Кліматичний саміт: що це таке і кому це потрібно

Мет МакГрат
кореспондент з питань довкілля, BBC News

• 30 листопада 2015

Reuters

Кліматичний саміт COP 21 триватиме до 11 грудня 2015 року в Парижі

Навіщо потрібна кліматична конференція?

Якщо коротко, то світові уряди вже зобов’язалися обмежити деякі види людської діяльності, такі як спалювання викопного палива, внаслідок чого виділяються гази, що впливають на клімат.

Але цього мало для вирішення проблеми.

Справжні труднощі починаються тоді, коли 195 країн намагаються погодити між собою, що робити зі зміною клімату. Щороку, починаючи з 1992-го, відбувається Конференція сторін (СОP – Conference of Parties), учасники якої намагаються виробити спільний практичний план дії.

Цьогорічна COP21 в Парижі – це останній шанс досягти такої згоди. У 2011 році перемовники зобов’язалися, що укладуть угоду до кінця 2015 року.

Критики можуть сказати, що проблема кліматичних змін, мабуть, не така вже й нагальна, якщо над її рішенням працюють уже понад 20 років.

Однак захисники такого підходу кажуть, що процес забирає так багато часу через те, що всі рішення ухвалюються консенсусом, тобто – або все, або нічого. Учасники конференцій вважають, що попри таке величезне обмеження, це найкращий спосіб гарантувати чесність. Ми всі живемо на цій планеті, тож голос кожного однаково важливий, кажуть вони.

EPA

Чому в неї така дивна назва?

COP21 – це скорочена англійська назва 21-ї Конференції сторін Рамкової конвенції ООН щодо кліматичних змін.

Таку довгу закручену назву придумали 1992 року в Ріо, куди під крилом ООН з’їхалися представники країн, стурбованих наслідками кліматичних змін, і вирішили щось з цим зробити.

Тоді ж вони підписали конвенцію, яка набула чинності в 1994 році і яку з того часу ратифікували 195 країн (У т.ч. і Україна – Ред.), серед яких і Сполучені Штати.

Ключовою метою є “стабілізація парникових газів у атмосфері на рівні, який дозволить запобігти небезпечному антропогенному втручанню в кліматичну систему”.

Конференція в Парижі супроводжується масовими акціями по всьому світу

Хто на неї приїде?

У перемовинах і зустрічах, які триватимуть два тижні, тим чи іншим способом візьмуть участь близько 40 тисяч людей з усього світу.

Величезна частка з них – учасники урядових делегацій, здебільшого державні службовці. У деяких делегаціях усього по дві людини, тоді як від багатших країн приїдуть по кілька сотень представників.

(Україну на конференції представлятиме президент Петро Порошенко. На сайті Мінекології станом на 30 листопада немає жодної інформації про участь України в конференції. – Ред.)

Серед учасників також багато лобістів і представників бізнесу, промисловості й сільського господарства. А ще членів організацій із захисту довкілля найрізноманітніших напрямків.

Політичні лідери приїдуть до Парижа лише на один день, щоб зробити промови і заохотити перемовців до пошуку ефективного компромісу. Разом з ними будуть і міністри екології, які після всіх переговорів намагатимуться надати домовленостям остаточного вигляду.

Чого вони хочуть досягти?

Подумайте про речі, які вас оточують. Телефон чи ноутбук, з якого ви читаєте цю статтю, їжу, яку ви недавно їли, або одяг, який так зручно на вас сидить. Майже все, що ви бачите, торкаєтеся, відчуваєте або споживаєте, було вирощене, збудоване, виготовлене і перевезене завдяки енергії, отриманій від нафти, вугілля чи газу.

Викопне паливо зіграло видатну роль у світі, давши нам можливість створити промисловість, розвиватися і вивести з голоду мільйони людей. Але вуглекислий газ, який виділяється, коли ми користуємося цим усім, має добре досліджений “парниковий ефект”, внаслідок якого виділене тепло залишається над поверхнею планети.

Науковці попереджають: якщо температура на Землі зросте на 2С порівняно з доіндустріальними часами, це матиме небезпечний і непередбачуваний вплив на клімат. І половину шляху до цієї небезпечної точки ми вже пройшли.

Тому завдання паризького саміту – виробити шляхи, щоб обмежити виділення парникових газів, водночас давши можливість країнам і далі розвиватися економічно і забезпечувати підтримку найменш розвиненим територіям, а також тим, які найбільше потерпають від підвищення температур.

Звучить просто.

Проте це, можливо, найамбітніша і найбільш ідеалістична спільна міжнародна ідея серед коли-небудь запропонованих.

Кліматичні зміни

1C

Так зросла середня температура з 1850 року

• 2C – узгоджений безпечний поріг для глобального потепління

• 30% – зростання рівня CO2 після Промислової революції

• 4% за 10 років – такими темпами тане лід у Північному Льодовитому океані після 1979 року

• 9 із 10 найспекотніших років припадають на нове століття

У чому основні розбіжності?

Кінцева мета – це світ, у якому температура зросла не більше, ніж на 2С, порівняно з тим, що було в 1850-1899 роках. Це довготермінове завдання, з яким країни погодилися ще давніше. Але між країнами є великі розбіжності щодо того, яким чином досягти цього результату. Країни, що розвиваються, кажуть, що викопне паливо потрібне їм, аби вивести людей з бідності. Протягом минулих 200 років багаті держави без жодних обмежень користувалися вугіллям, нафтою і газом, а тепер настала наша черга, кажуть вони. Тому учасники паризького саміту мають знайти спосіб втримати рівновагу між необхідністю скоротити викиди шкідливих газів і правом їх продукувати.

Вирішальне питання: хто за це заплатить.

Хто розщедриться за перехід до відновлювальної енергії (від сонця чи вітру) для країн, які не можуть цього собі дозволити? Хто заплатить за те, щоб допомогти бідним країнам пристосуватися до дедалі вищого рівня моря і дедалі сильніших посух? Чи можуть країни, які постраждають від майбутніх наслідків зростання температури, подати в суд на багатші країни за те, що гази, які ті викидали в атмосферу всі попередні роки, могли спричинити їхні проблеми? Усі ці питання доволі неоднозначні, спірні і не сприятимуть єдності.

Проте одне з найважливіших базових питань – це чесність. Багатші країни кажуть, що світ став іншим, відколи в 1992 році стартувала Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. У ті часи світ поділявся на розвинені країни і ті, що розвиваються, залежно від їхнього прибутку. Але цей поділ уже не такий очевидний, і багатші держави очікують, що все більше держав, економіка яких стає на ноги, підставлятимуть плече в дедалі коштовнішій боротьбі з майбутніми наслідками кліматичних змін.

Reuters

Лідери країн приїхали лише на відкриття саміту

Чи буде від цього хоч якийсь ефект?

Потенційно ефект може бути величезним.

У 1920-ті роки вчені виявили діру в озоновому шарі. Міжнародний договір між усіма країнами світу, який отримав назву Монреальський протокол, проклав шлях до вирішення цієї проблеми. Доволі швидко світ припинив використання руйнівних газів, які знищували озон, і нині діра зменшується.

Щоб дати раду зі зміною клімату, потрібно діяти схожими методами, однак у значно більших масштабах.

Амбітна угода, якщо її буде досягнуто в Парижі, обмежить використання парникових газів і спрямує світ у бік зменшення наслідків кліматичних змін. Але реальність політики і переговорів означає, що нам, найімовірніше, дістанеться наспіх домовлений компроміс, який врахує лише частину проблеми.

Все ж залишається віра в те, що з часом учасники перемовин посилять умови угоди, а бажання досягти більшого лише зростатиме.

І це сподівання не виникло на порожньому місці. Погляньте лише, чого вже досягли люди лише тим, що багатократно повторювали і переповторювали котрусь ідею, зрештою удосконалюючи її. Зразками такого підходу можуть бути смартфони чи інтернет.

Тож незважаючи на ймовірність того, що угоди не досягнуть або ж усе закінчиться сумнівним компромісом, одним з результатів паризької конференції – слабким або ж сильним – стане те, що в основі всіх наших подальших дій лежатиме самодостатній розвиток, який не вичерпує ресурсів.

І це стане одним з найбільших досягнень людства.

Джерело