В утвореній 1921 року Кримській АРСР проголошували принципи пріоритетного розвитку національних груп півострова, насамперед кримськотатарської. У цей період почали активно вивчати історію та культуру кримських татар, відкрили національні школи, кримськотатарський театр, випускали газети і журнали кримськотатарською мовою…

Проте вже з другої половини 1920-х тривали постійні репресії під гаслом боротьби з місцевим «буржуазним націоналізмом». Після розстрілу в травні 1928 року голови Кримської АРСР Велі Ібраїмова репресії щодо кримськотатарських партійних керівників і представників культурної еліти стали нормою.

Асан Сабрі Айвазов, Осман Акчокракли, Рамазан Олександрович, Усеїн Боданінський, Яг'я Байрашевський, Сулейман Ідрісов, Мамут Недім, Абдураїм Самедінов, Ільяс Тархан, Абдулла Лятіф-заде – це неповний список жертв 17 квітня 1938 року. Один день – і не стало цілої плеяди…

Сьогодні згадаємо Абдуллу Лятіф-заде – поета, філолога, літературознавця, педагога.

Абдулла Лятіф-задеxАбдулла Лятіф-заде

Абдулла Лятіф-заде народився у серпні 1890 року в Сімферополі, в родині вчителя. Дитинство його минуло в степовій місцевості Криму, звідки він виніс прекрасне знання кримськотатарських діалектів. У десять років Абдулла втратив матір.

Спочатку він навчався в медресе – традиційній мусульманській школі, потім – у новометодній школі «рушдіє». Звідти його вигнали, як зазначає один із біографів, «за антиросійські висловлювання». Деякий час Абдулла навчався у Стамбулі, однак у зв'язку зі смертю батька повернувся до Криму. Він писав вірші, вчителював. Як зазначав академік Агатангел Кримський, перші вірші Лятіф-заде опублікували у кримськотатарських газетах «Терджиман» (Перекладач) і «Ветан Хадімі» (Слуга Вітчизни). З 1915 по 1917 рік Абдулла служив в армії.

У роки революції Лятіф-заде бере участь у діяльності національного парламенту-курултаю, щоправда, до кола дуже відомих діячів не входить. У той самий час, як свідчив він сам у протоколі допиту, недовго (десять днів) він редагував газету «Міллет», де розмістив статтю під назвою «Воскресіння після смерті», в якій назвав більшовиків «поганими бандитами». Втім, зі встановленням у Криму радянської влади Лятіф-заде почав співпрацювати з нею, працюючи у профспілках.

У вірші «Хаял Омюр» (Життя-мрія) Лятіф-заде пише, що життя – це вічна боротьба, важкий шлях; для досягнення своєї мети у житті необхідно витримати чимало випробувань, пройти через безліч поневірянь і перешкод…

Абдулла Лятіф-заде з родиною і другомxАбдулла Лятіф-заде з родиною і другом

Вельми цікавий відгук про творчість Абдулли Лятіф-заде містить доповідь відомого кримськотатарського філолога, тюрколога, літературознавця Бекіра Чобан-заде. Доповідь «Новітній період кримськотатарської літератури» він прочитав на засіданні Спілки кримськотатарських письменників, організованому 1927 року журналом «Ілері» (Вперед), а рік потому видана окремою книжкою в Сімферополі.
У своїй доповіді іменитий професор аналізує творчість молодих кримськотатарських літераторів. Хтось із них удостоюється лише його суворої критики. Погляд на поезію Абдулли Лятіф-заде, мабуть, можна назвати навіть прихильним.

Бир кунь сазым къолдан тюшер меним де,

Шу омюрнинъ кузьгюси – козь юмулыр,

Топракъ киер, я тоз болур теним де,

Бир къарынджа, бир боджекнинъ тенидай.

Однажды мой саз выпадет из рук,

Этой жизни зеркало – глаза – закроются,

Землей покроется или пылью станет тело,

Подобно телу муравья или другого насекомого…

Чобан-заде захоплює стиль молодого автора, багатство його мови і віртуозне володіння словом: «Для передачі думки і переживань тут немає вразливих слів і немає нічого зайвого. Немає жодної неправильної побудови, штучної неприродної пропозиції. Вельми глибокі думки читаються легко, але залишають сильне враження. У цих рядках укладені сподівання і мрії поета. Ці сподівання є у кожної людини».
Гострота, глибина, природність і гармонія слів, що доповнюють один одного, образи поета змушують читача повірити поетові, коли він пише:

Не сотру я тени своей с этих мест,

Не для того, чтоб умереть, родился я, не умру я…

У деяких місцях, на думку професора, Лятіф-заде впадає в декадентство. Втім, загалом відгук про творчість молодого поета вельми позитивний, відомий літературознавець називає його «цінним художником». Щоправда, нарікає Чобан-заде, пише він мало або мало показує, тобто публікує…

І тут із Чобан-заде важко не погодитися. Свою єдину прижиттєву книгу, видану 1928 року в Сімферополі, Абдулла Лятіф-заде назвав «Янъы саз» (Новий саз), як би стверджуючи самою назвою – щоб писати пісні нового часу, потрібно збагатитися новими ідеями. На поетичну творчість Лятіф-заде вплинуло знайомство з іншими літературами, насамперед – із російською. Особливо – революційна творчість Володимира Маяковського.

Лятіф-заде був знайомий із багатьма видатними поетами, дружив з українським поетом Павлом Тичиною і академіком Агатангелом Кримським, який присвятив йому чимало добрих слів у своїй роботі про літературу кримських татар.

У 1927-1930 роках Абдулла Лятіф-заде – активний учасник кампанії з переведення кримськотатарської мови з арабської на латинську графіку; відповідальний секретар комітету нового тюркського алфавіту. Він виступав з доповіддю про термінологію на 2-й Всекримській науково-орфографічній конференції, брав участь у діалектологічних експедиціях, розробці словника і норм літературної мови. Лятіф-заде дебютує як драматург – Кримський державний татарський театр поставив його п'єсу «Весна життя», головну роль в якій зіграв відомий актор Білял Париков.

1930 року Лятіф-заде направлений на навчання до Москви, потім він навчається в аспірантурі Державної академії мистецтвознавства. Після повернення до Криму через чотири роки він призначений доцентом педінституту, викладає курс історії західноєвропейської літератури. Все, здавалося б, складається благополучно…

x

Однак 21 березня 1937 року раптом його звільнили як «затятого націоналіста». Приводом для вигнання з інституту послужило те, що, працюючи на факультеті татарської мови та літератури, він нібито «протягував у своєму викладанні серед студентів масу арабських, перських і турецьких слів, пояснюючи це тим, що йому інакше незручно викладати». 28 квітня заарештований, звинувачений за статтею 58 (пункти, 6, 8, 11).

Вирок – найвища міра покарання – розстріл з конфіскацією всього його майна. Приведений у виконання через рік – 17 квітня 1938 року.

Разом із групою інших діячів кримськотатарської культури Абдулла Лятіф-заде був страчений у дворі Сімферопольської тюрми НКВС…
Знадобилось двадцять років, щоб справедливість восторжествувала – визначенням Колегії Верховного Суду СРСР від 15 серпня 1957 року справа стосовно Лятіф-заде Абдулли провадженням припинена за відсутністю складу злочину.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

Джерело