До 24-річчя йому залишалося трохи більше місяця…

Начальник Генерального штабу Збройних Сил України вручив орден «За мужність» батькові загиблого героя…

Славік, як його називали у сім’ї, був наймолодшим з трьох дітей. Планував перейняти у батька фах кранівника. Для цього спочатку вивчився на водія вантажівки. Працював разом з батьком у столиці.

— Коли дружина подзвонила і сказала, що прийшла повістка, син покинув усе і поїхав додому, де з’явився до військкомату. Спочатку його направили до Кам’янця-Подільського, але у частині, яка там формувалася, усі посади вже були укомплектовані. Тому сина направили до однієї з мінометних батарей 128 гірськопіхотної бригади водієм, — розповів батько героя Віктор Михайлович.

Сотні кілометрів фронтових доріг намотав В’ячеслав на кардан своєї вантажівки. З позиції на позицію перевозив свій разрахунок з майном та озброєнням. А коли однополчани залишалися на позиціях довгий час — залучався до їхнього забезпечення. Возив усе, що накажуть. Його вантажівка без кінця снувала пекельними дорогами переднього краю. Часом — під обстрілами, часом — без зупинки на перепочинок. За це Славка поважали, бо знали: якщо за кермом Завальнюк — вантаж буде доставлено за будь-яких умов!

— Славік не надто ділився планами. Лише казав, що коли повернеться навесні, неодмінно одружиться. З передової дзвонив дуже рідко, а говорив мало. «У мене все гаразд, живий-здоровий» та й усе, — пригадав батько.

Рідні спочатку нервувалися. Думали, якщо нічого не розповідає, значить щось там не так. Але потім він пояснив, що ворог прослуховує телефони й за ними визначає наші позиції. Тож він та його друзі вмикали апарати та розмовляли з рідними лише коли знаходилися в тилу або на значній відстані від своїх позицій.

Не раз ворог намагався знищити наші колони забезпечення, та доля була на боці Славка… аж до 31 жовтня. Того дня він привіз на блокпост чергову зміну, але вийти з кабіни не встиг. Куля снайпера обірвала його життя. До 24-річчя йому залишалося трохи більше місяця…

— Він достойно служив і достойно загинув, захищаючи Батьківщину, — сказав начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник Віктор Муженко, вручаючи Віктору Завальнюку орден «За мужність», який мав би отримати його син. Але не зміг. Куля снайпера обірвала життя 23-річного бійця.