«Жива парафія – це не обов’язково велика парафія», – владика Богдан (Данило)

  • Автор допису:

Від 28 листопада до 1 грудня у Княжичах неподалік Києва відбувалася всецерковна зустріч координаторів Стратегії УГКЦ’2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У її роботі брав участь владика Богдан (Данило), Правлячий архиєрей Пармської єпархії, член Робочої групи для впровадження стратегії розвитку УГКЦ.

Користуючись нагодою, ми поспілкувалися з владикою Богданом про стан реалізації стратегії та про прикмети живої парафії.

– Чому темою для впровадження стратегії розвитку Церкви обрали оживлення парафії, а, скажімо, не єпархії чи курії?

– Для пересічного мирянина першим місцем зустрічі із Богом є його «домашня Церква», де його принесли до Хрещення, де місце, яке він щонеділі та свята відвідує для спілкування із Богом. А також для того, аби творити громади. Тому наша Церква вирішила не йти із центрального свого рівня – із патріарших структур, а шукати фундаменту цієї зустрічі із Богом в парафіях, там де християни вперше зустрічаються із Церквою та Христом.

На ваш погляд, що таке парафія?

– Парафія – це місце зустрічі із живим Христом. Та водночас через цю зустріч парафія починає бути спільнотою. Виходячи з листа Глави Церкви «Парафія – місце зустрічі із живим Христом» ми маємо всі елементи, починаючи від Слова Божого та катехизації цього знання про Бога, який воплочується і стає одним із нас. Пізніше це переноситься на молитовний аспект Літургії, де вже включається не лишень спілкування одного індивіда із Богом, а розпочинається зв’язок із громадою. Дияконія – служіння ближньому, поширює це знання Христа. А тоді є вимір єдності Церкви і екуменічний вимір. А також остаточно місійний вимір. Те місце, де кожен, хто бажає зустріти Христа і нас, місце де можна полюбити Христа.

– За якими ознаками парафію можна вважати живою?

– Жива парафія – це не обов’язково велика парафія. У нас в Північній Америці на сьогоднішній день парафії не є великими (50-100 осіб). Жива парафія – це та, в якій з біблійного боку, коли хтось входить в неї, то відчуває, що він – не гість, а її частина. Це місце, куди хтось просто прийде, як прихожанин до храму, проте відчуває, що тут його витають на цій зустрічі і молитві.

– На скільки вдалося втілити в життя стратегію?

– Перший крок, який зробила Церква, зокрема владики Синоду, допомогти священнослужителям усвідомити важливість цієї концепції – парафія є місцем зустрічі із живим Христом. А після цього маленькими кроками уводити інших. Тому серед документів, є «Instrumentum Laboris», який має стати підручником для священика, аби він сам пережив і усвідомив важливість цих подій. А після цього є такі документи, які включають парафіяльні ради, фінансові ради. Кожна складова парафії вимагає не лише священика, а й допомоги громади. Священик – простягає руку і запрошує інших до співпраці і життя цими складовими.

– Які механізми аби парафіяльна рада була помічною на парафії?

– Членами парафіяльних рад повинні бути, насамперед, чесні, конструктивні парафіяни, які є частиною громади і бажають їй добра та розвитку. У раду входять також ті, які вміють допомогти священикам у всіх ділянках життя парафії своїми особливими знаннями. Наприклад, хтось розуміється на архітектурі, то він може допомогти душпастирю в цій ділянці. Часто миряни мають професійні знання в галузі управління. Таких людей варто шукати. Дуже часто в наших єпархіях та парафіях на Заході громади самі пропонують таких людей, які би були надійними у співпраці із священиками.

– Які парафіяльні ради повинні бути в парафії?

– Насамперед, пасторальна і фінансова ради. Фінансова – полагодження фінансових питань, творення бюджету, а пасторальна – ведення всіх шістьох складових елементів живої парафії. Між ними повинна бути співпраця. Бо можна запланувати щось на пасторальному рівні, але якщо не буде належного фінансування, то це може й не вдатися.

– Що може зробити пересічний парафіянин для оживлення своєї парафії?

– Насамперед, він повинен прийти до цієї парафії і помолитися перед іконою Христа чи Богородиці. А коли інший парафіянин, побачить, як той молиться перед іконою, то скаже: «Брате, сестро, чи могли би ви допомогти нам у молитовному житті: на Вечірній чи Літургії?» Гадаю, через такі кроки знайдеться багато людей, які би прагнули допомогти в зростанні парафії, а через це й допомогти тим, які є поза нею через дияконію.

– На якому рівні реалізації стратегії перебуває зараз наша Церква?

– Залежно від елементу цієї стратегії. Можу сказати відносно молитви та Літургії, адже вона є фундаментом. Бо чи в Києві ми, чи у Львові, в Прудентополісі, в Нью-Йорку чи Вінніпезі, в кожному місці служиться Літургія. Проте, інші елементи є менш розвинені. Тому Синод і Робоча група старалася на них більше акцентувати увагу цього Року дияконії. В Україні триває війна. Багато пожертв, служіння демонструє український народ як на Майдані, так і на Сході України. Поза межами України багато парафій стали дуже активними, вони відчули потребу допомогти своєму братові.

Наш Синод визначив тему «Літургії та молитви» головною для проведення Синоду Єпископів УГКЦ у 2017 році, аби поглянути на наше молитовне життя, його форми та те, що ми можемо, як Церква зробити більше, аби допомогти, щоби парафіяльне життя було місцем зустрічі із живим Христом.

 

Розмовляв о. Ігор Яців

Джерело