Прихід на вищі пости «варягів» із Грузії, США, країн Балтії викликає неоднозначну оцінку в суспільстві, хоча всі розсудливі погоджуються, що судити потрібно лише за справами.

Дивно, але факт: разом із цим у суспільстві поки не дозріло соціальне замовлення на власних менеджерів державного рівня, які вже довели свій професіоналізм. Чому виник такий парадокс, можливо, буде зрозуміло з інтерв’ю з експертом в області світової економіки Віталієм Поповим, який в 2005 – 2010 рр. очолював Держпідприємство «Українська авіаційна транспортна компанія» Міноборони.

У чому сьогодні, по-вашому, полягає проблема управління державними активами?

Людський фактор. Зараз, як і раніше, чиновниками міністерств і відомств формуються «зручні» фінансові плани для керівників підприємств, які легко виконуються не за рік, а за день. Показавши тисячу гривень прибутку, підприємство вважається прибутковим. Це – базис для корупційної управлінської надбудови, оскільки все, що не входить в фінплан, – йде в «тінь».

Це твердження підкріплено досвідом?

У 2005-му я працював у Центральному апараті Міноборони, очолюючи Управління інформаційно-аналітичного забезпечення міністра, який доручив зробити економічний аналіз усіх 187 держпідприємств МОУ. Мені довелося розробити алгоритм, який складався з формули розрахунку максимальної економічної ефективності використання державних активів, що перебувають в оперативному управлінні господарюючих суб’єктів. Цей алгоритм дозволяв швидко отримати умовну постійну при застосуванні коефіцієнта до існуючих в даному періоді часу умовно-змінних. Іншими словами, зробити висновок: результат, одержуваний керівниками держпідприємств від експлуатації державного активу з урахуванням амортизації основних засобів, апріорі не може вважатися реально прибутковим і ефективним для економіки країни при прибутковості нижче облікової ставки НБУ.

У теорії ми всі сильні…

Добре, наведу приклад. У 1997 році створюється держпідприємство Міноборони «Українська авіаційна транспортна компанія» (УАТК) і наділяється основними фондами на 2,5 млрд. грн. З 1997-го по 2005-й – за вісім років! – Воно працювало до чистого прибутку аж у 57 тис. грн. No coments. І при цьому чотири керівника, які змінили один одного, йшли не через економічне фіаско, а тому, що змінювалися міністри. (Одного, щоправда, «пішли за власним бажанням», коли, якщо пам’ятаєте, в Миколаєві, прикордонники та контррозвідники виявили в рундуку прибулого з миротворчої місії Іл-76 $ 400 тис.).

За моїми підрахунками, в процесі використання такої неефективної моделі управління держактивами бюджет країни щорічно недоотримує понад 135 млрд. грн. «Якать», звичайно, негарно, але ви запитали і треба відповідати: після того, як я в 2005-му очолив УАТК (що мала на той момент понад 70 млн. Грн. Боргу і зберегла в льотної придатності лише один літак), вже через рік, піднявши на крило 32 «борту», ​​дохід підприємства перевищив 100 млн. грн.

І у чому, за вашою думкою, вирішення проблеми державного управління?

У такому розпорядженні державними активами, при якому вони б працювали на бюджет, а не на кишеню групки «вирішувачів». Погодьтеся, це краще, ніж урізати пенсії і зарплати.

Необхідно на законодавчому рівні впровадити вищезгаданий алгоритм в сферу управління державними активами, створивши таким чином зрозумілу для всіх систему координат: реально оцінені держактиви і застосований алгоритм сформують справедливі, економічно обгрунтовані фінансові плани для кожного з держпідприємств. Система буде змушена розраховувати реальні, а не «зручні» для совкового менеджменту економічні показники. Міністерства та відомства зі статистів трансформуються в реальний і ефективний орган управління держмайном. Як тільки цей алгоритм буде впроваджений – одразу почнеться наповнення держбюджету.

Не можна жити в суспільстві і бути вільним від ринкових законів сучасного суспільства, пора позбутися спадщини радянської ментальності в управлінні держактивами, політичний лад змінився ще в минулому столітті.

Як це впровадити?

Законом. Його проект мною написаний і лежить на робочому столі, можу надати для роботи з моєю посильною участю в подальшому процесі його прийняття. Було б кому.

Вас дратує інертність вітчизняного держменеджменту?

Візьмемо, наприклад, ідею трансконтинентального хаба в аеропорту «Бориспіль», де досі простоює 121 га землі. Рішення про її переведення з балансу Міноборони на УАТК було затверджено Міністром оборони. Мені вдалося переконати Бориспільську міськраду ухвалити рішення про зміну цільового призначення з земель Міноборони на землі авіаційного транспорту та отримати юридичну адресу. Працюючи протягом п’яти років у тісній співпраці зі структурами НАТО, знаючи їх проблематику, я запропонував ідею такого міжнародного логістичного центру, яка отримала підтримку в рамках військово-технічного співробітництва Україна – НАТО. Транспортний бюджет Альянсу – ні багато, ні мало – $ 2 млрд., половиназ яких припадає на авіаперевезення. Блок витрачає великі гроші на авіаперевезення на Близький Схід і в Азію в обхід Росії та її сателітів. А Україна – прямі ворота.

За виробленими розрахунками собівартість проекту становила близько $ 15 млн., вдалося залучити іноземних інвесторів для реалізації цього проекту. Це актив з cash floo понад $ 130 млн. На рік. У підсумку, Україна без капіталізації власних коштів могла б створити новий прибутковий сегмент економіки в авіаційній галузі. Склади тимчасового зберігання вантажів без митної обробки, заправка літаків і т.д. З часом можна було б побудувати техцентр з обслуговування і фарбування літаків – «Боїнги» фарбуються кожні два роки для економії палива, а пофарбувати один такий літак коштує мільйон доларів при собівартості 0,5 млн. І часу для виконання роботи – два тижні. Це живі гроші для нашої армії!

Вдумайтеся, над Україною пролітає 20% світового авіаційного вантажообігу. Але через відсутність у нас відповідної наземної інфраструктури, «пролітає» бюджет країни. На моє замовлення і за мої особисті кошти (щоб уникнути звинувачень в нецілі витрачання коштів) чеська Penta Group, спеціалізований розробник високотехнологічних рішень в області складської логістики, розробила проект такого трансконтинентального авіаційного хабу в «Борисполі», який поки що так проектом і залишився…

Ну, хаб для НАТО – це ще й політика, напевно, в ті роки у керівництва країни були резони не дратувати Росію…

І чим в підсумку ця боязнь обернулася, війною? Гаразд, ось вам інший приклад. Після ліквідації нашого ядерного арсеналу на базах зберігання по всій Україні зберігалося понад 16 тис. тонн меланжу – окислювача палива для ракет середньої та малої дальності, що представляє собою концентровану азотну кислоту (не менше 74% в складі). Тільки на його зберігання Міноборони щорічно витрачало понад 9 млн. грн.

Дізнавшись про цю проблему, я створив спільну з ДержНДІ «МІНДІП» (Суми) науково-технічну групу, яка розробила технологію переробки меланжу в азотне добриво. Була створена лабораторно-промислова установка, за свої гроші купили 300 кг меланжу (ледве-ледве отримали дозвіл – завдяки тодішньому начальнику Генштабу ЗСУ Сергію Кириченку) я запросив на презентацію українського ноу-хау військових аташе 26 країн. Технологія та установка працювали: сюди надходить меланж – звідти витікає 28-процентне рідке мінеральне добриво, яке під камери вилили під ялинки. До речі, цей продукт є аналогічним такому, який випускається нашими підприємствами удобрення марки КАС-25 (але набагато дешевше, враховуючи джерело сировини), схвалило Міністерство сільського господарства.

Отримавши технологію, я поїхав у відповідну структуру ОБСЄ, яка, розуміючи техногенну загрозу від такої кількості зберігається меланжу для України та суміжних держав, пішла на угоду про взаємовигідне співробітництво, за яким згідно було платити УАТК як ініціатору та співрозробнику технології 2 євро за кілограм переробленого меланжу. Це – 320 млн. євро. Крім того ми підрахували, що у разі реалізації добрива прибуток склав би 552 млн. грн. (За курсом 5 грн. за долар). Я з радістю доповів ці розрахунки тодішньому міністру оборони Юрію Івановичу Єханурову.

І чим це закінчилося? Моїм звільненням на наступний день після доповіді! Що пізніше я оскаржив у суді. Але за чотири місяці, поки я судився, Єхануров підписав Меморандум про взаєморозуміння з ОБСЄ щодо реалізації спільного проекту з утилізації запасів меланжу. І… наш меланж був безкоштовно переданий на утилізацію до Росії. А під ці гроші вже тоді у мене був підписаний контракт з «Боїнгом» про поставку семи транспортних літаків для УАТК.

Ваша думка з приводу нового керівництва «Укроборонпрому»?

На жаль, основна риса українського характеру – критиканство на догоду економічним чи політичним інтересам. Не побоюся бути оригінальним – дивно як швидко команда Романа Романова без будь-якого досвіду в міжнародному військово-технічному співробітництві змогла розібратися в «спадщині» попередників (які грабували Україну через «Укрспецекспорт» – згодом «Укроборонпром» – усі роки незалежності) і сформувала досить життєздатну економічну модель комунікації між підприємствами, що входять до складу концерну. Це зайвий раз доводить мою тверду впевненість, що талановиті люди талановиті в усьому.

На мій погляд, доповненням до досягнутих успіхів було б доцільно створити вертикально інтегровану компанію в складі «Укроборонпрому», передавши всі авіаційні і авіаремонтні підприємства, що працюють у сфері «Укроборонпрому», до складу ДП «Антонов». Це дасть йому більше ресурсів, додатковий кадровий резерв і можливість використовувати технології всіх працюючих у цій сфері компаній.

Думки про вас є різні. Одні кажуть, що ви все розпродали, а інші – що ви неабиякий менеджер державного масштабу…

Для першого твердження досить порушити встановлену чітку корупційну схему. Мене звинуватили в розкраданні авіапарку УАТК на суму понад 2 млрд. грн. Чотири кримінальні справи з 2010 року, які вели дев’ять «важняків» Генпрокуратури, чотири роки ходіння до прокуратури для надання свідчень, як на роботу, за вирахуванням суботи – неділі. Понад 120 томів справи, яка в підсумку виявилася закритою за відсутністю складу злочину. Мій батько, який пишається військовою династією, що веде початок від одного з винахідників радіо Олександра Попова, генерал-полковник Іван Григорович Попов, свого часу замначальника Генштабу ВС СРСР, зі мною не розмовляв 10 років, коли я залишив військову кар’єру і став економістом. Можете уявити, як він реагував на обшуки, на «виявлену» у нього дачну ділянку, яка згодом, до незадоволення слідства, виявилася законною? Поза сумнівами, це переслідування не додало йому здоров’я і завчасно звело в могилу. Шкода, що за фіктивні кримінальні справи, за «напружену» роботу дев’яти «важняків» ГПУ протягом чотирьох років ніхто не несе відповідальності.

Це правда, що вас нагороджував особисто Володимир Путін?

На московському авіасалоні «МАКС-2005» УАТК за темпами економічного зростання була визнана кращою в світі, а мені, як керівникові року, президент РФ вручив грамоту. Тільки не пишіть, що Попов – ще й агент Кремля з 2005 року. Ми тоді активно відновлювали і експлуатували Іл-76, за що бюджет РФ отримував чималі гроші у вигляді роялті.

А що за історія з кішкою?

УАТК, як компанія Міноборони, брала участь в операціях ООН, ЄС, НАТО («Seebrig») з ротації миротворців і військових контингентів, евакуації біженців з «гарячих точок». Ірак, Косово, Ліберія, Судан, Афганістан… Всього було проведено 169 ротацій, виконано 1279 рейсів, причому, не було втрачено жодного літака і колеса на «злетці» не вибухали. Природно, доводилося самому літати зі своїми екіпажами – це якраз той випадок, коли командир повинен бути на борту, а не в офісі.

Одного разу, за наказом Міноборони евакуюючи громадян України із зони військового конфлікту в Лівані, зіткнувся з бейрутської митницею, яка вимагала ветеринарний паспорт на кішку, яка вивозилася нашою дівчинкою. Малятко без улюблениці відлітати відмовлялася. А в цей час міни атакуючих лягали все ближче до злітної смуги… Ну, наказав командиру під свою персональну відповідальність злітати. Тільки наш Ту-154Б2 відірвався від землі – аеропорт накрило системою залпового вогню «Град».

Кішка потрапила додому разом з господинею. А я чекав серйозного покарання, причому, не тут, а від замовника – ООН – такі фокуси з митницею будь-якої країни непоміченими не залишаються.

Отже?

– Генсек ООН Кофі Аннан запросив мене на чергову сесію ООН, надав 15 хвилин доповіді про діяльність УАТК в рамках співпраці України – ООН щодо здійснення гуманітарних та миротворчих місій. І на цій же сесії, після моєї доповіді, висловив подяку та вручив почесну грамоту ООН – за порятунок людей. Ну, і кішки, треба розуміти. Напевно, принцип «переможців не судять» там ще діє. Шкода, не в Україні…

Наша довідка: Уродженець Маріуполя Віталій Іванович Попов – володар дипломів з відзнакою Львівського військового політичного училища та Київського національного авіаційного університету, кандидат економічних наук. Кавалер Ордена «За заслуги» 3 ст. За 5 років роботи в Міноборони отримав всі можливі нагороди від Почесної відзнаки Головуправління розвідки до іменної зброї, відзначений подяками генсеків НАТО – Яапа де Хооп Схеффера та ООН – Кофі Аннана.
Джерело: Власті.нет: http://vlasti.net/news/221116

Джерело