шаровари - це одяг…

Підставою для нашо…

ДО УВАГИ!

Зважаючи на каранти…

«
»

Кримські записки Автохтонова. Блокадні хроніки: «Фоззі»

Все-таки числа мають великий вплив на наше життя. І йдеться навіть не про «число диявола» або нещасливий календар майя з його призначеним на 12.12.12 кінцем світу, який насправді виявився просто кінцем календаря. Взяти хоча б рутинні 120/70. Для молоді це нічого не значущий дріб. А третина населення Землі, незалежно від мови і національності, побачивши ці цифри, відразу почне намацувати тонометр, бо від гіпертонії страждає саме тридцять відсотків людей.

Але до цифр повернемось пізніше, а поки я зайду до супермаркету «Фоззі», який, по суті, є братом «Сільпо». Старшим чи молодшим братом – не скажу, але на чеках обох супермаркетів стоїть логотип «Фоззі груп».

«Фоззі» на мене особисто за українських часів навіював якісь урбаністичні асоціації з безглуздими конструкціями фантастичних міст майбутнього, на зразок того, де мешкав Корбен Даллас із «П'ятого елементу».

Але зараз, на відміну від решти супермаркетів, він викликає відчуття занедбаності. І якщо в «Ашані» порожні вітрини зі свіжими цінниками свідчать лише про ажіотажний попит, то голі полиці «Фоззі» без найменшого сліду товарів, які лежали колись на них, дуже люблять знімати деякі журналісти, яким конче потрібно показати катастрофічний продовольчий і товарний колапс у Криму.

Насправді цим асоціаціям залишеного міста є логічне пояснення. Почнемо з того, що «Фоззі» зараз явно скоротив товарообіг. Причин не назву, але інші продовольчі магазини, на відміну від цього, хоч і зменшили асортимент, але торгують із не меншою інтенсивністю, ніж два роки тому – клієнти ж нікуди не поділись.

І ще одна деталь. Більшість супермаркетів Сімферополя розташовані в спеціально збудованих (зараз або ще за СРСР) будівлях для великих магазинів. Ну і тому виглядають вони як магазини, і почуваєшся всередині покупцем. А торговий комплекс «Меганом», де розташований «Фоззі», – це злегка задрапіровані пластиком і рекламою корпуси заводу продовольчого машинобудування імені Куйбишева, «Продмашу». Найбільшого кримського заводу, який, до речі, був у СРСР монополістом з виробництва ножів для зернових та інших сільськогосподарських комбайнів.

І якщо в невеликих бутиках «Меганома» єврогримуванню піддались не лише стіни, але і стелі, то величезні балки і величезні ж світлові люки десь у височині над стелажами з гречкою явно повертають нас до конструктивізму часів Маяковського і Родченка.

Мені здається, що аура померлого заводу тисне не лише на тих, хто знає історію цих стін.

Усе, що залишилось від заводу, – це пам'ятник робітникам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної. Невеличкий меморіал після тотального знесення заводу опинився посередині величезної автостоянки і, поки не підійдеш ближче, виглядає таким собі акуратним сквериком. Сам пам'ятник – у хорошому стані, газон і дерева навколо доглянуті, що, безсумнівно, радує.

Але пройдемось цехом, тобто залою. Нагадую, сьогодні 10 рублів дорівнюють 3,6 гривні.

«Фоззі» – явно український бренд, варто хоча б глянути на цей стелаж. Любо-дорого подивитись, ну і завезене все, судячи з дат виготовлення, не рік тому, а цього літа. Тобто працюють хлопці!

Це, я так розумію, данина необхідності, куди ж подінешся. Але й тут кріп проростає!

А ось тут, як казали в одному популярному фільмі, немає перешкод патріотам. 2: 1 на нашу користь! І ціна не просто нижча за російську, а і взагалі дуже прийнятна, порівняйте хоча б із цінами у «Великому яблуці» з минулої публікації.

Соки також у залік Україні йдуть, щоправда ціна зависока, російські і кримські вже відсотків на 10-20 дешевші. Хоча і без натяків можна зрозуміти, звідки ця ціна взялась.

Борошно тут, як і скрізь, кримське. Ось борошна свого в Криму – хоч залийся.

Овочі, нехай і дорожчі на десять-п'ятнадцять відсотків, ніж у «Великому яблуці», але в асортименті і якісні. Схоже, що теж свої, кримські, але з упевненістю, особливо щодо картоплі, не скажу.

Моя печаль… Раніше я сир купував тільки у «Фоззі». І за ціною, і за якістю, а, головне, за асортиментом це був сирний лідер Сімферополя. На цьому прилавку за кращих часів лежало більше ста сортів сиру!

Зате тепер цінники винятково російською. На жаль, цим прогрес і вичерпується.

Еволюція кримської дійсності більш наочно. Зліва сир «Російський» український, праворуч – «Російський» російський, тобто «Молочна долина» – це український бренд, «Добряна», відповідно, – російський. Вартість українського сиру – 348 рублів за кілограм (125 гривень), російського – 579 рублів кілограм (208 гривень). За якість українського ручаюсь, російський, якщо чесно, не куштував. Поки є у продажу український сир, на російський мене чомусь не тягне.

Молочка, як і скрізь тепер, лише кримсько-російська.

Окремий респект «Моршинській», для неї навіть зберегли рекламні панелі на стелажах. Хоча тут ціна на 20 відсотків вища, ніж у «Великому яблуці», майже 50 рублів (18 гривень) за півторалітрову ПЕТ-пляшку. У «Яблуці» така ж коштує 40 рублів (14 гривень).

Але російські конкуренти наступають на п'яти. Що примітно, наступати наступають, але за тією ж ціною. Хоча начебто з Архиза воду тепер через дві митниці везти не потрібно.

Ну і, нарешті, повернемося до міркувань про вплив на наше життя чисел. Ті цифри, про які йтиметься, можливо, не змінять нічого в нашому існуванні, але, як мені здається, деяких змусять замислитись.

Отже, ідучи з «Фоззі», я взяв у руки пакет майонезу «Чумак», повз стелаж із яким проходив.

Ну, люблю я майонез цієї марки, хороший він і з мінімумом смакових добавок. І, кидаючи пакет у візок, я, за звичкою, подивився на термін придатності.

А тепер поверніться до фотографії в заголовку цих нотаток.

Виходить, що цей майонез зроблений за тиждень після початку тотальної продовольчої блокади півострова?

На сусідній полиці знайшовся ще один юний ровесник майонезу – кетчуп. Щоправда, побратим на чотири дні старший за майонез, але все одно постблокадного віку…

 

 

Фото анфас і в профіль.

Відбитки пальців. Усі чин по чину, вироблено в Україні, жодних російських ліцензій.

З усіх конспірологічних теорій, що пояснюють появу цих продуктів у Криму в розпал продовольчої блокади, озвучу лише одну, найпростішу.
Вже більше року як чимало промислових українських товарів, які не пропускає до Криму російська митниця на перешийку, цілком легально потрапляють на півострів кружним шляхом – через офіційний кордон із декларуванням і розмитненням вантажу десь у Белгороді, ну а потім вантажівка – пором – Крим. Три «Д» – далеко, дорого, довго – сильно ускладнюють торгівлю, але повністю перекрити комерційну діяльність не можуть.

Але ж тим самим шляхом можна везти і продукти!

Ось на сьогодні і все.

Нагадую, що політичних оцінок я не даю, а описую те, що бачу, і висновки, які я іноді роблю, причому лише на підставі побаченого, є моєю приватною думкою.

Попередній матеріал серії «Блокадні хроніки» – «Кримські записки Автохтонова. Блокадні хроніки: «Велике яблуко»

Кирило Автохтонов, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції​

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *