Є в історії Другої світової події, які з тих чи інших причин лишаються недооціненими. Ми знаємо про історичне значення битви під Москвою, Сталінградської битви, битви на Курській дузі і таке інше.

А що ми знаємо про оборону Києва та її значення? Котел, поразка, бездарне керівництво, сотні тисяч загиблих і полонених.

Але ж це далеко не все. Були і перемоги, забуті перемоги, які безумовно мали історичне значення.

Мова піде про події, які розгорнулись на підступах до Києва в період з 6 по 16 серпня 1941 року. Тобто у ці дні, рівно 76 років тому.

На початку серпня 1941 року 29-й армійський корпус гітлерівців підійшов до Київського укріпленого району, прорвав його і оволодів населеними пунктами Мишоловка, Жуляни, Пирогово. Ворожі війська з’явилися на південній та південно-західній околицях Києва. Бої точилися в районі Святошино і в Голосіївському лісі.

6 серпня 1941 року 5-а повітрянодесантна бригада була піднята по бойовій тривозі і відправлена до Києва в розпорядження командира 147-ї стрілецької дивізії. Бригаді було поставлено завдання контратакувати ворога і відкинути його передові частини за Голосіївський ліс. У другій половині дня 7 серпня бригада зосередилася на південній околиці Києва. В ніч з 7 на 8 серпня бригада повинна була очистити від німців Голосіївський ліс і наступати на Пирогово.

Тим часом, ворожі війська готувалися до відпочинку, щоб вранці 8 серпня почати штурм Києва. Як потім з’ясувалося, гітлерівські офіцери не припускали, що готується наступ, та ще й вночі. І от о 21:04 уся артилерія 147-ї дивізії раптово відкрила вогонь. Після десятихвилинної артилерійської підготовки пролунало громове «ура», і батальйони першого ешелону бригади несподівано для ворога пішли в наступ. Противник відкрив хаотичний вогонь у відповідь. Але було вже пізно. Десантники увірвалися в Голосіївський ліс. Охоплені панікою, німці почали відходити.

До ранку німці були відкинуті на 2-3 км на південь. Противник перейшов до оборони і тимчасово відмовився від нанесення ударів по Києву. Захоплені полонені з жахом розповідали, який гнітючий вплив справила на них раптова нічна атака.

У ніч на 9 серпня десантники врукопашну оволоділи будівлями нинішнього Національного університету біоресурсів і природокористування.

Гітлерівське командування не могло примиритися з тим, що взяття Києва відкладається, і вирішило почати наступ 11 серпня, завдаючи головного удару вздовж дороги Хотів – Київ.

На напрямку Хотів – Київ радянське командування вирішило задіяти курсантів. Там саме розташовувався взвод 45-мм протитанкових гармат і інші засоби посилення. Бій курсантів повинна була підтримувати більша частина артилерії 147-ї стрілецької дивізії і кораблі Дніпровської річкової флотилії. Решта підрозділів бригади були розташовані з таким розрахунком, щоб оборона мала деяку глибину і міцні фланги.

Вранці 11 серпня ворог почав інтенсивну артпідготовку. На дорозі Хотів – Київ з’явилися фашистські танки з десантом і бронетранспортери. Підпустивши ближче ворожі танки, курсанти відкрили вогонь, відрізаючи піхоту від танків. Одночасно артилеристи відкрили вогонь прямою наводкою. Бронетранспортери почали відповзати. Незабаром загорівся один танк, другий, третій… Сім броньованих машин противника було підбито і спалено. Атака захлинулася. Наші втрати склали три людини убитими і дев’ять пораненими.

Потім, передній край оборони почала «обробляти» ворожа авіація. Протягом 30 хвилин літаки противника буквально висіли над бойовими порядками. Знову заговорила артилерія. З лісу виповзли танки і бронетранспортери. За ними зімкнутими ланцюгами йшла піхота. Так продовжувалося до вечора.

У вечорі 11 серпня німці перейшли до оборони. А вже вранці 12 серпня радянські війська знову нанесли по ним удар. Розрахунок був простий: противник не припускає, що радянські воїни перейдуть в наступ після такого важкого оборонного бою.

Удар був настільки приголомшливим, що німці були змушені рятуватися втечею. Вони відступали, кидаючи зброю, не кажучи вже про інше військове спорядження. Були захоплені трофеї і полонені, які підтвердили, що цей наступ виявився для них абсолютно несподіваним.

12-14 серпня було звільнено Тарасівку, Новосілки, Чабани і Пирогово. При цьому були деблоковані ДОТи Київського укріпрайону, які протягом майже тижня вели бій в оточенні. До 16 серпня положення було повністю відновлено, і обстановка під Києвом стабілізувалася.

Вже 12 серпня Гітлер наказав: «Наступ на Київ призупинити. Як тільки дозволять можливості підвозу боєприпасів, місто має бути зруйноване бомбардуванням з повітря».

У районі Київського укріпленого району бойові дії прийняли позиційний характер. На штурм міста німці більше не наважилися, 13 дивізій і 4 бригади противника були скуті на підступах до Києва.

Отже, 12 серпня Гітлер припинив наступ на Київ, а 18 серпня начальник Генштабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер доповів Адольфу Гітлеру план нанесення удару на Москву силами групи армій «Центр». Однак Гітлер в різкій формі відхилив цю пропозицію.

Вже 21 серпня Гітлер підписав директиву, згідно з якою частина сил групи армій «Центр» повинна була повернути на південь з метою спільного з групою армій «Південь» оточення і розгрому Південно-Західного фронту радянських військ. Директива визначала, що «найважливішим завданням до настання зими є не захоплення Москви, а захоплення Криму, промислових і вугільних районів на річці Донець і блокування шляхів підвезення росіянами нафти з Кавказу».

23 серпня Гальдер особисто доставив цю директиву в штаб групи армій «Центр». У той же день Гудеріан вилетів у ставку Гітлера, де спробував переконати останнього в необхідності наступу на Москву. Проте Гудериану це не вдалося.

Чому Гудеріан був не переконливий? Та тому, що переконувати Гітлера йому доводилося на тлі того, що німці «отримували по пиці» під Києвом протягом усього серпня, несучи колосальні втрати. Станом на 12 вересня 1941 року на підступах до Києва були знищені 44-а, 71-а і 299-а німецькі дивізії, більше 100 літаків, а всього під Києвом було розгромлено 10 фашистських дивізій.

Визначення в директиві від 21 серпня найважливішим завданням «не захоплення Москви, а захоплення Криму, промислових і вугільних районів на річці Донець і блокування шляхів підвезення росіянами нафти з Кавказу» було нічим іншим як ідеологічним ходом. Не міг же фюрер в директиві написати, що його велика і непереможна армія «обгадилася» під Києвом і що для виправлення ситуації потрібно повернути танки Гудеріана на Київ.

Як розгорнулися б події Другої Світової, якщо б Гудеріан не повернув танки на Київ, залишається лише здогадуватися. У всякому разі, сам Гудеріан вважав, що це була фатальна помилка Гітлера. До Москви залишалося всього 400 км, і Гудеріан вимагав наступати на столицю СРСР. Психологічне значення її взяття було б величезним. Але Гітлер відкинув думку генералів і наказав спочатку взяти Київ. Наступ на Москву (операція «Тайфун») почалася тільки 30 вересня. Незабаром змінилася погода. Німцям довелося також боротися з російськими дорогами та морозом. А в жовтні Сталін дізнався, що Японія не братиме участі у вторгненні в СРСР. Тепер Сталін знав, що він може вивести 400 тис. солдатів з Сибіру і відправити їх під Москву. Ці бійці були добре екіпіровані і прибули в той момент, коли оборона Москви була практично зведена до нуля.

Але чому радянська історіографія замовчувала важливість контрудару радянських військ під Києвом в серпні 1941 року? Відповідь виявилась дуже простою. Виявляється, що 37 армією, яка зуміла організувати контрудар, відкинути фашистів від Києва і, фактично, зупинити наступ на Москву командував Андрій Андрійович Власов.

Так, саме той Власов, – радянський символ зради.

Однак, сьогодні ми не про Власова.

Сьогодні ми пригадали події цих серпневих днів, які відбувались 76 років тому на підступах до столиці України. Події, значення яких важко переоцінити. Події, які викреслювались з ідеологічних міркувань, а відтак закреслювалася й пам’ять героїв, які полегли за свободу і незалежність нашої Батьківщини.

 

Відновити цю пам’ять – наш святий обов’язок.

Григорій Новицький,

керівник Інформаційно-аналітичого центру

національної безпеки України,

за матеріалами історичних видань

Джерело