«Жизнь – прекрасная штука. Мало того, что прекрасная, она еще и очень интересная», – такими словами почала розповідь Зоя Абрамівна.

З народження дівчинка Зоя мала вроджений недорозвиток верхніх та нижніх кінцівок. Додатково маючи двосторонній вивих тазостегновий суглобів і цукровий діабет. Її дитинство та юнацтво пройшло в інтернатах. Мама від неї відмовилась, почувши про страшний діагноз донечки.

Зою це не зламало. В ній перемагала сильна жага до життя та саморозвитку. Закінчивши два ВУЗи та здобувши фах вчителя, пані Зоя понад усе хотіла допомагати діткам. Паралельно очолювала спілку інвалідів Харкова, та досить активно вела волонтерську діяльність, допомагала вирішувати нагальні питання людям з інвалідністю.

Сім’ї, вона так і не створила. Не хотіла, щоб народились дітки – інваліди, схожі на неї. Та усю любов, доброту, і мудрість дарувала своїм учням.

Пані Зоя ніколи не нарікала на життя. Вона дякувала Богові, за те, що вона живе, має можливість розвиватись як особистість, та займатись улюбленими справами. Вона займалася танцями, читала дуже багато книг, розгадувала та складала кросворди, займалася альпінізмом та туризмом, а йогою ще й досі займається та дасть фору усім молодим.

Зараз їй 73, до вродженого «букету захворювань», додалася ще й онкологія… Другий рік поспіль ми допомагаємо їй, в рамках проекту «Домашня опіка», за що вона безмежно вдячна. Та щораз, при візитації, вона називає наших соціальних працівниць «Феями добра».

Нині, стан її здоров’я дуже погіршився. Зібравши усю волю в кулак, вогна намагається займатись звичними для неї справами. Ззовні, не показує, що їй погано, лише усміхається та до усіх звертається, закликаючи: «Нужно отбросить всякое плохое, и всегда, во всем быть оптимистом!»

Ось так, друзі, живучи тут і тепер, творімо добрі справи та допомагаймо нужденним!

Допомагати легко, варто лише спробувати 
 Допомогти можна тут

Творіть добро, воно сторицею повернеться!

Джерело