ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ –…

Закон, котрий дозво…

ЗЕМЕЛЬНА АФЕРА

Вночі, як злодії. В…

Війни, пошесть та бунти.…

Інтерв'ю з Іриною …

Українська земля — не…

Українська земля —…

До 90-ї річниці знищення…

Є події, про які кр…

"Галя на Марсі" -…

Галя ось уже четве…

«
»

Сторінки кримської історії. Решат Джемілєв

Більше тридцяти років тому ветеран кримськотатарського національного руху Решат Джемілєв вимовив майже пророчі слова. «Прийде час, коли кримські татари повернуться на батьківщину своїх предків. Свідомість громадськості пробуджується не на користь деспотів, і чим далі, тим більше стає людей, що підтримують прагнення нашого народу», – сказав він.

 

Історія національного руху – складна для дослідження тема. Складність ця зумовлена щонайменше двома обставинами. З одного боку, багато учасників тих подій живі, кожен із них має своє бачення і свою інтерпретацію. З іншого – багато офіційних документів – КПРС, МВС, КДБ, прокуратури – як і раніше засекречені, і це значно ускладнює вивчення теми. Втім, і нині доступні нам матеріали дозволяють відобразити досить докладну картину тих подій, реальні, а не міфічні заслуги учасників руху.

 

Одним із найактивніших борців за повернення кримських татар на батьківщину був Решат Джемілєв. Без нього просто неможливо уявити собі історію національного руху.

 

Решат Джемілєв народився 1 травня 1931 року в селі Улу-Узень Алуштинського району Кримської АРСР. У результаті депортації 1944 року його сім'я опинилась у селищі Вревське Чіназського району Ташкентської області. Життєвий шлях Решата Джемілєва, як і більшості його однолітків, був дуже важким…

 

Решат Джемілєв

До початку війни Решат закінчив два класи школи. Під час німецької окупації Криму продовжувати навчання було неможливо. Після депортації кримських татар, уже на чужині, люди боролися за життя, щоб заробити на шматок хліба. У школу Решат пішов тільки після демобілізації старшого брата з армії в 1947 році. Після закінчення семирічки на «відмінно», на свій страх і ризик, порушуючи умови комендантського режиму, він поїхав до Самарканду і вступив без іспитів до медичного технікуму…

 

«Я повернувся туди, де перебував на обліку, і став домагатися дозволу виїхати вчитися, – згадував пізніше Решат Джемілєв. – Два з гаком місяці мені не давали цього дозволу. Знаючи, що мене можуть виключити з технікуму, я надіслав телеграму, вказавши причину затримки, але мої клопоти були марними. Комендант дав дозвіл на виїзд до Самарканду на дев'ять днів пізніше, а адміністрація технікуму першого ж дня навчання виключила мене… Мені довелося обійти всі дванадцять технікумів цього міста, але мене ніде не взяли. У дозволі на виїзд був вказаний термін чотири дні, якщо я за цей час не встигну влаштуватися, мені пропонувалося повернутися туди, звідки я виїхав».

 

Він вступив на навчання до гідромеліоративного технікуму. Було це 1952 року.

 

Після закінчення технікуму в 1956-му (у квітні цього року комендантський режим для кримських татар був знятий) Решат Джемілєв влаштувався на роботу майстром у Бекабадському будівельному управлінні №10.

 

У середині 1950-х він приєднався до народжуваного кримськотатарського національного руху… У 1956-1957 роках Решат брав участь у зборі підписів під народним зверненням до ЦК КПРС. А в червні 1966-го був направлений до Москви в якості народного представника, що свідчило про високий рівень довіри співвітчизників.

 

21 липня 1967 року Решат Джемілєв був серед двадцяти учасників зустрічі в Кремлі із представниками вищого керівництва країни з приводу вирішення кримськотатарської проблеми. Делегацію кримських татар зустріли голова КДБ СРСР Юрій Андропов, генеральний прокурор СРСР Роман Руденко, міністр внутрішніх справ Микола Щолоков, секретар ЦК Михайло Георгадзе.

 

На зустрічі дали туманні обіцянки, виразної відповіді про повернення на історичну батьківщину депутація кримських татар так і не отримала. Цілком очевидно, однак, що всі активісти, які брали участь у тій зустрічі в Кремлі, «потрапили на олівець» органів – багато з них, зокрема й Решат Джемілєв, згодом були засуджені…

 

Решат Джемілєв

Наприкінці серпня 1967 року активісти кримськотатарського національного руху запланували мітинг протесту, одним із організаторів якого став Решат Джемілєв. 27 серпня більше двох тисяч кримських татар зібралися в сквері Революції в центрі Ташкента.

 

Сквер швидко був оточений моторизованими частинами міліції. Загони «охоронців порядку» вчинили над мітингувальниками справжню розправу. Вони накидалися на беззбройних людей; викручували руки і затискали роти жінкам, які викрикували гнівні протести. Міліцейські свистки заглушали переляканий дитячий плач. Чини КДБ, об'їжджаючи і обходячи місце подій, вказували міліціонерам, кого слід схопити і забрати. Ця розправа мала своєю метою показати кримським татарам, єдиним прагненням яких було повернення на батьківщину предків, їх справжнє місце.

 

У цей день були заарештовані близько п'ятнадцяти осіб, увечері того ж дня біля будівлі Міністерства охорони громадського порядку – ще двадцять одна людина. 2 вересня 1967 року кримські татари звернулись із протестом до ЦК КП Узбекистану.

 

Загалом тими днями були заарештовані сто тридцять осіб, більшість із яких були звільнені тільки через п'ятнадцять діб. За тюремними ґратами залишалися ще десятеро людей; двох випустили під розписку.

 

 

Арсен Альчиков

Незважаючи на те, що всього через кілька днів, 5 вересня 1967 року був ухвалений Указ вищого органу влади – «Про громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму», який сама влада вважала реабілітаційним, 13-го грудня 1967 року над дванадцятьма представниками кримських татар, які боролися за національну рівноправність, відбувся суд. На лаві підсудних опинилися: Арсен Альчиков, його дружина Тамара Контуганська; Джелял Челебієв; Зейтулла Ібрагімов, Усеїн Асанов, Ельміра Абдулхакова, Наріман Кадиров; Паріх Асанов, Сейтхаліл Сейтаблаєв, Енвер Мустафаєв; Сайде Сулейманова і Решат Джемілєв.

 

Зейтулла Ібрагімов

У своїй обвинувальній промові прокурор Одинцов сказав: «Товариші! Ми будуємо комунізм – це важка справа. Після громадянської війни наша країна пережила великі труднощі. Особливо багато жертв принесла Велика Вітчизняна війна. Ні для кого не секрет, що в розпал війни в 1942-му році в районі Північного Кавказу і Криму малими народами було вчинене масове зрадництво, внаслідок чого в 1944-му році вони законно були виселені з цих районів. Верховне командування зробило це правильно. Потім уряд вважав за потрібне відновити їхні громадянські права і відновив. А татари, які раніше проживали в Криму, прийшли вимагати якусь

Паріх Асанов

автономію!».

 

Остання фраза прокурора означала те, що серед основних вимог національного руху була вимога про відновлення скасованої 1945 року Кримської АРСР, яку кримські татари резонно вважали своєю національною автономією.

 

Хоча цей судовий процес відбувся через кілька місяців після ухвалення нібито реабілітаційного указу вищого органу влади, в якому знімалися огульні звинувачення в зраді Батьківщини з кримськотатарського народу, риторика прокурора залишалася незмінною…

 

Підсудних ув'язнили на різні строки, Решата Джемілєва – до одного року «виправних робіт».

 

Подальші події, що відбулись у його житті, були не менш драматичними…

 

(ЗАКІНЧЕННЯ БУДЕ)

 

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *