Світлодарська дуга: тактична ситуація, досягнення та перспективи

Примітка редакції InformNapalm:
Публікуємо цікавий аналіз ситуації на Світлодарській дузі ветерана АТО, волонтера Юрія Руденка, опублікований у розділі «Думка» на сайті Inforesist. В описі подій ми знайшли тільки одну невеличку неточність, на яку вкажемо в тексті. Та основну частину наведених даних та подій InformNapalm оцінює як найбільш вірогідну. 

Світлодарська дуга називається дугою не безпідставно. Після виходу наших військ із Дебальцевого (у лютому 2015), умовна «лінія розмежування» на цій ділянці фронту справді має форму дуги, яка оперізує смт Луганське і спирається із заходу на Вуглегірське водосховище.

Складний, з перепадами висот, рельєф місцевості на досить великій відстані від населених пунктів в поєднанні з небажанням ворога окопуватися в голому степу дав певний оперативний простір нашим силам, і тактика «повзучого наступу» на цій ділянці давала позитивні «дивіденди» ще з лютого 2016 року. Це дало змогу, поступово займаючи «сіру зону», обладнуючи повноцінні бліндажі та лінії шанців, трохи відсунути лінію бойового зіткнення від Миронівської ТЕС і (передусім) від Вуглегірської ТЕС, яка є стратегічно важливим об’єктом.

Зважаючи на факт, що де-юре Дебальцеве та околиці, за результатами Мінських переговорів, офіційно визнані як підконтрольні офіційній Україні території, всі ці дії нашої армії не суперечать умовам названих домовленостей.

Водночас, зважаючи на те, що цей район перебуває на стику територій, контрольованих терористичними організаціями “ЛНР” та “ДНР”, оборона ворога на цій ділянці явно ослаблена через проблеми у взаєминах між т. зв. “силовими структурами” обох терористичних організацій. Не дивно, що командування наших військ прагнуло цим скористатися для покращення позицій в тактичному та стратегічному плані.

Просування в бік Дебальцевого на кілька кілометрів дало б можливість взяти під вогневий контроль трасу М04 (Знам’янка – Сорокине [колишній Краснодон]) на ділянці Вуглегірськ — Дебальцеве, що спричинило б проблеми із забезпеченням Горлівки, а також, ймовірно, дало б можливість покращити українські позиції в плані контрбатарейної боротьби, «закривши» північний схід Горлівки для ворожої артилерії, що своєю чергою, ймовірно, вплинуло б на ситуацію в Зайцевому, Гольмівському, Курдюмівці.

Водночас ворог, розуміючи стратегічну важливість району (панівні висоти), також прагне покращити свої позиції. І фактично все літо сторони провели у взаємних нічних артдуелях та боєзіткненнях дрібних груп.

Але Авдіївська промзона відволікла на себе сили і засоби, а також увагу громадськості від цієї ділянки фронту.

Влітку 2016, а точніше 29 червня, тут відбулося перше серйозне боєзіткнення із застосуванням бронетехніки. Зведений підрозділ бійців 54 бригади та 25 батальйону “Київська Русь”, а також розвідгрупи “Правого сектору” у відповідь на мінометні обстріли завдали удару по висотах, які зайняв ворог. Захопили опорний пункт і вбили його командира Калімулліна Айрата Натіковича, громадянина Російської Федерації із Татарстану. 

Примітка редакції:
За даними InformNapalm, інформація про загибель громадянина РФ, лейтенанта  Айрата Калімулліна неправдива й була помилково розтиражована у ЗМІ. У червні 2016 р. волонтери InformNapalm зустрілися з одним із бійців, учасником бою 29 червня на Світлодарській дузі. Він показав нам паспорт, загублений Айратом під час втечі з позицій, а також відпускну записку з номером мобільного телефону на звороті, знайдену в документах снайпера, громадянина РФ Олександра Галкіна, який був підлеглим лейтенанта А. Калімулліна. Ми зробили контрольний дзвінок, який допоміг встановити додаткові обставини і довести, що Айрат живий.

Докладніше читайте у матеріалі: «Громадяни Росії: ліквідація снайпера та дзвінок збіглому командиру роти (відео)»

Але артилерія ворога почала обстрілювати щойно зайняті позиції. Через низьку якість оборонних споруд, знищивши важке озброєння ворога, довелося відступити. Втрати в тому бою: з українського боку 2 вбитих, 10 поранених. Втрати ворога: оціночно 20 убитих (у т. ч. 6 полонених, які загинули від вогню “своєї” артилерії)…

До грудня 2016 року ситуація «на дузі» не мінялася, і 18 грудня бій повторився в тих самих умовах, але в інших масштабах…

18 грудня був локальний наступ силами до роти, щоб нейтралізувати позиції ворога у лісі, на схід від висоти 231.6 (взимку 2015 р. ВОП [взводний опорний пункт] «Паша»), з яких велись постійні обстріли, що загрожувало, зокрема, й Вуглегірській ТЕС, що могло призвести до порушення електро- та водопостачання м. Бахмут та сіл навколо. Для успішної зачистки самого лісу потрібно було нейтралізувати опорний пункт на висоті 216.8 (терористи назвали його «Кікімора»).

Приблизно о 6 ранку почалась операція. Очевидно, враховуючи літній досвід, бойовики краще укріпили позиції й чинили серйозний опір. Вони викликали артилерійську підтримку і протягом дня локальний конфлікт переріс в досить серйозну операцію, з використанням резервів та бронетехніки. Крім артилерійської дуелі, був ближній бій на дистанціях від 10 до 200 метрів і кілька контратак.

Українські війська зазнали великих втрат: 8 убитих, приблизно 30 поранених, контужених та травмованих (на час написання статті). Втрати ворога (дані з різних джерел):приблизно 20 убитих. До кінця дня бою сам опорний пункт «висота 216.8» залишився за ЗСУ, організували підвезення БК і зміну особового складу на позиції. Важливу роль в евакуації поранених відіграли екіпажі волонтерської організації парамедиків ASAP.

Станом на вечір 18 грудня у соцмережах і на сайтах новин було інспіровано паніку. Проукраїнський сегмент мережі обговорював переважно втрати ЗСУ. Проросійські ЗМІ подавали локальну операцію ЗСУ як серйозний наступ на Дебальцеве й говорили про порушення Мінських домовленостей Україною, забуваючи, що весь район Дебальцевого за умовами другого Мінського миру мають передати під контроль ЗСУ.

19 грудня бої продовжилися, але вже менш інтенсивні. В хід пішла переважно артилерія. Але в середині дня для можливої нейтралізації сил ворога, які підтягувалися, в бойову готовність номер 1 було приведено підрозділи 17 окремої танкової бригади. Та до використання танків не дійшло. Натиск ворога вдалося стримати наявними силами.

Станом на 20-21 грудня складно говорити про фінал битви, але інтенсивність боїв зменшилася. Ситуація має передумови до розвитку. Суть в тім, що зайняті позиції дають змогу спостерігати за переміщеннями по трасі Знам’янка-Сорокине (на ділянці Вуглегірськ — Дебальцеве), а також суттєво спрощують завдання подавлення артилерії ворога (в районі Гольмівський — Байрак – Гурти), що може призвести до зміщення лінії зіткнення в цих районах.

Мабуть, розуміючи ситуацію, що склалася, ворог пробує відбити висоту 206.8, водночас ЗСУ, мабуть, будуть змушені (для покращення конфігурації лінії бойового зіткнення) зайняти сусідню висоту 226.7 — що фактично повторює дії російських військ зразка 2015 року, коли ті зайняли с. Логвинове.

Знову ж таки, треба врахувати, що зараз Логвинове не має того значення, як це було в лютому 2015, коли битва йшла в основному за контроль над трасою Харків — Ростов. На дорозі до панівної висоти в районі (висота 309 — колишній ВОП «Валера») наші сили однозначно відчують потребу контролю висот біля Логвинового, що в результаті призведе до руху всієї «лінії фронту».

На цей час лінія «фронту» має 2 взаємних гострих з обох боків виступи і, мабуть, ні Українська Армія, ні наш ворог не задоволені ситуацією, що склалася. З огляду на те, що зараз місія ОБСЄ готується до різдвяних канікул, а також поки не вступив в права «господар Білого дому», в очікуванні 22 грудня чергового “гумконвою” із РФ можна припустити, що загострення на Дебальцівському напрямку тільки починається.

Автор матеріала: Юрій Руденко, ветеран АТО, волонтер

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *