Новоазовськ та прилегла територія були захоплені росіянами під час серпневого наступу 2014 року. За картою лінії розмежування відповідно до перших Мінських домовленостей від 19.09.2014 р. Широкіне беззаперечно знаходиться під контролем України. З того часу ситуація неодноразово змінювалася і на околицях населеного пункту з’явився блокпост проросійських найманців.

У розпал боїв за Дебальцеве Україна саме під Маріуполем робить спроби відтягнути на себе частину підрозділів ворога з інших частин фронту. 10-11 лютого 2015 р. до Широкіного входять українські підрозділи (пам’ятний фланговий наступ під безпосереднім керівництвом О.Турчинова).

Після Мінську-2 під Маріуполем зберігається спільна для усього фронту картина «ні війни ні миру». Блокпости обох сторін знаходяться по різних частинах Широкіного.

17 квітня Україна заявила готовність забезпечити демілітаризацію Широкіного в рамках домовленостей Тристоронньої контактної групи у Мінську (підгрупа з безпеки на чолі з Є. Марчуком).

За словами секретаря РНБО О. Турчинова  «мова йде про те, щоб у Широкіному зробити постійно діючий пункт спостерігачів ОБСЄ… У разі заведення туди постійно діючого пункту ОБСЄ, спостерігачів ОБСЄ, контроль над містом матимуть українські міліціонери, тобто, українська міліція бере повний контроль над містом, в тому числі, і над тією частиною, де окопалися терористи». Тобто, демілітаризація у розумінні української сторони – це виведення підрозділів Збройних сил та Нацгвардії і патрулювання населеного пункту силами міліції (патрульної служби).

Разом з цим протилежна сторона має власний план дій: так, начебто за домовленістю Спільного центру контролю та координації (СЦКК) та ОБСЄ на місці, патрулювати Широкіне будуть представники поліції/міліції обох сторін, а «в ході проведення заходів з охорони правопорядку (у Широкіному) представники правоохоронних органів обох сторін мають право бути озброєними лише табельною зброєю – пістолетом».

Як свідчить практика, заяви щодо майбутнього УКРАЇНСЬКИХ територій саме з уст терористів є ближчими до кінцевого результату. Чому? Мабуть, тому, що офіційній українській владі набагато важче підібрати адекватні слова для опису того, що відбувається. Мабуть, тому, що логіка подій вибудовується далеко не в Києві. Нагадаю, що відповідно до п.2 Мінську-2 сторони повинні відвести озброєння за такими принципами: Україна – від фактичної лінії фронту, російські сепаратисти – від лінії розмежування станом на 19.09.2015 р. Тобто ніяких сепаратистів у Широкіному бути не може, а своє озброєння вони мають відвести майже під Новоазовськ. І аж ніяк не диктувати умови щодо патрулювання українських територій.

Тим не менше 01.07.15 року російські найманці проактивно заявили про односторонню демілітаризацію Широкіного. Авансом… як акт доброї волі. Це дозволило надалі звинуватити Україну у небажанні мирного врегулювання. Йдеться про відведення важкого озброєння на 15 км, а підрозділів – на 2,5 км. Також це не завадило росіянам залишити закладки озброєння (далеко не табельних пістолетів для поліції) по всьому селу. Критично важливим є також питання, з якої саме точки відліковувати ці кілометри, оскільки для оборони Маріуполя критично важливими є висоти на захід від Широкінської балки, що протікає через населений пункт.

Лише 21.07.15 на переговорах тристоронньої контактної групи (ТКГ) досягнуто попередні домовленості щодо відведення танків, гармат калібром до 100 міліметрів і мінометів по всій лінії розмежування. Проте жодних угод наразі ще не підписано. Наголосимо, що йдеться саме про важке озброєння, а не про повну демілітаризацію (відведення військ).

23.07.15 р. у телефонній розмові з лідерами «Нормандської четвірки» Президент України наголосив на важливості підписання тексту угоди, напрацьованої в рамках ТКГ,  про відведення від лінії вогню на Донбасі озброєнь калібром менше 100 міліметрів.

28 липня частини батальйону «Донбас» вийшли із Широкиного, а замість нього до селища увійшли підрозділи морської піхоти ЗСУ.

Нагадаю, що востаннє домовленості про відведення важкого озброєння було досягнуто 10.02.2015 р., напередодні пікових боїв та «планового відступу» з Дебальцевого, який чомусь дуже нагадував втечу.

Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного

центру національної безпеки України 

Джерело