Щорічний відпочинок на березі моря з сім’єю, в наметах дикуном: що зловив, те і приготував, ігри з м’ячем і, неодмінно, ранкова кава, яку варив батько в турці на багатті. Цей безтурботний і щасливий час із дитинства згадує син Володимира Балуха Павло. Тепер він самостійний дорослий чоловік, опанував досить кримську професію технолога-винороба, живе на півострові, створив свою сім’ю, але з батьком більше не спілкується.

Володимир Балух – український активіст із Криму, не зрадив своїх поглядів після анексії півострова Росією, тепер відбуває термін у російській колонії за звинуваченням, із яким не згоден, та й близькі не вірять у справедливість вироку.

Підконтрольний Росії суд у Криму оголосив Володимира Балуха винним за двома кримінальними справами: зберігання боєприпасів і інцидент, який назвали «побиттям начальника Роздольненського ізолятора тимчасового утримання». Вирок – п’ять років позбавлення волі.

Почуття тривоги і безперервної туги за мамою і рідними густо розбавлені злістюна безсилля протистояти цинізму «системи»
Володимир Балух

В ув’язненні Володимир тужить за мамою і рідним, переживаннями ділиться в листі.

«Муторне почуття тривоги і безперервної туги за мамою і рідними в цей період густо розбавлені злістю, що виїдає свідомість, на безсилля оперативно і ефективно протистояти цинізму «системи», режиму, що уявив себе «правомочним», відібравши в людини паспорт його рідної країни, пишномовно «жалувати» йому громадянство в своєму заповіднику оксюморона…», – написав Балух.

Під час одного з судових засідань Павла просили дати характеристику батькові. Згадує, що розповів коротко, скупо, було некомфортно. В інтерв’ю для Крим.Реалії Павло говорить про батька інакше.

– Твоя тітка розповідала, що Володимир завжди прагнув тебе навчити всім чоловічим премудростям. Ось прямо хотів із тебе мужика виховати. Це правда?

– Та й, напевно, це був трохи перебір, тому що не завжди все виходило. Я пам’ятаю, як ми трактор ремонтували: ходову, циліндри міняли, поршневі в двигуні. Ой, було, по-перше, холодно, а по-друге, коли в цьому не розумієш нічого… Звичайно, ми посварилися. Він зрозуміти не може, чому в мене не виходить, а я не розумію, що він від мене хоче, що треба робити. Справа в тому, що я в 16 років, вступивши до університету, часто вдома не з’являвся: у вихідні іноді, так канікули короткі, тому часу не було, щоб вчити, а до 16 толку від мене не було.

– А тато суворим був із тобою, так?

Найцікавіше, за поведінку в школі батько не сварив, лише за навчання
Павло Балух

– Так. Суворий саме в межах розумного, розумієте? Дитину потрібно в чомусь обмежувати. Припустимо, я так досі й не закурив, тому що за мною був якийсь нагляд. Плюс були ще якісь моральні лекції, які мені все-таки допомогли. Плюс ще плачевний приклад діда в цьому плані – він від раку легенів помер. Плюс усяке таке: щоб не загулювався, із навчання теж, за поведінку в школі. Хоча, що найцікавіше, за поведінку в школі батько не сварив, лише за навчання. За поведінку як раз-таки мати говорила (сміється).

– А твоя мама, якою вона запам’яталася тобі з дитинства? Сувора, добра?

– Мама – друг. Сувору роль більше виконував батько, йому треба було тримати мене в узді. А мама, навпаки, більш такий лояльний друг, який розумів, підтримував. Ну хоча теж могла насварити, але рідко. У мене таке відчуття, що вона не любила, знаєте, вибухати, мовляв, «сам зрозумієш». Воно так і вийшло.

– А відносини з батьком завжди рівні зберігалися чи були якісь синусоїди?

– Бували, звичайно, часом скачки. Так як я перебував в університеті більшу частину, то, якщо ми посваримося, бувало, деякий період могли не телефонувати, не спілкуватися. Такі короткочасні стрибки.

– Звичайні сімейні справи. А зараз ви спілкуєтеся?

– Ну зараз такої можливості немає, щоб спілкуватися.

– Я маю на увазі листування або в СІЗО, або …

– Через матір.

– Тобто йому щось передаєте або він вам?

– Так.

– Пашо, ваше прізвище Балух. Це якось позначається на вашому житті, з огляду на сьогоднішні реалії?

– Я ось навіть, якщо чесно, не знаю. Справа в тому, що в нас народ у Криму не обізнаний. Ніхто нічого не знає про те, що… Ніхто загалом не має поняття, хто в мене батько і що з ним відбувається, що за прізвище. За весь час я зустрів лише двох осіб, які про це знали, зі сторонніх.

– У тебе ж є своє особисте ставлення до того, що з ним сталося? Ось через що це сталося?

Він підтримував іншу сторону, сторону України. Він ніби в меншості
Павло Балух

– Через його погляди, знаєте. Через його переконання, тобто через те, що він не мовчав і весь час він не соромився висловлювати свою думку про те, що йому не подобається весь цей «перехід». Тому що він підтримував іншу сторону, сторону України. Він ніби в меншості. Людей намагався переконати, і багатьом це не подобалося. Більшість була лояльною до всього цього (анексії Криму Росією – КР), вони як раз-таки робили якісь доноси, кляузи на нього, намагалися щось прибрехати. Я пам’ятаю історії розповідали про те, що у нього є якийсь пістолет, із яким він ходить. Навіть прикро, чому він мені його ні разу не показав цей пістолет (сміється)?. Стріляти, може, навчив би. Ну якось так. Люди, може, від страху, може, через якесь невдоволення це говорили – поширювали таку інформацію.

– Тобто це все надумані звинувачення, правильно?

– Абсолютно, так.

– А чому він, як думаєш, такий безстрашний? Адже його попереджали: не лізь, зніми цей прапор! А він демонстрував таке безстрашність і принциповість. Ну чому так?

Якби він проявив страх, то надії вже б не було. Мій батько з тих людей: якщо в нього є думка, позиція, то його не зломити
Павло Балух

– Свого роду ідейність, козацький дух. Напевно, розуміння того, що якщо ти бажатимеш чогось кращого, але при цьому нічого не робитимеш – краще ніколи не буде, тому що ніхто не буде цього робити за тебе. Мені здається, якби він проявив страх, то тоді надії вже ніякої б і не було. Мій батько з тих людей: якщо в нього є думка, позиція, то його не схилити, не зломити. Пам’ятаю, коли на вибори він балотувався – головою сільської ради – теж йому казали: «Ти будеш тут зайвим, не балотуйся, тобі ніхто не дасть, тебе не виберуть, ти не думай, ми не дамо!» І погрожували теж можновладці на той час. І що думаєте?! Брав участь, програвав, ще раз брав участь: друге місце, друге місце. Але страшно не було.

– Непохитний.

– Так.

– Пашо, а як тобі здається, через таку принципову позицію Володимира сім’я постраждала чи все-таки ні?

Годувальник сім’ї вже тривалий період відсутній, і це має свій вплив, свій результат. Плюс, це моральний тиск на все сімейство
Павло Балух

– Ми приймаємо його позицію, прекрасно це розуміємо. Може не так активно в цьому плані виступаємо, але насправді для нас всіх це абсолютно очевидно, і ми з ним абсолютно згодні, з його позицією. Стосовно незручностей. Знаєте, батько зараз перебуваю на тривалий термін в ув’язненні. Чоловік сім’ї. Я, як говорив, у 16 років пішов в університет і мене вдома толком і немає. Тобто я такий гість на вихідні. А в родині потрібен чоловік, тому що стара бабуся, мати, потрібні чоловічі руки і взагалі годувальник сім’ї вже тривалий період відсутній, і це має свій вплив, свій результат. Плюс, це моральний тиск на все сімейство, постійно.

– Так склалося, і ви втягнуті в усі ці процеси, інтерв’ю, ходіння на суди, передачі… Ваше життя змінилося, по суті.

– Так, плюс ще в тій же самій Серебрянці, в нашому селі, знаєте, як ізгоями стали. Люди намагаються не спілкуватися, як раніше. Вічні обговорення якісь за спинами – теж неприємно.

– А як би ви описали батька свого? Ось портрет батька – він який?

– Завжди було важко його описувати. На суді мені ставили таке питання. Якось не знаю, важко описувати, тому що дуже суперечливо виходить. З одного боку він ніби суворий, але в той же час я пам’ятаю його веселою, лояльною людиною. Буває замислений. Коли щось треба зробити, він сидить весь такий серйозний, мовчить. І в той же час це людина, яка весь час жартує, веселиться, розповідає якісь приколи. Він дуже розумний, я мало зустрічав людей, які ось так, як він, можуть розбиратися абсолютно в усьому. Про що з ним не поговори, про що не спитай, ось він що-небудь у цьому обов’язково знає, може багато про це розповісти. Якщо щось робити, ремонтувати, напевно, немає такої техніки, яку він не міг би розібрати і зібрати. Грамотний. Не знаю, важко, важко описувати, якщо чесно.

Джерело