Які позиції зараз займає тема релігії в медіа? Як журналісти висвітлюють церковне життя в Україні? Про якість релігійної журналістики та виклики, які постають перед Церквою та засобами масової інформації. Про ці та інші теми йшла мова у програмі «Відкрита Церква. Діалоги». Гостем студії був директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.

Tweet

• Зараз про релігію пишуть усі. Навіть ті, які в ній не розуміються. Але якщо колись потрібно було шукати цю тему в розділі «культура», то тепер у блоках «суспільство», «політика» і «скандали».
• Скандали — це одна з улюблених тем журналістів. Журналістика — це також бізнес. Заробляти гроші на «мирних» новинах набагато важче, ніж на скандалах. Такі правила диктують не тільки медіа, але також його «споживачі».
• Нам всім потрібно зрозуміти, особливо душпастирям, що ми живемо в світі, де всі про всіх все знають. Є соціальні мережі, інтернет і більше доступу до будь-якої інформації. Колись інформація йшла в одному напрямку, а тепер є і зворотна реакція.
• Журналістам не слід боятися знайомитися ближче зі священиками різних конфесій, а Церкві − бути відкритою для медіа. Якщо журналісти керуються своїми конфесійними вподобаннями, то є ризик відійти від принципу об’єктивності.
• Церковні медіа зараз якісно зростають, з’являються медіапродукти, створені на високому рівні. Проте, загалом релігійним медіа в Україні ще бракує професійності. Наприклад: передруковувати чужі матеріали і регулярно «забувати» на них посилатися − це не відповідає стандартам журналістики.
• Релігійні медіа працюють на закриту аудиторію. Вони не є, умовно кажучи, «місіонерами». Вони працюють там, де їм добре і зручно, а в цьому є небезпека. Чому? Таким чином починають формуватися секти.
• Коли церковне керівництво нарікає, що медіа пишуть про них погано, то причину слід шукати насамперед в собі. Це означає, що вони не подбали про те, щоб у них були власні хороші медіа, які б працювали професійно. Дуже часто релігійні медіа створюються з ініціативи окремих людей чи спільнот, а не офіційних церковних структур.
• Церква не повинна боятися негативних матеріалів про себе. Деколи медіа є «лікарем», який може поставити «діагноз», знайти «хворобу», на яку потрібно відреагувати. З іншого боку, потрібно подбати, щоб від Церкви виходила якісна і професійна інформація.
• Українське релігійне середовище є чутливим. Його дуже легко «завести» і це використовують в інформаційних міжконфесійних війнах. Але дуже часто той, хто кричить про проблеми іншого, намагається, таким чином, приховати власні.
• Провокативні та неправдиві публікації проти Церкви можна використати проти тих, хто це зробив. Потрібно перевірити інформацію, зафіксувати докази (наприклад зробити «прінтскрін») і підготувати якісний викривальний матеріал.
   

 

Департамент інформації УГКЦ

Джерело