Лев Миколайович Горелов народився 2 серпня 1922 року у селі Кстищі, Калузької області. Ще у дофронтовий час став воїном 202 повітряно-десантної бригади, що дислокувалася у Хабаровську. А коли на нашу землю ступив ворог, Лева терміново відрядили на навчання на курси підготовки офіцерського складу. Звідти восени 1941 він повернувся до свого з’єднання на Далекий Схід вже в лейтенантських погонах. Командував взводом та чекав, коли Вітчизна покличе в бій.
Фронтовий шлях офіцера розпочався в 1943 році. До цього часу він встиг закінчити шестимісячні командирські курси, став командиром автоматної роти 357 полку 114 гвардійської стрілецької дивізії. В складі 2 та 3 Українських фронтів визволяв Австрію, Угорщину, а День Великої Перемоги зустрів на визволеній землі Чехословаччини.
– Війна – це випробування, важке випробування. І я був лише одним з тих, кому ще у досить молодому віці судилося витримати його. Звісно, що я пишаюся тим, що у важкі для країни часи був у єдиному строю захисників Вітчизни, які відстояли її свободу й незалежність та визволили країни Європи від фашистської чуми. Це був мій, мого покоління обов’язок, – коротко й замислено висловився на тему Другої світової війни Лев Горелов.
Про те як виконував свій обов’язок Лев Горелов, свідчать чисельні ордени й медалі, що сяють на його генеральському мундирі. Але, за словами самого почесного громадянина міста-героя Одеси, найдорожчим в житті є орден Червоної Зірки, отриманий в Угорщині з рук одесита, Маршала Радянського Союзу Родіона Малиновського.
Полк, в якому служив комроти Горелов, йшов у наступ та знаходився у передовому загоні. Необхідно було здійснити форсування ріки Раба та прорвати оборонні позиції німців. Радянські війська вирішили нанести удар з ходу, але його відбила артилерія противника. Тоді й вирішив комфронту маршал Малиновський здійснити маневр. Це завдання було доручено виконувати автоматникам Горелова. До присмерку комроти провів розвідку та рекогносцировку місцевості, на карті позначив місця для форсування. А опівночі на 10 плаваючих машинах американського виробництва переправився на інший берег ріки. Заставши противника зненацька, “горе ловці” знищили його мінометно-артилерійську батарею та командний пункт батальйону, захопили висоту та зайняли оборону, тим самим відрізавши всі шляхи підходу резерву ворога. Завдяки цьому вдалому й сміливому маневру вже на світанку, після проведення відповідної артпідготовки, в наступ пішли й інші підрозділи полку. В такий спосіб і було здійснено форсування ріки Раба.
За цей рішучий рейд в тил ворога і вручив особисто Леву Горелову орден Червоної Зірки видатний воєначальник Родіон Малиновський.
В подальшому Лев Миколайович отримав ще багато високих нагород. Бився за Відень, Будапешт та Брно. Тривалий час командував 7 повітряно-десантною дивізією. З 1975 по 1979 рік обіймав посаду Головного радянського радника військово-дипломатичної місії в Афганістані. Гнув свою генеральську правдиву лінію та на спеціальному засіданні Політбюро ЦК КПРС, коли розглядалося питання щодо доцільності введення радянських військ до Афгану. І не побоявся, відверто сказав радянському керівникові Леоніду Брежнєву про те, що цього робити не варто.
На жаль, тоді, 1979-го, генерала Горелова не почули. Невдовзі за сумлінну службу в Афганістані він був нагороджений орденом Червоного Прапора та направлений служити заступником командувача Одеського військового округу. З цієї посади він і звільнився в запас в 1984 році, віддавши служінню Вітчизні 44 роки свідомого життя, життя на благо Вітчизни та заради миру на землі!