«Сегодня в 3:30 наряд народной милиции в составе 10 танков и 10 бмп, в сопровождении личного состава, вооружённого стрелковым оружием, под руководством народного прокурора Комсомольского р-на, генерал-майора Российской армии Н, совершал патрулирование в районе Новоласпа-Старогнатовка, где был подвергнут вероломной атаке подразделений ВСУ. Приняв неравный бой, народная милиция отступила на исходные рубежи. Руководство ДНР решительно осуждает столь вопиющий факт нарушения КОНСТИТУЦИИ Украины и законодательства Украины об особом статусе ДНР»

Приблизно такий вигляд міг би мати прес-реліз офіційно визнаної та обраної влади ДНР про сьогоднішній (10.08.15 р.) бій під Старогнатівкою, після внесення змін до Конституції України. Все згідно-відповідно Мінську та Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»

Тепер цитати. Цитата перша: «Жодного особливого статусу там (статусу Донбасу в законопроекті про зміни до Конституції) немає» (Володимир Гройсман – куратор Конституційної реформи).

Цитата друга: «Україна є унітарною державою» (ч.2 ст.2 Основного Закону)
Цитата третя: «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ч.2 ст. 157)

Спекотний серпень.. Країна тікає від війни та спеки подалі від роботи та тривог – у відпустку. Проте за лаштунками влади продовжується невтомна робота: до Конституції протягують федералізацію та особливий статус Донбасу. Паралельно офіційний керманич процесу, спікер ВР України, красномовно переконує нас що головною метою Конституції є децентралізація та проводи тоталітаризму в Україні.

Москва та Медведчук мовчки поміхаються та планують нову комунікаційну кампанію для агресії на Сході: «Київ порушує Конституцію України та права Донбасу».

Повторюся, що закріплення особливого статусу Недоросії у Конституції переводить конфлікт у внутрішню площину: чи дотримуватиметься Україна цього статусу, чи перевищує Донбас свої повноваження?, – за це і буде йти внутрішній диспут та проливатися кров. Ніякої Росії та ніякої агресії.
Так, конфлікт тимчасово може бути заморожено, за прикладом Грузії – Абхазії – Осетії. Президент на час виборів отримає такий електорально бажаний ореол миротворця. Держава отримає руїну.

Росія ж не буде стороною конфлікту і залишатиме за собою право суворо доглядати за імплементацію Україною її умов, виписаних, наприклад, у в форматі Мінських угод. Паралельно, наприклад, з правом захоплення суверенних територій. Сторонами будуть Україна та Недоросія. Захарченка та Плотницького ми офіційно визнаємо і починаємо з ними прямий ділог.

Я вже писав, і ще раз повторю: Конституційні новації у частині Донбасу означають легітимацію тепер уже громадянської війни й повільну гангрену, а не мир. До зовнішньої агресії, яка ніде не подінеться (і Крим ніхто не віддасть), вони додають константу конфлікту внутрішнього.

Метою Кремля залишається повний контроль над failed state Україна, а не заховані в Перехідних положеннях Основного закону туманні норми.
Конституційні зміни дають Росії та сепаратистам ефективний та легітимний важіль розхитування України зсередини: Донбасу грошей та впливу буде завжди мало, а Україні буде забагато вже власне Донбасу. Це означає продовження конфлікту.

Не все, що сьогодні потрібно П.Порошенку як Президенту України, буде потрібно Україні завтра. Порошенко –це не Волноваха, не Дебальцеве та не ДАП. Він просто бізнесмен-політик, метою якого є влада. Отож питання й надалі актуальне. Що ми обираємо: спротив агресору, чи спротив агресору, плюс громадянську війну?

Володимир Полевий,

керівник Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України

Джерело