Час невпинно диктує моду…

Різні часи - різні…

ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ –…

Закон, котрий дозво…

ЗЕМЕЛЬНА АФЕРА

Вночі, як злодії. В…

Війни, пошесть та бунти.…

Інтерв'ю з Іриною …

Українська земля — не…

Українська земля —…

До 90-ї річниці знищення…

Є події, про які кр…

«
»

Син українських емігрантів переїхав з Парагваю до України, аби стати священником

Народжений у Парагваї в сім’ї українських емігрантів Ігор Веретка-Казмірчук повернувся на землю предків, щоб стати священиком. Нещодавно він отримав парафію у Верхівці Луцького району Волинської області.

Про це йдеться у статті на сайті Волинської єпархії УПЦ КП, передає VIDIA.

«Попри те, що жив на іншому континенті, завжди відчував себе українцем», – каже Ігор Веретка-Казмірчук. До України він переїхав кілька років тому. У Луцьку знайшов своє покликання і сім’ю: здобув духовний сан у Волинській православній богословській академії, став священиком у Свято-Троїцькому соборі, із дружиною Іриною виховує трирічного сина Лук’яна.

Тепер щонеділі 24-річний священик відправляє службу у невеличкій новозбудованій капличці та мріє відкрити в селі недільну й початкову школи.

«Коли Ігорю було 11 років, мама захворіла на рак. Тоді хлопчик пообіцяв перед іконою: якщо ненька одужає, він присвятить своє життя Богу. Страшний діагноз підтвердили у двох клініках, а за якийсь час спростували за кордоном. Ігор сприйняв це як знак», — йдеться у статті.

«А де ліпше досліджувати православну церкву, як не в Україні? – каже отець. – Я хотів пізнати країну предків – її мову, культуру, релігію – не з книжок і чужих уст, а побачивши все на власні очі. У діаспорі хоч і збереглося чимало, але й втратилося не менше».

Під час Другої світової війни Ігореві прадіди й прабабці рушили за океан. «Один із моїх дідусів навіть народився на кораблі, бо ж дорога далека: по три, а то й чотири місяці доводилось добиратись». Осіли в парагвайському Фрамі – міграційному місті, на центральній площі якого майорять стяги 13 держав.

«Родичі по маминій лінії були з Почаєва, по татовій – із Івано-Франківська. Це дуже-дуже Україна», – каже молодий священик.

І наступні покоління його сім’ї одружувалися лише з представниками своєї національності. Тому Ігор не без гордості зве себе «чистокровним українцем».

«У нас добре збереглася культура й звичаї: ходять до церкви, танцюють народні танці, варять борщ із буряком, вареники, капусняк, випікають домашній хліб, смажать шкварки. Наш дід тримає ферму на 20 гектарах, має корів, у яких українські клички».

Утім, Ігор відчував, що це не вся Україна. Справжню її мав побачити на власні очі.

На Волині Ігор вивчив мову, бо в Парагваї знав найелементарніше. Через півроку став думати українською. Його лексичний запас поповнився новими словами: наприклад, «п’янка».

«У Парагваї все через церкву робиться. На кожне свято люди обов’язково йдуть до храму, а вже опісля нього – застілля. В Україні – більше алкоголю, більше сигарет», – розповідає отець.

Ще Ігор гадав, що всі українці вміють танцювати гопак. На своєму весіллі він здивувався, коли виявився єдиним, кому це до снаги. Гості теж були вражені.

«На нашому невеличкому святі люди були в шоці, коли я з дружиною виконав гопака. Адже думав, що тут усі це роблять, як у нас. Зате в Україні молодь знає багато народних пісень — їхні ровесники з діаспори цим уже не похваляться», – згадує молодий священик.

Нагадаємо, Київський патріархат очікує визнання Вселенським патріархатом.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *