Борис КРАУШ Світлій пам’яті Т. Г. Шевченка Степу мій степу неозорий степу, золотий від дроку, сивий від ковилу, кривавий від маку! Та що ж це воно бриньчить? Може то ковила шелестить чи жайворонок співає? Ні, то посеред степу дуб стоїть, під ним козак сидить, на кобзі грає, замість очей смуток має. Ледь ледь торкнув струни козак, як кобза застогнала…