Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

«
»

Інформаційна війна Кремля від початку окупації Криму. Рекомендації для протидії

Брюссель – Як Росія дезінформаційною кампанією просуває за кордоном свої ідеї та бореться із тими, хто намагається їм протистояти? Зрозуміти цей феномен, який на Заході ідентифікували, як одну з доволі нищівних сторін російської гібридної агресії, спробували аналітики з базованого у Великобританії Центру зовнішньої політики (FPC). Серед висновків дослідників: потрібна підтримка і збільшення фінансування незалежних ЗМІ, зокрема, російськомовних, та об’єднань журналістів-розслідувачів; організація потужних аналітичних структур із відстеження, розвінчування брехні; онлайн-моніторинг загроз західним організаціям, що борються із дезінформацією й пропагандою, та посилення вимог до реєстру лобістських організацій в країнах Євросоюзу.

Аналітики з досвідом вивчення усіх тонкощів російської пропагандистської кампанії поставили собі завдання: дослідити, як кремлівські ЗМІ, соціальні мережі, псевдо-неурядові й лобістські організації використовуються для просування кремлівської політичної риторики, критики західних цінностей, поширення плутанини щодо того, що відбувається в світі й, загалом, створення паралельної реальності.

Ще задовго до обрання Дональда Трампа президентом та появи концепцій «деза» й «альтернативні факти», в березні 2014-го група журналістів у Криму стала свідками появи сотень «зелених чоловічків» – добре озброєних військових без розпізнавальних знаків.

«Те, що тоді відбувалося в Криму, було настільки безпрецедентним, що журналісти не знали, як це назвати, – зокрема, ділиться засвоєними уроками російської пропаганди аналітик із центру CODA Story і колишній оглядач BBC Наталія Антелава. – Пізніше російські канали назвали це «возз’єднанням», а решта світу – анексією, окупацією, але на той момент ніхто не міг бути цілком упевнений у тому, яку гру Путін затіяв у Криму. Тим часом, російські ЗМІ, вже тоді, здавалося, перебували під суворим командуванням».

Окупація українського Криму. Російські військові у селі Перевальне, 5 березня 2014 року

Світ «після фактів» та «після істини»

Наталія Антелава

Кілька хвилин пізніше Наталія Антелава стала свідком того, як виходячи в прямий ефір, російський тележурналіст раптом втратив зв’язок зі студією. В телефонній розмові з московським редактором йому пояснили: відключення сталося через те, що репортер назвав російськими солдат «російськими солдатами», тим часом, як слід було казати «добровольчі батальйони». І хоча самому журналістові було соромно, але з тих пір, «згідно із вказівками редактора і Володимира Путіна, він став називати російські війська в Криму «самоорганізованими добровольчими батальйонами».

«Притримуватися брехні, як він пояснив, його змусили кредит у банку і троє дітей», – розповідає аналітик, додаючи, що згодом, мимоволі й незалежні західні ЗМІ теж були вкинуті до альтернативної реальності, побудованої Кремлем.

«Сьогодні ми живемо в світі, де ця альтернативна реальність поширилася далеко за межі колишнього Радянського Союзу… Журналісти, що знаходять свій шлях в цьому світі «після фактів» та «після істини», повинні вчитися на помилках західних ЗМІ, допущених в Україні», – вважає Наталя Антелава, на думку якої війна в Україні для західної об’єктивної журналістики стала справжнім викликом.

Наталія Антелава

На її думку, те, що діється на сході та півдні України, – було першою кризою дійсно насиченою брехнею і дезінформацією, що лунала з усіх боків. Аналітик погоджується: звичайно, пропаганда й підроблені новини завжди були частиною будь-якого конфлікту, але в епоху інформаційного насичення, де кожна думка має свою платформу, дезінформація досягла абсолютно нового рівня, тому «Україна й стала лакмусовим папірцем для міжнародних засобів масової інформації», – пише Антелава.

Як західна преса стала в пригоді російській «дезі»?

Марта Дижок

Скажімо, описуючи російських військових, більшість західних журналістів не вживали, як це робили прокремлівські ЗМІ, терміну «добровольчі загони самооборони». Водночас, дуже мало хто з них казав, що це саме російські солдати. Це свідчення того, що преса Заходу так і не спромоглася отримати чітку картину цих подій. «Інакше кажучи, не бажаючи того, міжнародні ЗМІ підтримали брехню», – пише інший аналітик Марта Дижок.

«Вибір ілюстрацій, термінології, інформації, представленої в багатьох міжнародних ЗМІ є однією з причин того, що те, що сталося в Криму, як це відбулося, чому, які принесло результати – все це досі є предметом обговорення», – зазначає Дижок. Адже для необізнаного аудиторії не було очевидно, чи справді Росія захищала там етнічних росіян від «беззаконня фашистів, націоналістичного уряду в Києві», а чи це було просто вторгненням Росії до сусідньої країни.

Дослідники доходять висновку, що війна в Україні, поза всіма сумнівами, надто мало висвітлена у пресі. Власне, події покривалися широко, але із типовими для ЗМІ переключеннями уваги на події в інших місцях.

Тож, перший урок, який дала Україна, полягає в тому, що в епоху, коли інформація стала зброєю, журналістські питання «хто» і «чому» мають бути пріоритетними, поруч із питаннями «коли» і «що». Відповіді на питання «хто» і «чому» дасть можливість прорватися крізь шум і брехню й вийти за рамки поверховості щоденних новин, аби надати поглиблену інформацію й створити перешкоду поширенню «дези».

Другий урок полягає у тому, що коли журналісти й експерти обговорюють «фейкові новини», дехто питає, чи потрібно взагалі цим новинам протистояти. Мовляв, згідно з дослідженнями, користувачів таких новин є дуже небагато, до того ж вони зазвичай консультують й інші об’єктивніші джерела інформації. Одним з рішень цієї проблеми є перевірка фактів самими сайтами.

Скажімо, «Facebook нещодавно інтегрував перевірку фактів у процесі їхньої публікації. Тим часом, Google заборонив появу реклами сайтів, які «спотворюють інформацію».

Водночас, інша група зосередилася на поліпшенні якості журналістики: скажімо, Бен Сміт, головний редактор BuzzFeed виступає за надання більшої підтримки об’єктивній та ретельнішій журналістиці, що є способом противаги фейковим новинам, які проникають до користувачів через соціальну мережу.

«Покалічену» правду можна «вилікувати» правдивими репортажами

Однак, Україна засвідчила, що і цього всього недостатньо, пише Наталія Антелава.

Наталія Антелава

«Сила й небезпека фейкових новин – і тих, що фінансуються державою, скажімо, Росією, або тих, що мають комерційне підґрунтя, як це часто буває з сайтами в Сполучених Штатах, – це те, що вони спотворюють дійсність, породжують сумніви й підривають справедливі аргументи. Якщо в радянські часи метою Кремля було, аби люди перебували на його стороні, то в наш час його мета полягає в тому, щоб змусити їх думати, що «всі інші погані».

Врешті-решт, деза має один і той самий ефект: вони затуманюють наративи, що базовані на фактах, створюють альтернативні реальності, калічать правду і дозволяють політикам називати що-небудь або кого-небудь «фейками».

Наводячи один із найяскравіших прикладів розвінчування дезінформації щодо, буцімто, неіснуючої російської армії на території України – відеорепортаж Саймона Островського, в аналітичній статті британського Центру зовнішньої політики зазначено: «Ось він, єдиний спосіб, як засоби масової інформації можуть протистояти загрозі підроблених новин. Тільки за допомоги таких особливих характерів, ЗМІ можуть пробити туман узагальнень, які є киснем для дезінформації. Якщо фейкові новини процвітають завдяки персонажам, які не існують, на кшталт сирійських біженців, які ґвалтують дівчину в Франкфурті, то репортажі, які їм суперечать, теж повинні бути базовані на конкретних, переконливих персонажах, які ці міфи розвінчують.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

З огляду на аналіз ситуації в сфері дезінформаційних кампаній пострадянського простору, зокрема, з боку Росії, дослідники розробили низку рекомендацій.

Донорам та неурядовим організаціям. Слід заснувати нові незалежні інформаційні агенції російською та іншими місцевими мовами Росії, щоб вони містили місцеві новини, а також подбати про поширення цих новин; забезпечити збільшення фінансування для незалежних консорціумів журналістів-розслідувачів; надавати підтримку поглибленому незалежному моніторингу роботи ЗМІ в країнах колишнього Радянського Союзу, щоб оцінити масштаби аудиторії як вітчизняних, так і російських ЗМІ; сприяння позапартійній підтримці парламентської взаємодії з питань, що стосуються колишнього Радянського Союзу, включаючи відвідування країн.

Для міжнародних мовників. Розширити діапазон мовлення, залучаючи коментарі до західних і міжнародних мереж; співпрацювати з незалежними партнерами на пострадянському просторі для розробки свого контенту.

Для західних урядів і регулюючих органів. Відстежувати поширення недостовірної інформації й такої, що не відповідає дійсності, що походить із російських джерел, працюючи із громадянським суспільством, щоб в разі потреби, її спростовувати; активно відстежувати онлайн-загрози щодо критиків режимів країн колишнього Радянського Союзу, що базовані на Заході; посилити вимоги до реєстрів лобістських організацій.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *