Кіноблог: у пошуках “Солі Землі”
Кіноблог: у пошуках “Солі Землі”
Яна Грибовська
BBC Україна
- 28 серпня 2015
Image copyright
SEBASTIAO SALGADO Sony Pictures Classics
Image caption
Кадр із фільму “Сіль Землі”
Біографічний жанр в кінематографі ніколи не був моїм улюбленим – так само, як ніколи я аж надто не захоплювалась документальним кіно. Але, як палкий любитель фотографії, не могла пройти повз стрічку, що розповідає історію одного з найвідоміших сучасних фотографів-документалістів. Саме цей документальний біографічний фільм став одним з найсильніших і найбільш вражаючих серед усіх, що я дивилась останнім часом.
Про автора
Яна Грибовська – журналіст і перекладач, магістр культурології “Києво-Могилянської Академії”.
Мандрівник і фотограф за покликанням, у цьому блозі пише про ще одне своє захоплення – кіно і все, що з ним пов’язане.
“Сіль Землі” німецького режисера Віма Вендерса – історія життєвого і творчого шляху Себастьяна Сальгадо, розказана його власними фотографіями. Але цей фільм – значно більше, аніж біографія однієї людини. Це – історія людства, яку Сальгадо протягом останніх 40 років майстерно карбував у своїх знімках, а Вендерс, який і сам є фотографом, зумів не менш майстерно перенести на великий екран.
Історія візуально довершена – і водночас страшна. Перед глядачем постає жахлива правда про найбільші гуманітарні катастрофи другої половини XX ст.. Однак зображена вона настільки майстерно художньо, що відірвати погляд від екрану неможливо.
Життя через творчість
Вім Вендерс, зокрема відомий своїм художнім фільмом “Небо над Берліном”, багато зробив в документальному жанрі, зокрема і в біографічному.
“Сіль Землі” став третім фільмом режисера, номінованим на “Оскар” як найкращий документальний фільм. Однак, як і попередні “Клуб Буена Віста” та “Піна”, статуетку він так і не отримав. Однак це не применшує цінність вендерсових фільмів.
Image copyright
Sony Pictures Classics
Image caption
Вім Вендерс та Себастьян Сальгадо під час роботи над фільмом
“Піна”, знята у 2011 році – це також історія людини, розказана через її творіння. В даному випадку – танцем. Ця стрічка – данина пам’яті видатній німецькій танцівниці і хореографу Піні Бауш, яка померла за два роки до виходу фільму.
Динаміка танцю Бауш і статика фотографії Сальгадо в кадрі Вендерса – різні і схожі водночас. Схожі зокрема тому, що знімки Себастьяна Сальгадо важко назвати статичними – настільки багато в них внутрішнього руху та експресії.
В обидвох фільмах герої стають співавторами режисера, і у творчому тандемі вони разом розповідають глядачам свою захопливу історію, яка приковує увагу до екрану від першого до останнього кадру.
Віму Вендерсу вдається “оживити” Піну – на екрані вона живе у своїй творчості, у спогадах близьких та колег. Водночас Сальгадо творить “Сіль Землі” разом з Вендерсом в режимі реального часу – від цього результат їхнього дуету виглядає ще потужніше.
У випадку з “Сіллю” це навіть тріо – співрежисером Вендерса у фільмі став син Себастьяна Сальгадо – Джуліано Сальгадо.
Завдяки їхній майстерності глядач залишається віч-на-віч з головним “героєм” фільму – роботами Себастьяна, які розказують більше за будь-які слова.
Image copyright
SEBASTIAO SALGADO Sony Pictures Classics
Image caption
Кадр із фільму “Сіль Землі”
Художньо про страшне
Серед історій, які вони розказують – багато страшних. Страшних своєю правдивістю і незворотністю, які вражають ще сильніше у контрасті з довершеною художньою формою, в яку вони втілені.
Голод в Нігері, геноцид в Руанді, конфлікт в Югославії – на знімках Сальгадо закарбувався найстрашніший вимір цих та інших трагедій – людський.
Смерть – як невід’ємна частина життя. Страшна і безглузда смерть сотень і тисяч людей – як невід’ємна частина людської цивілізації.
Зображення смерті у мистецтві ніколи не сприймалось однозначно і постійно викликало дискусії. Критикували за це і Сальгадо – зокрема, письменниця і критик Сьюзан Зонтаг, яка закидала йому “еститезацію” страждання і “безликість” його робіт, герої яких навіть не мали імен.
Але для мене очі людей, які дивились на мене з екрану – тобто зі знімків Сальгадо – олюднювали їх краще за будь-які імена. Адже ось вона – сіль Землі, яку Сальгадо і Вендерсу таки вдалось знайти. І показати нам.
Image copyright
SEBASTIAO SALGADO Sony Pictures Classics
Image caption
Кадр із фільму “Сіль Землі”
З надією на майбутнє
Втім, відверто і реалістично показуючи страждання і смерть, Вім Вендерс у своєму фільмі не підносить їх до культу. І основний месседж фільму зовсім не песимістичний.
Попри всі жахливі сторінки людської історії, показані на фотографіях Сальгадо, інші його роботи є життєствердними. Життя продовжується. Навіть попри смерть.
Свідченням цього є біографія самого фотографа, який, на власні очі побачивши і переживши страшні картини смерті, повернувся до батьківського дому у Бразилії і разом зі своєю родиною зміг відродити там життя.
У фільмі Сальгадо каже: “Кожен має бачити ці знімки, щоб побачити, яким жахливим є наш вид”. А мені хочеться додати – кожен має подивитись цей фільм, щоб побачити, що на Землі є місце не лише для страшного, але і для прекрасного.