Мабуть, немає сенсу говорити про важливість інформаційної складової у війні, яку сьогодні Україна веде на Сході. Ми всі пам’ятаємо «інформаційний голод» перших днів анексії Росією українського Криму, чи не так?

Що таке відсутність інформації для населення в умовах будь-якого соціального потрясіння – чи то аварії на АЄС, чи вторгнення північного «сусіда» – ми пам’ятаємо. Сучасна війна – якою б «гібридною» вона не була, складається з багатьох чинників. Інформаційна війна сьогодні і повсякчас супроводжує кожну конкретну війну.

Так, в нас є низка невійськових видавництв, які на свій власний розсуд і ризик публікують книги про АТО на кшталт того ж «Аеропорту» Сергія Лойка, «Хронік гібридної війни» Сержа Марко чи «Вторгнення в Україну» Дмитра Тимчука… І люди їм вдячні. Є недержавна провоєнна періодика, як-от нова фронтова газета «Військовий кур’єр України», є декілька практично волонтерських інформаційних інтернет-проектів типу «Миротворця» чи «Інформаційно-аналітичного центру нацбезпеки України», «Інформнапалму»  чи «Техносотні». На державному рівні є, звичайно, щоденний телевиступ речника МОУ від Українського кризового медіацентру… Плюс те, що робить кожне силове відомство, починаючи з ЗСУ… То все – плюси… Але то і все. При цьому немає ані координації, ані виробленої державницької політики щодо протидії інформаційній агресії противника, хоч створи ще десять «мінстеців»… Але я зараз не про це.

Отже, наскільки важливими є будь-які тематичні інформаційні вкиди під час війни з точки зору наслідків для людей? Не принципово – правда це чи відверта брехня, чиясь необ’єктивна приватна думка чи проста людська помилка… Наслідки будуть у будь-якому випадку – і тим більші, чим «вагоміше» чи «відоміше» джерело інформації.

Як приклад – два «тексти» вже знаменитого «військового експерта» (викладено мовою оригіналу):

Сегодня ударную группировку наших войск на одном из самых опасных направлений повел на прорыв лично начальник Генерального штаба генерал-лейтенант Виктор Муженко. Сам пошел в танке, со своими позывными, которые хорошо знают части его родного корпуса, и лично руководил боем.
Об этом мне рассказал мой товарищ – офицер-танкист, который шел в этот бой вместе с генералом. Бойцы выражают свое восхищение: у Муженко в корпусе было свое прозвище – «Витя-война», и они рады, что не ошиблись.

Юрій Бутусов, 29 липня 2014:

Муженко при Януковиче стал хитрым кабинетным генералом-политиканом, который старался угадать желания политиков, и докладывать в удобном для них ключе – мол, все есть, так точно, все задачи выполним, все хорошо. Выдавал желаемое за действительно, и упрощал ситуацию, не замечал проблем, легко перекидывал ответственность на своих подчиненных, которых обвинял во всех бедах, а себя выгораживал.

Юрій Бутусов 18 січня 2017:

 

Другий текст, більш «свіжий», багато хто вже бачив у соцмережах. Це стаття того ж автора – Юрія Бутусова, яка присвячена не тільки чинному начальнику Герштабу ЗСУ, скільки його колишньому заступнику Воробйову, який сьогодні займає високий пост начальника Академії. Цього разу відомий блогер намагається протиставити двох заслужених генералів, при цьому вже маніпулюючи фактами і відверто «плаваючи» у датах і цифах. Там відомий блогер розписав діяльність нинішнього керівника Національного університету оборони України генерал-полковника Геннадія Воробйова, не врахувавши ряд дуже важливих фактів.

Далі також мовою оригіналу:

Подал в отставку командующий Сухопутными войсками, генерал-полковник Геннадий Воробьев. Это был единственный случай за время революции, когда высокопоставленный генерал такого ранга отказался выполнять дальнейшие приказы президента Януковича. Большинство генералитета Януковича поддерживало, некоторые – активно. Но Геннадий Петрович положил заявление на стол 16 января, когда были проголосованы «драконовские законы», и Янукович задал прямой вопрос – выйдет ли армия защищать власть на улицы против народа в случае введения военного положения? Воробьев отказался. Хотя еще никто не погиб, режим был крепок и монолитен, и предположить, что через месяц уже все закончится никто не пытался. 17-го Янукович издал указ об увольнении.

Юрій Бутусов, «16 января 2014-го, три года назад, произошло знаковое событие во время революции Достоинства»

Насправді, 16 січня 2014 року стало останнім днем служби генерал-полковника Геннадія Воробйова на посаді командувача Сухопутних військ ЗС України, адже його наступного дня наказом міністра оборони України Павла Лебедева № 11 призначено першим заступником начальника Генерального штабу ЗС України. До речі, саме на цій посаді генерал виконував завдання протягом 2014 року в районах проведення АТО.

Згодом, після прийняття народними депутатами закону України «Про очищення влади», на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон), пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від
16 жовтня 2014 року № 563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади», пан Воробйов був відкликаний  з бойових позицій та виведений в розпорядження міністра оборони України. І лише після втручання в ситуацію Верховного Головнокомандувача (за неодноразовими клопотаннями міністра оборони України та начальника Генерального штабу) генерал Воробйов разом із ще кількома бойовими генералами ЗСУ був поновлений на посаді.

30 серпня 2016 року Указом Президента України генерал-полковника Геннадія Воробйова призначено начальником Національного університету оборони України. Дане рішення Верховного Головнокомандувача було покликане посилити роль провідного військового вишу, який готує фахівців оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівня, оскільки досвіду та авторитету у новопризначеного керівника більш ніж достатньо…

І замість висновку…

Останнім часом спостерігається тенденція оприлюднення негативних оцінок діяльності керівного складу ЗСУ, яка після новорічних та різдвяних свят набула цілеспрямованого та системного характеру. Яка остаточна мета цих «вкидів»? Хай читач оцінює сам.

Є поняття відповідальності за все, що робить людина на цій землі. Особливо – коли це стосується оприлюднення інформації. Інформації, яка так чи інакше пов’язана з безпекою держави. І особливо – коли ця людина вважається «спеціалістом» і має певну аудиторію. Це відповідальність і перед державою, і перед народом.

Так, нам і насправді не вистачає визначеної державної позиції щодо інформації та дезінформації, щодо форм і методів інформаційної протидії агресору. Щодо координації зусиль суспільства… Це правда, на жаль. Але правда ще й у тому, що будь-яка маніпуляція фактами породжує критичну масу, за якою зникає істина. Пригадаймо споконвічне «Amicus Plato, sed magis arnica Veritas» (Платон мені друг, але істина дорожче), за що ми, власне, і боремося!

І ще – крім загальної відповідальності є ж іще й особиста відповідальність кожного з нас. Перед власною совістю. І не лише тоді, коли йде війна…

Максим Дробязко, «ВКУ»

21.02.2017

 

Джерело: «Військовий кур’єр України»

Джерело